Ухвала суду № 3654303, 14.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-8299/07

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

14 квітня 2009 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 14.04.09 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргуДПІ у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 22.11.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2007

у справі №46/498-А

за позовом ТОВ «Лесан»

до ДПІ у Оболонському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Лесан» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва №0000052600/0 від 14.01.2004.

Постановою господарського суду міста Києва 22.11.2006, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2007у справі №46/498-А позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Лесан» подало до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2003р., в якій визначило податковий кредит у сумі 43 773,00 грн. та податкові зобов'язання у сумі 102 745,00 грн.

У період з 05.03.2003р. по 14.01.2004р. (з перервою в роботі з 27.03.2003р. по 12.01.2004р.) Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було проведено позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лесан» з питань дотримання вимог податкового законодавства при оподаткуванні податком на додану вартість за серпень 2003р., за результатами якої складено Акт №11/26-05/31486738 від 14.01.2004р. (далі за текстом - Акт перевірки).

В Акті перевірки відповідач зазначає про відсутність позивача як за юридичною, так і за фактичною адресами, у зв'язку з чим до перевірки не були надані необхідні первинні документи, а саме податкові накладні на підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту в перевіряємому періоді суми податку на додану вартість в розмірі 43 773,00 грн. З урахуванням викладеного, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями).

На підставі Акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000052600/0 від 14.01.2004р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 65 659,50 грн. (в т.ч. 43 773,00 гри. - основний платіж, 21 886,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено факт незнаходження позивача як за юридичною (м.Київ, пр-т. Оболонський, 23-А), так і за фактичною (м. Київ, вул. Ірославська, 1/3-Б) адресами.

Проте, в матеріалах справи містяться копії угоди про співробітництво від 04.05.2001, додаткової угоди від 03.05.2002, угоди про співробітництво від 31.12.2002 (в новій редакції), укладених між позивачем та Приватним підприємством «Консалтинг-Інвест» про надання позивачу в користування приміщення, розташованого в будинку №23-А по проспекту Оболонському у місті Києві. Факт виконання сторонами вищезазначених угод підтверджується відповідними Актами прийому-передачі від 10.02.2003 та від 11.05.2004, а також платіжними дорученнями (копії даних документів наявні в матеріалах справи).

Враховуючи зазначене, твердження відповідача про факт незнаходження позивача за юридичною адресою спростовується матеріалами справи.

Відносно посилань скаржника щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у серпні 2003р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по платі податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).. У разі коли на домент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними ним підпунктом документами.

У відповідності з пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками відповідні реквізити.

Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.3.4 Порядку заповнення та подання декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» №166 від 30.05.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку (при ньому невключення податкової накладної (за наявності її оригіналу) до реєстру отриманих та виданих податкових накладних не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку). Достовірність даних, зазначених в декларації, підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим в порядку, визначеному законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що відомості, зазначені позивачем в податковій декларації за серпень 2003р., підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, зокрема, сума податку на додану вартість, включена до складу податкового кредиту повністю підтвержена належним чином оформленими податковими накладними.

Відповідно до пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

В пп.4.3.1 п.4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, у разі якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення відповідачем позивачу запиту про надання первинних бухгалтерських документів до перевірки щодо правомірності формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість у серпні 2003р.

Враховуючи викладене, суму податкових зобов'язань позивача відповідно до вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" має бути визначено за непрямим методом.

Відповідно до пп.4.3.5 п.4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як встановлено судами, рішення про застосування непрямих методів не приймалось.

Оскільки в матеріалах справи наявні належним чином оформлені податкові накладні, на підставі яких позивач включав до складу податкового кредиту у перевіряємому відповідачем періоді відповідні суми податку на додану вартість, колегія суддів вважає, що висновок відповідача, викладений в Акті перевірки 11/26-05/31486738 від 14.01.2004р., щодо порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і, як наслідок, безпідставне віднесення до складу податкового кредиту у серпні 2003р. податок на додану вартість у сумі 43 773,00 грн. правомірно визнано судами помилковим.

Що стосується доводів відповідач щодо пропущення позивачем строку звернення з позовом до адміністративного суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає їх помилковими з таких підстав.

Відповідно до п.6.1 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Згідно з пп.6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

В пп.6.2.4 п.6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження надіслання на адресу позивача оскаржуваного податкового повідомлення-рішення із повідомленням про вручення або вручення посадовій особі позивача під розписку, натомість надано Акт №65/26-05 про те, що за юридичною адресою (м. Київ, пр-т. Оболонський, 23-А) позивач не знаходиться, а також Акт №66/26-05 від 20.01.2004 про неможливість вручення податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з незнаходженням позивача як за юридичною, так і за фактичними адресами та розміщення вказаного повідомлення-рішення на дошці податкових оголошень.

Факт незнаходження позивача за юридичною адресою спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

Про існування податкового повідомлення-рішення №0000052600/0 від 14.01.2004 та Акту про результати позапланової документальної перевірки №11/26-05/31486738 від 14.01.2004, як встановлено судами, позивач дізнався лише у жовтні 2006р. під час проведення перевірки. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення та Акт перевірки від 14.01.2004 позивач отримав з листом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва №22/44/10/23-605 від 09.10.2006 після звернення до відповідача з відповідним письмовим запитом.

Згідно з пп.6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкові повідомлення або податкові вимоги, розміщені з порушенням правил, установлених цим підпунктом, вважаються такими, що не були врученими (надісланими) платнику податків.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у Оболонському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а постанова господарського суду м. Києва від 22.11.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2007 у справі №46/498-А залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м. Києва від 22.11.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2007 у справі №46/498-А без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. ФедоровСуддіА.І. БрайкоГ.К. ГолубєваО.В.КарасьА.О.Рибченко

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар