Ухвала суду № 3654293, 15.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“15” квітня 2009р. №К-8792/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача:неявка;

відповідача:Рабович І.О.;

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Пивоварня «Ефес Україна»

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2005 р.

у справі №14-13-23/4-05-318

за позовом Закритого акціонерного товариства “Пивоварня “Ефес Україна”

до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Пивоварня «Ефес Україна» (далі по тексту позивач, ЗАТ «Пивоварня «Ефес Україна») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську (далі по тексту відповідач, ДПІ у м. Іллічівську) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.07.2005р. у справі №14-13-23/4-05-318 (суддя Горячук Н.О.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкове повідомлення-рішення від 17.12.2004р. №0003502301/0 повністю та податкове повідомлення-рішення від 17.12.2004 р. №0003522301/0 в частині завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 152655 грн. та 76327,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2005 р. у справі №14-13-23/4-05-318 (головуючий суддя Бойко Л.І., судді Величко Т.А., Жукова А.М.) рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2005 р. скасовано в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.12.2004 р. №0003522301/0 щодо завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 152655 грн. та 76327,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В решті залишено без змін.

ЗАТ «Пивоварня «Ефес Україна», не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2005 р. у справі №14-13-23/4-05-318, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати її та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2005р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ЗАТ «Пивоварня «Ефес Україна» підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.12.2004р. ДПІ у м. Іллічівську прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003502301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 97 836 грн., в тому числі: 65 224 грн. основного платежу та 32 612 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0003522301/0, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 219896 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 109948 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Іллічівську на підставі акту «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «Пивоварня «Ефес Україна» за період з 01.07.2001 р. по 01.01.2004 р.» від 17.12.2004р. №3255/23-204-31005297 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем порушено вимоги п.п. 1.8 ст. 1, п.п. 3.1.2, п.п. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п.п. 7.3.1, п.п. 7.3.6 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість та зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ.

Стосовно зазначених у висновках Акту перевірки доводів податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Так, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що господарські операції з купівлі-продажу товару позивачем належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку, витрати по сплаті податку на додану вартість підтверджено належним чином оформленими накладними, а відтак ним правомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість. Відсутність подання податкової звітності продавцями товару по ланцюгу постачання не є підставою для зменшення суми ПДВ при формуванні податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2005 р.в частині зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування у розмірі 152655 грн., послався, зокрема, на те, що заявлені до відшкодування з бюджету позивачем суми податку на додану вартість фактично не були сплачені до бюджету контрагентами позивача по ланцюгу постачання, що призвело до завищення заявленої до відшкодування з бюджету суми.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи.

За змістом п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобовязань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобовязання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків суду першої інстанції відносно того, що податковим органом неправомірно зменшено відємне значення податку на додану вартість в розмірі 152 655 грн., а висновки суду апеляційної інстанції в цій частині є необґрунтованими та передчасними.

Крім того, суд касаційної інстанції також погоджується з обґрунтованістю висновків суду першої інстанції стосовно порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки включені позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість не підтвердженої податковими накладними, у звязку з чим податковий орган обґрунтовано зменшив бюджетне відшкодування на суму 4389 грн.

Також правомірним є висновок суду першої інстанції відносно порушення позивачем вимог п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки збитки, понесені позивачем при реалізації товарів відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат, а тому і сплачений в ціні товару податок на додану вартість в сумі 62852 грн. відшкодовується за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включається.

Стосовно донарахованих контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні №0003502301/0 від 17.12.2004 р. податкового зобовязання з податку на додану вартість за порушення п.п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3, п. 4.3 ст. 4 п.п 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та штрафних (фінансових) санкцій, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання його неправомірним та скасування, оскільки податкові зобовязання за вказані порушення вже були донараховані відповідачем у податковому повідомленні рішенні №0002492301/0 від 10.09.2004 р., яке, в свою чергу, було предметом розгляду Господарським судом Одеської області у справі №14/231-04-7052, рішення за яким набрало законної сили.

Отже, судом першої інстанцій вірно враховано фактичні обставини та правильно застосовано норми матеріального права при вирішенні спору. Натомість, судом апеляційної інстанції в даному випадку надана невірна оцінка зазначеним обставинам справи в частині зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування у розмірі 152655 грн. та неправильно застосовано норми матеріального права.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2005р. у справі №14-13-23/4-05-318 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства і скасовано в частині зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування у розмірі 152655 грн. постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2005 р. помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга Закритого акціонерного товариства «Пивоварня «Ефес Україна» підлягає задоволенню в повному обсязі, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2005 р. підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2005р. залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Пивоварня «Ефес Україна» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2005 р. у справі №14-13-23/4-05-318 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2005 р. у справі №14-13-23/4-05-318 скасувати.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2005р. у справі №14-13-23/4-05-318 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. Сергейчук

Судді(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)О.М. Нечитайло(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.І. Степашко З оригіналом згідно

Відповідальний секретар