Ухвала суду № 36550028, 09.10.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2662/13 09.10.2013 09.10.2013

Провадження №22-ц/784/2267/13

Головуючий у суді 1 інстанції Шикеря І.А.

Категорія 20 Суддя-доповідач апеляційного суду Леванчук О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

9 жовтня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Леванчука О.М.,

суддів: Буренкової К.О., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання Белеверя В.А.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2013 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И Л А :

29 березня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру.

При цьому зазначала, що у листопаді 2009 року, через скрутне матеріальне становище, звернулася до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з проханням позичити їй грошові кошти, з яких збиралася погасити банківські кредити.

Домовившись про позичку в 10 000 грн., та з метою забезпечення цього боргового зобов'язання, вона погодилася укласти з відповідачем ОСОБА_5 договір купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1.

Вказаний договір купівлі-продажу 30 листопада 2009 року був посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Однак, позивач вважає зазначений правочин удаваним, оскільки вона не мала наміру відчужувати належне їй житло за заниженою ціною, а договір купівлі-продажу квартири був укладений з метою приховати договір позики та, фактично, мав забезпечити боргове зобов'язання перед відповідачем.

До того ж, позикодавці 30 листопада 2009 року видали їй розписку про зобов'язання розірвати договір купівлі-продажу квартири після своєчасної виплати нею боргу в сумі 2860 доларів США до 30 листопада 2010 року.

Також сторони домовилися, що позивач залишатиметься проживати в спірній квартирі, а відповідач не здійснюватиме перереєстрацію права власності.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила визнати договір купівлі-продажу удаваним, встановити, що фактично сторонами укладений договір позики та визнати за нею право власності на спірну квартиру.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Водночас, підставою недійсності правочину, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наступних вимог, зазначених в ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу від 21 травня 2009 року належала квартира АДРЕСА_1 (а. с. 5).

30 листопада 2009 року ОСОБА_4 продала належну їй квартиру ОСОБА_5 за 10 000 грн. (а. с. 16).

Договір купівлі-продажу від 30 листопада 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 6796.

18 жовтня 2012 року ОСОБА_5 зареєструвала право власності на вказане нерухоме майно (а. с. 100).

Виходячи з положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За нормами статей 182, 640 та 657 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу квартири повинні бути укладені в письмовій формі, підлягали нотаріальному посвідченню та державній реєстрації та вважалися укладеними з моменту державної реєстрації.

Водночас, позивач надала розписку від 30 листопада 2009 року (а. с. 45), згідно з якою відповідач зобов'язалася розірвати договір купівлі-продажу квартири за умови своєчасного повернення позивачем 2860 доларів США в строк до 30 листопада 2010 року, вважаючи цей документ доказом удаваності спірного договору купівлі-продажу та підтвердженням наявності між нею та відповідачем договору позики.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, волевиявлення всіх сторін за удаваним правочином повинно бути спрямоване на приховання іншого правочину.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та заперечень відповідача на апеляційну скаргу, остання заперечувала наявність між нею та позивачем боргових зобов'язань та заявляла про наявність наміру на придбання нерухомого майна, який реалізувала шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу.

За такого, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, встановив правовідносини між сторонами та, виходячи з положень ст. 235 ЦК України, які визначають умови недійсності удаваного правочину, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. У зв'язку з чим, обґрунтовано ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.

Не є обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги відсутність у позивача наміру продавати належне їй житло та наявність між сторонами наміру саме на укладення договору позики, оформленого як договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому, докази повинні бути належними та допустимими.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, відповідно до положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Однак, позивач не надала належних доказів, які б спростували наявність у сторін наміру укладати договір купівлі-продажу та підтверджували факт отримання нею у борг від відповідача 2860 доларів США та повернення саме цього боргу.

Відсутні належні докази обставин укладення сторонами договору позики і в матеріалах про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_4, досліджених апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у справі, висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому правових підстав до задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді