Ухвала суду № 3654299, 08.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“08” квітня 2009р. №К-8396/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Усенко Є.А.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача:Борщевський О.А.;

відповідача:неявка;

розглянувши касаційну скаргу Львівської громадської організації «Мета Центр»

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р.

у справі №5/2443-12/273

за позовом Львівської громадської організації «Мета Центр»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Львівська громадська організація «Мета Центр» (далі по тексту позивач, ЛГО «Мета Центр») звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі по тексту відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. у справі №5/2443-12/273 (суддя Запотічняк О.Д.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 29.06.2004р. №0002882320/0/16019 повністю та податкове повідомлення-рішення від 29.06.2004 р. №0001091700/0/15962 в частині визначення позивачу податкового зобовязання з прибуткового податку в розмірі 3071,31 грн., в тому числі: 1023,77 грн. основного платежу та 2047,54 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22-29.03.2005 р. у справі №5/2443-12/273 (головуючий суддя Бонк Т.Б., судді Марко Р.І., Бойко С.М.) рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2004 р. скасовано в частині задоволення позовних вимог стосовно визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29.06.2004р. №0002882320/0/16019. В решті залишено без змін.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22-29.03.2005 р. у справі №5/2443-12/273, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати її та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2004р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Львова підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.06.2004р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0002882320/0/16019, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток організацій і підприємств споживчої кооперації, громадських обєднань у розмірі 48101,50 грн., в тому числі: 34892,67 грн. основного платежу та 13208,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0001091700/0/15962, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем прибутковий податок у розмірі 3490,47 грн., в тому числі: 1 163,49 грн. основного платежу та 2 326,98 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на підставі акту «Про результати документальної перевірки дотримання податкового законодавства ЛГО «Мета Центр» за період з 01.01.2001 р. по 31.12.2003 р.» від 25.06.2004р. №360/23-2/25548710 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог

- п.п. 4.1.1 та п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включено до складу валових доходів безоплатно наданих приміщень та вартість послуг від здавання їх в оренду, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 34892,67 грн.

- ст. 11, 12, 14 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» не утримував прибуткового податку з громадян за виконані роботи, внаслідок чого податковим органом нараховано податкове зобовязання.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.07.2003 року позивач, згідно договору дарування, отримав нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, пр. Чорновола, 63, загальною площею 576,9 кв. м на пятому поверсі шляхом безоплатної передачі як благодійного внеску колективного члена організації.

Відповідно до договору довірчого управління від 11.07.2003 року позивачем вказані приміщення передані в довірче управління Приватному підприємству «Фінанси і кредит». В подальшому, останнім, який діяв від імені позивача, на підставі договору оренди №25 від 11.07.2003 року названі приміщення передано в орендне користування третім особам. Вартість послуг по здачі в оренду нежитлових приміщень оподатковувалась ПП «Фінанси і кредит» за ставкою єдиного податку.

Відповідно до п. 4.1.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності утриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи (підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 закону).

Згідно з п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку в звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 ст. 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового зобовязання з податку на прибуток, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що нежитлові приміщення позивач отримав на підставі договору дарування шляхом безоплатної передачі як благодійного внеску колективного члена організації, а відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, отримані у вигляді безповоротної допомоги чи добровільних пожертвувань. Послався також на те, що загальний розмір орендної плати, отриманої ПП «Фінанси і кредит» був обєктом оподаткування і з цієї суми сплачено і перераховано до бюджету податок, а на розрахунковий рахунок позивача перераховано благочинні внески.

Відмовляючи в задоволенні позовний вимог в цій частині, суд апеляційної інстанції послався на те, що чинне на момент укладення договору довірчого управління законодавство не передбачало такого самостійного обєкту регулювання цивільних правовідносин як відносин щодо довірчого управління майном, а тому за своєю суттю укладений позивачем договір довірчого управління є договором доручення і кошти отримані від орендарів саме у вигляді орендної плати слід вважати доходом позивача у розумінні ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В звязку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що майно отримане позивачем у власність як благодійний внесок використовується позивачем з метою отримання прибутку.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи.

Дійсно, Цивільним кодексом УРСР, чинним на момент укладення договору довірчого управління майном, не було передбачено такого обєкту регулювання цивільних правовідносин щодо довірчого управління майном. Проте, посилання суду апеляційної інстанції на те, що за своєю суттю вказаний договір є договором доручення є передчасним, виходячи з наступного.

Умовами договору довірчого управління майном від 11.07.2003 року визначено, що:

- довірчий управитель має право від свого імені здійснювати щодо приміщень і майна, яке йому передано в управління, будь-які юридичні та фактичні дії;

- управління здійснюється безоплатно

- управитель має право розпоряджатися та користуватися майном, яке передано йому в довірче управління використовувати кошти отримані внаслідок використання майна.

А відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу УРСР за договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Згідно ст. 390 цього Кодексу повірений зобовязаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення; по виконанні доручення без зволікання подати довірителеві звіт з доданням виправдувальних документів, якщо це вимагається характером доручення та без зволікання передати довірителеві все одержане в звязку з виконанням доручення.

Тобто, виходячи з вищенаведеного, висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що договір довірчого управління за своєю правовою природою є договором доручення є передчасним.

Не погоджується суд касаційної інстанції також з висновком суду апеляційної інстанції відносно того, що кошти, отримані від орендарів у вигляді орендної плати слід вважати доходом позивача, оскільки, як правомірно встановлено судом першої інстанції, загальна вартістьорендної плати, отриманої ПП «Фінанси і кредит» була обєктом оподаткування і з цієї суми сплачено і перераховано податок до бюджету.

Отже, судом першої інстанцій вірно враховано фактичні обставини та правильно застосовано норми матеріального права при вирішенні спору. Натомість, судом апеляційної інстанції в даному випадку надана невірна оцінка зазначеним обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. у справі №5/2443-12/273 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства і скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22-29.03.2005 р. помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга ЛГО «Мета Центр» підлягає задоволенню в повному обсязі, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 22-29.03.2005 р. підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Львівської громадської організації «Мета Центр» на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22-29.03.2005 р. у справі №5/2443-12/273 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22-29.03.2005 р. у справі №5/2443-12/273 скасувати.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2004р. у справі №5/2443-12/273 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. Сергейчук

Судді(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)О.М. Нечитайло(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)Є.А. Усенко З оригіналом згідно

Відповідальний секретар