Ухвала суду № 36607694, 13.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1007/13-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М. Провадження № 22-ц/780/6788/13 Доповідач у 2 інстанції ПоліщукКатегорія 18 13.12.2013

УХВАЛА

Іменем України

10 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Поліщука М.А..

суддів: Малорода О.І., Ігнатченко Н.В.

при секретарі: Власенко О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсним договір довічного утримання від 05 серпня 2008 року укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2.

В обґрунтування своїх вимог, зазначала, що з 1990 року вона постійно проживає в США. 25.06.2009 року їй повідомили про смерть її батька ОСОБА_3, який проживав у АДРЕСА_1. Коли вона приїхала у м. Вишневе, то відповідачка ОСОБА_2 не впустила її в батьківське помешкання і вона була змушена звернутись до Вишнівського МВС із скаргою на неправомірні дії. В процесі перевірки було встановлено, що ОСОБА_2 05.08.2008 року уклала з ОСОБА_3 договір довічного утримання на підставі якого зареєструвала будинок на себе. Позивачка стверджує, що її батько був психічно хворою людиною і стояв на диспансерному обліку, в силу чого він не міг розуміти значення своїх дій під час підписання договору довічного утримання.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким її позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачем не доведено, що на час укладення оспорюваного договору довічного утримання 5 серпня 2008 року її батько ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій.

Крім цього, суд мотивував рішення тим, що подані представником позивача судові рішення не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 відповідно до ст.1268, 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність підстав задоволення позову, так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються із вимогами закону.

Правовими підставами позовних вимог позивачем визначено положення ст.225 ЦК України, відповідно до якої правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 5 серпня 2008 року між ОСОБА_3 як відчужувачем і ОСОБА_2, як набувачем, був укладений договір довічного утримання, відповідно до умов якого відчужувач передає, а набувач отримує у власність 95/125 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та взамін чого зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору (том 1 а.с.19-20).

Вказаний Договір довічного утримання 5 серпня 2008 року посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, де зазначено нотаріусом, що договір підписано сторонами у його присутності, особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3відчужуваних 95/125 частин домоволодіння перевірено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і після його смерті відкрилась спадщина на належне йому за життя майно.

ОСОБА_1 доводиться дочкою ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про її народження.

З довідки лікаря-психіатра Вишнівської міської лікарні від 2.07.2009 року ОСОБА_3 перебував на обліку у лікаря-психіатра з 19.02.1979 року. (том 1 а.с.10).

Актом № 222 посмертної судово-психіатричної експертизи, проведеної 16 лютого 2011 року, комісія дійшла висновку, що за життя, у тому числі і під час складання договору довічного утримання 5 серпня 2008 року, ОСОБА_3страждав на органічне ураження головного мозку (внаслідок контузії, церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби) у вигляді органічного розладу особистості (МКХ-10; F07.0) із інтелектуально-мнестичним зниженням, надцінними ідеями та вираженою емоційно-вольовою нестійкістю. Ступінь виразності психічних розладів у нього був такий, що ОСОБА_3 в період укладення договору довічного утримання 5 серпня 2008 року не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Рекомендовано визнати його обмежено дієздатним. (том 1 а.с.74-77).

Також у матеріалах справи наявна ксерокопія довідки лікаря-психіатра від 02 квітня 2008 року, де зазначено, що ОСОБА_3 на диспансерному обліку не знаходиться. (том 1 а.с.143).

Суд встановив, що вказана довідка лікарем-психіатром ОСОБА_4 не видавалась і допитана в якості свідка ОСОБА_4 підтвердила, що ОСОБА_3 за життя страждав на психічне захворювання, проте при спілкуванні з ним не можна було зробити висновок, що він не усвідомлював своїх дій.

З врахуванням встановлених обставин справи, що висновком експертизи встановлено, що на час укладення цього правочину ОСОБА_3 не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними і рекомендовано визнати його обмежено дієздатним, інших доказів, наданих сторонами на підтвердження - заперечення позовних вимог, суд прийшов до вірного висновку, що позивачем в установленому законом порядку не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору довічного утримання 5 серпня 2008 року ОСОБА_3 за змістом ст.225 ЦК України не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Статтею 36 ЦК України визначено, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно ст.39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до вказаних вимог закону на час укладення оспорюваного договору довічного утримання судових рішень про визнання ОСОБА_3 недієздатним чи обмежено недієздатним ухвалено не було.

Підлягає виключенню із мотивувальної частини рішення суду як підстава відмови в позові те, що ОСОБА_1 відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду від 26 квітня 2013 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 22 липня 2013 року не надала доказів подання нею до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

Так, рішенням Києво-Святошинського районного суду від 26 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 22 липня 2013 року, визначено ОСОБА_1 додатковий строк 5 місяців для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_3 ( том 2 а.с.99-100).

На час ухвалення оскаржуваного рішення суду вказаний строк не сплив.

В суді апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 на підтвердження прийняття спадщини подано копію заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 9.08.2013 року та витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги на те, що вказаний спір уже був предметом розгляду і рішенням Києво-Святошинського районного суду від 23 березня 2011року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 6.07.2011 року, вказаний договір було визнано недійсним, а після скасування рішення суду за нововиявленими обставинами ніяких додаткових доказів надано не було, а тому рішення суду вважає незаконним і необґрунтованим, спростовуються висновками суду, які ґрунтуються на доказах, наданими сторонами на підтвердження- заперечення позовних вимог.

Проведена у справі посмертна судово-психіатрична експертиза не містить висновку про те, що відчужувач майна ОСОБА_3 в момент укладення договору не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, у висновку вказано, що він не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Вказаний висновок експертизи оцінено в сукупності з іншими доказами у справі.

Інші доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи не заслуговують на увагу і не впливають на законність і обґрунтованість рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: