Ухвала суду № 36641434, 15.01.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шембелян В.С.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 року справа №812/8281/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

Головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Гайдара А.В.

Яковенко М.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 13 листопада 2013 року

по адміністративній справі № 812/8281/13-а (суддя Шембелян В.С.)

за позовом ОСОБА_3

до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області

про

скасування вимоги № Ф-1058 від 3 травня 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (позивач у справі) 30 вересня 2013 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (управління, надалі відповідач) про скасування вимоги № Ф-1058 від 3 травня 2013 року (арк. справи 2-4, 35-37).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року у задоволені позову відмовлено за необґрунтованістю (арк. справи 90-93).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у даній справі з підстав передбачених підпунктом першим частиною першою статті 157 КАС України з визначенням її підсудності у порядку частини другої статті 157 цього Кодексу, вважає що вимога відповідача видана приватною особою, яка не є посадовою особою державного органу (арк. справи 101-103).

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_3, зареєстрований виконавчим комітетом Свердловської міської ради Луганської області, є фізичною особою-підприємцем з 1 вересня 2003 року, включений до ЄДРПОУ за номером НОМЕР_1, що підтверджується Свідоцтвом НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. Позивач є платником єдиного внеску, перебуває на обліку управління як платник страхових внесків з 1 січня 2011 року (арк. справи 20, 86).

Відповідач 3 травня 2013 року склав та скерував позивачу вимогу № Ф-1058 про сплату недоїмки, якою управління вимагає від позивача сплати суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4180 грн. 30 коп. в тому числі недоїмки в розмірі 4010 грн. 30 коп. та 170 грн. штрафних (фінансових) санкцій станом на 30 квітня 2013 року. Недоїмка зі сплати єдиного внеску визначена вимогою виникла за 2011 рік. Штрафні (фінансові) санкції застосовані за ненадання звітності за 2011 рік. Вказану вимогу позивач отримав 13 травня 2013 року (арк. справи 7).

Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-6, про щ зазначено в його преамбулі (надалі Закон України 2464).

Згідно статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV страхові внески це - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту третього частини 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Згідно пункту 6 частини 2 статті 17 цього Закону, страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно пункту 1 статті 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору у таких розмірах, серед іншого, для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону 33,2 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 цього Закону.

З 17 липня 2010 року набули чинності зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими визначено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

Пунктом 2.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 8 жовтня 2010 № 22-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 за № 1014/18309 (далі-Порядок № 22-2), встановлено, що звіт до органів Пенсійного фонду подається особисто фізичною особою, страхувальником або відповідальною особою фізичної особи або страхувальника за місцем взяття на облік в органах Пенсійного фонду.

Пунктом 2.2 Порядку № 22-2 визначено, що звіт подається одним із способів:

- в електронній формі з використанням ЕЦП через центр обробки електронних звітів згідно з Порядком подання звітів до Пенсійного фонду України в електронній формі;

- на паперових носіях, завірених підписом керівника страхувальника та скріплених печаткою (за наявності), разом з електронною формою на електронних носіях інформації;

- на паперових носіях, якщо у страхувальника кількість застрахованих осіб не більше п'яти. На паперових носіях звіт формується у двох примірниках та подається страхувальником до органу Пенсійного фонду за місцем взяття його на облік. Один примірник звіту з відміткою органу Пенсійного фонду про його прийняття зберігається у страхувальника.

Згідно з підпунктом 3.1 Порядку № 22-2 страхувальники, крім зазначених у пунктах 3.3-3.4 цього розділу, а також страхувальники, зазначені в пункті 3.2, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію його, як підприємця), у частині подання звіту за таких осіб зобов'язані формувати та подавати до органів Пенсійного фонду звіт не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для них є календарний місяць. Звіт подається за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, як платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за встановленою формою.

Відповідно до пункту четвертого частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464 Територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції дотримано норми матеріального та процесуального права, в судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при прийнятті ним оскаржуваної вимоги від 3 травня 2013 року № Ф-1058, оскільки на момент прийняття вказаного рішення позивач перебував на обліку у відповідача в якості платника єдиного внеску та не виконав покладеного на нього Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обов'язку подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом, що обумовлює відмову в задоволенні вимог апеляційної скарги позивача та залишення постанови суду першої інстанції без змін.

Посилання апелянта на неповноважність органу та особи, якою прийняте рішення спростовується наступним.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 63 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підпункту 3.2 пункту 3 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, начальник управління керує діяльністю управління, персонально відповідає за виконання покладених на управління завдань. Таким чином від імені територіального органу Пенсійного фонду приймає рішення його начальник.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію (стаття 58 зазначеного Закону) він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Прийняття вимоги начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень в розумінні вищенаведених конституційних принципів.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції ухвалив постанову із дотриманням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 24, 117, 118, 167, 184, 195, 197, 198, 199, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року у справі № 812/8281/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року у справі № 812/8281/13-а - залишити без змін.

Ухвала постановлена та підписана 15 січня 2014 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: А.В. Гайдар

М.М. Яковенко