Ухвала суду № 3654096, 30.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

№К-28181/06, К-30150/06

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2009 року                                                                             м. Київ

         Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді  Костенка М.І.,

суддів:  Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засіданняГусєвій К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ерлікон» (далі – ТОВ «Ерлікон») до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя (далі – ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, за касаційними скаргами ТОВ«Ерлікон» та ДПІ на постанову господарського суду Донецької області від 08.08.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2006 у справі № 29/334а,-

ВСТАНОВИЛА:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18.08.2005 № 0001122342/2 та № 0001132342/2 з мотивів їх невідповідності чинному законодавству України.

Постановою господарського суду Донецької області від 08.06.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2006, позов задоволено частково: оспорюване податкове повідомлення-рішення № 0001122342/2 визнано недійсним в частині визначення позивачеві суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у вигляді штрафних санкцій у сумі 411100 грн., а податкове повідомлення-рішення № 0001132342/2 визнано недійсним в частині визначення позивачеві суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 337413 грн., в тому числі 7200 грн. основного платежу та 330213 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Названі судові акти попередніх інстанцій мотивовано тим, що первинні бухгалтерські документи, складені підприємствами, реєстрація яких (в тому числі і їх реєстрація як платників податків) була скасована за рішеннями судів, не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку операцій позивача. Водночас, за висновком господарських судів, відповідачем не доведено факт невідповідності податкової накладної від 22.12.2004 № 241 вимогам законодавства та не наведено достатніх підстав для застосування до позивача заходів відповідальності за підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ТОВ «Ерлікон» просить скасувати зазначені рішення місцевого та апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про повне задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Так, скаргу мотивовано тим, що: відповідачем було порушено встановлені законодавством строки проведення планової перевірки; укладені позивачем з його контрагентами договори та інші документи, які підтверджують факт здійснення відповідних господарських операцій, не були визнані недійсними в установленому порядку; надані позивачем податкові накладні на підтвердження податкових зобов’язань ТОВ «Ерлікон» оформлені відповідно до вимог Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати названі ухвалу та постанову попередніх судових інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ерлікон», посилаючись на те, що надана позивачем під час проведення перевірки податкова накладна від 22.12.2004 № 241 не містила усіх обов’язкових реквізитів, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, на думку ДПІ, факт заниження позивачем податку на додану вартість на суму 654666 грн. та податку на прибуток на 822300 грн. є підставою для накладення на ТОВ «Ерлікон» штрафу в розмірі 50% від суми недоплати в порядку підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- у період з 18.02.2005 по 11.05.2005 ДПІ було проведено комплексну планову документальну перевірку, оформлену актом перевірки від 11.05.2005 № 90/23-111-1/21985514, на предмет дотримання ТОВ«Ерлікон» вимог податкового законодавства за період з 01.12.2003 по 01.01.2005;

- в ході проведеної перевірки було виявлено факт завищення позивачем загальної суми валових витрат на загальну суму 3237300 грн., що призвело до відповідного заниження податку на прибутку на суму 822200 грн., та безпідставне віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 6647466,42 грн. з причин визнання недійсними установчих документів, скасування державної реєстрації та свідоцтв платників податку на додану вартість підприємств-контрагентів позивача за договорами купівлі-продажу, а саме: приватного підприємства «Гічерз», приватного підприємства «КерміПромТехніка», приватного підприємства «Апекс-2001», приватного підприємства «Інтерфлекс», приватного підприємства «Адлер» та приватного підприємства «Техноклімат»;

- відповідні первинні бухгалтерські документи (прибуткові накладні, видаткові касові ордери, податкові накладні тощо) на підтвердження вчинення операцій з купівлі-продажу товару було складено названими підприємствами вже після прийняття судами рішень про визнання недійсними статутних документів та скасування реєстрацій цих суб’єктів господарювання;

- за результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.08.2005 № 0001122342/2 про визначення позивачеві суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1588600 грн., в тому числі 822300 грн. за основним платежем та 766300 грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 18.08.2005 №0001132342/2 про визначення ТОВ «Ерлікон» суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1308094 грн., у тому числі 654666 грн. основного платежу та 653428 грн. штрафних санкцій;

- зафіксований в акті перевірки факт оформлення податкової накладної від 22.12.2004 № 241 з порушенням вимог законодавства не знайшов документального підтвердження, оскільки представлений в судовому засіданні примірник цієї накладної містив усі обов’язкові реквізити;

- відповідачем не подано доказів засудження посадових осіб ТОВ«Ерлікон» за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо – безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вбачається, що скасування реєстрації суб’єкта господарювання та визнання недійсними його установчих документів унеможливлює складання таким суб’єктом первинних документів бухгалтерського обліку відповідно до викладених вимог Закону.

Відповідно ж до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Частиною четвертою підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, господарські суди з огляду на встановлений ними факт складання контрагентами позивача документів після скасування їх реєстрацій дійшли вірного висновку про незаконність підтвердження такими документами валових витрат ТОВ «Ерлікон» та, відповідно, фактичне заниження позивачем суми податку на прибуток за період перевірки.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вимоги щодо оформлення податкової накладної встановлені у підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого Закону, за змістом якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 названого Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, причому за змістом пункту 9.8 наведеної норми реєстрація діє до дати її анулювання.

Зазначені приписи дещо конкретизовано у пунктах 2, 5 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, за якими податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною в разі її заповнення іншою особою, ніж вказано в пункті 2 даного Порядку, або в разі порушення особою, яка вказана в пункті 2 цього Порядку, вимог зазначеного Порядку чи її невідповідності фактичним податковим зобов’язанням, заявленим продавцем.

Отже, з урахуванням наведених норм Закону висновок попередніх судових інстанцій про те, що контрагенти позивача - приватні підприємства «Авекс 2001», «Адлер», «Інтерфлекс», «КерміПромТехніка», «Техноклімат» та «Гічерз» не мали права на складання відповідних податкових накладних через скасування їх реєстрації як платників податку на додану вартість, є цілком обґрунтованим.

Посилання ж позивача на те, що договори відповідні договори купівлі-продажу та податкові накладні в судовому порядку недійсними не визнавалися не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України, оскільки власне дійсність договорів не впливає на правильність оформлення первинних документів. Водночас податкові накладні є лише бухгалтерськими документами, що засвідчують факт здійснення господарської операції, та не є нормативно-правовими актами або актами індивідуальної дії, які підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Твердження ДПІ про відсутність обов’язкових реквізитів податкової накладної від 22.12.2004 № 241 також спростовуються установленими попередніми інстанціями фактичними даними. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про порушення попередніми судовими інстанціями правил оцінки доказів у встановленні цієї обставини (як-от копія представленої під час перевірки податкової накладної, оформленої з порушенням вимог законодавства). Касаційна ж інстанція згідно зі статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, підставою накладення штрафу на платника податків за наведеною нормою є, зокрема, декларування переоцінених або недооцінених об’єктів оподаткування, тобто, як правильно зазначено місцевим господарським судом, фактична невідповідність дійсної суми господарської операції сумі, заявленій платником у декларації. В даному ж разі, як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин справи, має місце відсутність належного документального підтвердження здійснених господарських операцій, а не неправильне зазначення сум таких операцій.

За таких обставин підстав для скасування оскаржуваних постанови господарського суду Донецької області та ухвали Донецького апеляційного господарського суду не вбачається.

Разом з тим, ДПІ було подано заяву про закриття касаційного провадження у справі внаслідок ліквідації ТОВ «Ерлікон».

Пунктом 5 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі у разі, зокрема, ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Відповідно до частини другої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 221, 223, 228, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                          

УХВАЛИВ:

1. Визнати постанову господарського суду Донецької області від 08.06.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2006 у справі № 29/334а такими, що втратили законну силу.

2. Касаційне провадження у справі № 29/334а закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя:                                                               М.І. Костенко

судді:                                                                                        Л.І. Бившева

      Н.Є. Маринчак

      Є.А. Усенко

      Т.М. Шипуліна