Постанова № 36679118, 29.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2013 року 17:00 № 826/16962/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тархан Сервіс Плюс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Тархан Сервіс Плюс» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-відповідач) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2013 року № 0005542202, № 0005552202 та № 0005562202.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також збільшено суму грошового зобов'язання по адміністративним штрафам та іншим санкціям, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи прийняті ним оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеним на підставі та на виконання норм діючого податкового законодавства, за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

У судове засідання, призначене на 18.11.2013 р., представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи відкладення розгляду справи суду не надходило.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

На підставі направлення від 12.06.2013 р. № 88/22 та ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лінктехсервіс» за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 21.06.2013 р. №122/22.2-10/37460722, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.152.1., п.152.3 ст.152, п.138.1, п.138.8 ст.138, пп.139.1.1. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 390106,00 грн., в т.ч. за І півріччя 2012 року - 390106,00 грн.;

п.198.3., п.198.6. ст.198, п.200.1. та п.200.2. ст.200, п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 371 529,00 грн., а саме: за лютий 2012 року на суму 15445,00 грн., за березень 2012 року на суму 119981,00 грн., за квітень 2012 року на суму 110 392,00 грн., за травень 2012 року на суму 125 711,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки за результатами перевірки, викладені в акті від 21.06.2013 р. №122/22.2-10/37460722, - залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 21.06.2013р. № 122/22.2-10/37460722, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

від 11.07.2013 р. № 0005542202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 390 106,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 97 526,50 грн.;

від 11.07.2013 р. № 0005552202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 371 529,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 92 882,25 грн.;

від 11.07.2013 р. № 0005562202, яким позивачу визначено до сплати адміністративній штраф та інші санкції у розмірі 510,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, за результатами якого -залишені без змін, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним адміністративним позовом.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки позивача та не заперечується сторонами, у період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «Лінктехсервіс», по яким до складу податкового кредиту та валових витрат віднесені відповідні суми.

В той же час, на вимогу відповідача про надання до перевірки первинних, бухгалтерських документів фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом, відповідні документи позивачем не надані, про що складено акт № 5/22.2-10 від 18.06.2013 р. про ненадання до перевірки документів по взаємовідносинам з ТОВ «Лінктехсервіс».

При цьому, позивач обґрунтовував ненадання до перевірки затребуваних документів їх вилученням (виїмкою) у 2012 році правоохоронними органами.

Проте, протоколу виїмки, який міг би бути підставою для підтвердження виїмки документів позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Лінктехсервіс», ні до перевірки, ні суду не подано, що ставить під сумнів дійсність відповідних обставин для прийняття їх до уваги в ході судового розгляду.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.44.6. ст.44 Кодексу, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Враховуючи зазначене, перевірка позивача проводилась відповідачем на підставі аналізу наявних у податкового органу матеріалів, викладених у інформації від управління податкової міліції ДПС у м. Києві, даних АІС «Подтковий Блок» та звітних декларацій.

В ході перевірки, відповідачем отримано акт Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 26.09.2012 р. № 424/22-417/ 37461181 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лінктехсервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 р. по 30.06.2012 р., яким зафіксовано наступне.

Співробітниками податкової міліції спільно із співробітникам Західної МДПІ м. Харкова неодноразово проводились обстеження податкової адреси підприємства та встановлено його відсутність, про що складено запит на розшук № 221/15-513 від 17.07.2012р. та довідку про відсутність за місцезнаходженням № 1567/07-006 від 19.07.2012р.

Крім того, згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 28.08.2012 року встановлено, що за адресою м. Харків, пров. Океанський, буд.9 ТОВ «Лінктехсервіс» не знаходиться і ніколи не знаходилось. За зазначеною адресою мешкає вона та її донька. Будь-яких ознак ведення фінансово-господарської діяльності за адресою її проживання не бачила. Договір оренди з зазначеним підприємством не підписувала. Документи підприємства та його печатка за відповідною адресою ніколи не знаходились.

За даними бази даних «Веб-Серверу» УДАІ УМВС України в Харківській області відсутні транспортні засоби зареєстровані на ТОВ «Лінктехсервіс».

Відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції.

Згідно проведених звірок встановлені факти здійснення різногалузевих операцій у господарській діяльності (податкові накладні не зареєстровані у єдиному реєстрі податкових накладних), що унеможливлюється відсутністю достатньої кількості кваліфікованого персоналу на підприємстві.

Відсутній кваліфікований персонал при тому що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т.ч. за спеціальною освітою, а також наявність в штаті тільки керівних посад. В останньому обліковому періоді (І кварталі 2012р.) працювала 1 особа.

При всій сукупності факторів здійснення фінансово-господарської діяльності при відсутності кваліфікованого персоналу неможливо реально проводити щоденне керування діяльністю підприємства, яке виконує різні за спеціалізацією роботи, здійснювати управління та облік, укладати угоди та підписувати документи.

Отже, зазначене свідчить про неможливість реального здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Лінктехсервіс» за 2011-2012 роки.

Надавши оцінку викладеному відповідач дійшов висновку про непідтвердження за перевіряємий період взаємовідносин позивача з ТОВ «Лінктехсервіс».

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

В той же час, позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагента фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, що лише посилює сумніви про реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентом, оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними фактично відсутнє.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ні до перевірки, ні суду не подав будь-яких первинних документів на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, а також належних та допустимих доказів їх вилучення у встановленому законом порядку правоохоронними органами.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем протиправно віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту відповідні суми по взаємовідносинам з контрагентом не підтвердженні жодними первинними документами, що не може відбуватися за правилами діючого податкового законодавства.

За результатом системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 11.07.2013 року № 0005542202, № 0005552202.

Також суд звертає увагу на положення п. 121.1. ст. 121 Кодексу, яким передбачено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

При цьому, згідно пп. 16.1.5. п. 16.1. ст. 16 Кодексу, платник податків, зокрема, зобов'язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.

Як вже зазначалося, позивачем не виконано обов'язку надання відповідачу первинних документів для перевірки та/або належних доказів їх виїмки правоохоронними органами, що свідчить про невиконання позивачем чітко встановленого Кодексом обов'язку.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.07.2013 року № 0005562202.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Тархан Сервіс Плюс» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко