Ухвала суду № 36698076, 13.01.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4448/13 13.01.2014 13.01.2014 13.01.2014

Провадження №22-ц/784/29/14

Головуючий у першій інстанції Тішко Д.А.

Категорія 57 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

Іменем України

13 січня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Богатирьовою В.А.,

за участі: відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2013 року, ухвалене по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 09 жовтня 2009 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 13 липня 2009 року, за яким з ОСОБА_4 на його користь стягнуто суму боргу в розмірі 39 766 грн. 47 коп., яке не виконано у зв'язку з відсутністю у боржника коштів та майна.

Посилаючись на викладене, а також на те, що за час подружнього життя, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 придбали у власність нерухоме майно - 67/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 в місті Миколаєві, яке є об'єктом права спільної сумісної власності останніх, а іншого майна у боржника ОСОБА_4 державним виконавцем не виявлено, позивач просив суд позов задовольнити.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що висновок районного суду не відповідає обставинам справи і в матеріалах справи достатньо доказів про можливість виділу в натурі частки відповідача ОСОБА_4 Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах оскарження, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 (з подальшими змінами) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» виділ в натурі частки жилого будинку, квартири, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника урегульовано у ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», за якою звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається у першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки у цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно у першу чергу звернути стягнення.

Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається у розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції знаходиться виконавчий лист №2-06-643, виданий Миколаївським районним судом Миколаївської області 28 серпня 2009 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суми боргу в розмірі 39 766 грн. 47 коп. (а.с.78).

Згідно довідки Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 16 листопада 2009 року та довідки Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва від 10 листопада 2009 року, станом на 2009 рік за боржником ОСОБА_4 не було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а також розрахункових рахунків в кредитно - банківських установах (а.с.14,15).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 листопада 1979 року по 06 листопада 2007 року. Від шлюбу неповнолітніх дітей немає (а.с.8-9,10-11).

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 03 серпня 1993 року, яке набрало законної сили 14 серпня 1993 року, шлюб між сторонами розірвано, але реєстрація розірвання шлюбу у державному органі реєстрації актів цивільного стану відбулася 06 листопада 2007 року.

У період спільного проживання однією сім'єю в зареєстрованому шлюбі, сторони купили 63/100 часток житлового будинку №67, що розташований по вулиці Ульянових в місті Миколаєві, уклавши 05 вересня 1989 року договір купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_3, що підтверджується копією договору купівлі-продажу вказаного житлового будинку та довідкою Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію за нею права власності на 63/100 часток житлового будинку (а.с.12,13).

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року проведено поділ нерухомого майна, що є об'єктом спільної сумісної власності відповідачів і визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 63/200 часток вищевказаного житлового будинку, інвентарною вартістю 92 508 грн. частка кожного. Поділено інше спільне майно подружжя, виділено у власність ОСОБА_3 рухоме майно на загальну суму 45 000 грн., а саме: холодильник «Мінськ», вартістю 3 000 грн., телевізор «Електрон-714», вартістю 3000 грн., пральну машину «Рига», вартістю 2000 грн., меблевий набір «Пролісок», вартістю 10 000 грн., газовий котел двоконтурний для опалення, вартістю 15 000 грн., відеомагнітофон «Соні», вартістю 4 000 грн., набір меблів для кухні, вартістю 8 000 грн. Виділено у власність ОСОБА_4 рухоме спільне сумісне майно подружжя на загальну суму 45 000 грн., а саме: набір меблів для вітальні (диван, 4 крісла, стіл, стінка), вартістю 15 000 грн., відеокамера «Панасонік», вартістю 10 000 грн., газова плита «Арістон», вартістю 10 000 грн., меблевий гарнітур для спальні, вартістю 10 000 грн.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 березня 2011 року у справі була призначена судова будівельно-товарознавча експертиза, за результатами якої визначено один варіант виділу в натурі частки відповідача із відхиленням від ідеальних часток з наданням грошової компенсації та необхідністю проведення переоблаштування з узгодженням у встановленому законом порядку (а.с.35, 64-72).

Отже, з матеріалів справи слідує, що у боржника ОСОБА_4 є інше рухоме майно, але державним виконавцем не вчинялось будь - яких дій по виявленню такого майна.

Виходячи із змісту ст.366 ЦК України, за якою кредитор має право звернутися з позовом до суду про виділ частки у спільному майні в натурі для звернення на неї стягнення, але за умови, що у співвласника - боржника недостатньо для цього іншого майна, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів відсутність або недостатності у відповідача іншого майна для погашення боргу, а тому обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

До того ж, суд першої інстанції правильно констатував той факт, що у боржника наявне рухоме майно (протилежного суду не надано), на яке можливо звернути стягненння, що також узгоджується з положеннями ст.52 Закону України «Про виконаве провадження», відповідно до якої у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Зважаючи на те, що рішення суду постановлене згідно з вимогами норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості висновків суду, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: