Ухвала суду № 36475037, 25.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. Київ К/9991/68684/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Кравчука Р.С., відповідача:Вороніної В.В.,прокурора: Чубенка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 р.

у справі №2а-3306/10/1370

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Львів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові,

за участю Прокурора м. Львова,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерно-комерційний банк «Львів» (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 р., адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.01.2010 р. №0000012201/0/1562 та від 07.04.2010 р. №0000012201/1/6463 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 400 374,00 грн., з яких основний платіж - 266 916,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 133 458,00 грн.; скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.01.2010 р. №0000022201/0/1563 та від 07.04.2010 р. №0000022201/1/6464 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 248 165,13 грн., з яких основний платіж - 1 625 630,63 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1 622 534,50 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що протягом 18.11.2009 р.-29.12.2009 р. відповідачем проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої складено акт перевірки від 13.01.2010 р. №2/22-0/09801546.

У ході перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.1.25 ст.1, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1, 5.2.4 п.5.2, пп.5.4.7 п.5.4 ст.5, пп.7.6.4 п.7.6 ст.7, пп.8.1.1 п.8.1, пп.8.2.1 п.8.2, пп.8.4.1 п.8.4, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8, пп.12.2.2 п.12.2, пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1 626 284,00 грн., у т.ч. за І квартал 2007 року у розмірі 693 183,00 грн.; за півріччя 2007 року у розмірі 695 206,00 грн.; за 3 квартали 2007 року у розмірі 757 831,00 грн.; за 2007 рік у розмірі 763 677,00 грн.; за І квартал 2008 року у розмірі 7205,00 грн.; за півріччя 2008 року у розмірі 514 803,00 грн.; за 3 квартали 2008 року у розмірі 673 173,00 грн.; за 2008 рік у розмірі 855 723,00 грн.; за І квартал 2009 року у розмірі 6884,00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 64 802,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2009 року у розмірі 26 639,00 грн.; за ІІІ квартал 2009 року у розмірі 38 163,010 грн.

Окрім цього, в порушення приписів пп.7.3.6 п.7.3, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 295 836,00 грн., у тому числі за січень 2007 року у розмірі 266 916,00 грн., за липень 2009 року у розмірі 28 920,00 грн. та завищено податок на додану вартість за серпень 2009 року у розмірі 28 920,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 27.01.2010 р. № 0000022201/0/1563, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 249 126,00 грн., з яких 1 626 284,00 грн. за основним платежем та 1 622 842,00 за штрафними (фінансовими) санкціями; та податкове повідомлення-рішення від 27.01.2010 р. № 0000012201/0/1562 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 403 266,00 грн., з яких 266 916,00 грн. за основним платежем та 136 350,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із прийнятими рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого скарги позивача були відхилені, а податкові повідомлення-рішення - залишені без змін, при цьому відповідачем прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 07.04.2010 р. № 0000022201/1/6464 та від 07.04.2010 р. № 0000012201/1/6463, аналогічні за змістом.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

1. З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2006 р. позивачем було прийняте рішення про викуп власних акцій загальної емісії у акціонерів банку за ціною вище номінальної з коефіцієнтом 2,24 від номінальної вартості. На підставі укладених з акціонерами договорів купівлі-продажу цінних паперів позивачем 06.09.2006 р., 25.09.2006 р. та 27.09.2006 р. перераховано на рахунки акціонерів 416 048,64 грн., а у реєстрі власників іменних цінних паперів вчинені відповідні записи від 06.06.2006 р., 25.09.2006 р. та 27.09.2006 р.

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 26.07.2007 р. №1 позивач відчужив на користь ТОВ «Нью Прогрес Холдінг» прості іменні акції у кількості 1 857 360 шт. за ціною 416 048,64 грн., які згідно платіжного доручення від 27.07.2007 р. № 16 були перераховані на рахунок банку, а у реєстрі власників іменних цінних паперів вчинений відповідний запис від 27.07.2007 р.

Позивач в обґрунтування своїх доводів посилається на ту обставину, що фінансовий результат від операції з продажу акцій власної емісії у даному випадку дорівнює нулю, зважаючи на те, що доходи від продажу акцій та витрати на їх придбання (викуп) рівні, тоді як податковий орган, не погоджуючись із такими доводами, зазначає, що факт отримання позивачем доходу від продажу акцій у розмірі 230 312,64 грн. підтверджують дані обліку підприємства, оскільки така сума відображена на балансовому рахунку позивача із призначенням: емісійні різниці від викупу власних акцій згідно договору купівлі-продажу цінних паперів від 26.07.2007 р. №1.

Наведені доводи відповідача стали підставою для висновку про порушення позивачем вимог пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.7.6.4 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у результаті невключення до складу валових доходів різниці між номінальною вартістю та вартістю продажу власних акцій, що спричинило, на думку податкового органу, заниження валових доходів у ІІІ кварталі 2007 року на суму 230 312,64 грн.

Так, відповідно до пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Отже, законодавець передбачив окремий порядок формування та ведення податкового обліку фінансових результатів операцій з деривативами, за виключенням операцій з емісії або зворотного викупу цінних паперів власної емісії.

Зміст ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з вимогами пп. 4.1.3 п. 4.1 цієї ж статті, валовий дохід включає, зокрема, доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону, якою визначаються особливості оподаткування певних операцій, в тому числі операцій з корпоративними правами.

Разом із тим, за змістом п. 1.27 ст. 1 цього ж Закону, емісійний дохід визначено як суму перевищення надходжень, отриманих емітентом від продажу власних акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів (при їх первинному розміщенні), або над ціною зворотного викупу при повторному розміщенні інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів.

Відтак, для позивача продаж викуплених акцій власної емісії є операцією з торгівлі цінними паперами на вторинному ринку, а тому емісійний дохід у даному випадку відсутній, що виключає підстави для висновку про наявність позитивного результату від такого продажу, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість доводів податкового органу щодо необхідності збільшення валового доходу позивача у ІІІ кварталі 2007 року на суму 230 312,64 грн.

2. Що стосується висновку відповідача, викладеного в акті перевірки, відповідно до якого позивачем в порушення п. 1.25 ст.1, пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безпідставно включено до складу валових витрат суми коштів, внесені до страхових резервів під кредитні угоди, укладені з ОСОБА_8, у результаті чого, на думку податкової інспекції, позивачем завищено валові витрати у І кварталі 2007 року на суму 1 434 070,00 грн., судові інстанції правомірно визначились із його необґрунтованістю з огляду на таке.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено з громадянкою ОСОБА_8 кредитні договори від 30.09.2005 р. №2005S0089 на суму 86 400,00 євро, від 27.10.2005 р. №2005S0095 на суму 80 000,00 євро, від 27.10.2005 р. №2005S0096 на суму 60 000,00 дол. США. Термін погашення кредитів визначений - 01.03.2007 р.

Вимоги позивача, що випливають з кредитних договорів, забезпечені договором іпотеки від 28.10.2005 р., відповідно до якого ОСОБА_8 передає в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - недобудований готель, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.08.2006 р. у справі №2-1991/2006, за позовом ОСОБА_9 до СП ТзОВ «Камаз-Сервіс», ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, за участю третіх осіб - Державного нотаріуса Сколівської районної нотаріальної контори Батлюк В.І., ВАТ АСК «Скарбниця» та позивача, про визнання недійсними договорів іпотеки земельної ділянки від 30.06.2005 р. та договорів іпотеки незавершеного будівництва від 28.10.2005 р. у АДРЕСА_1, посвідчених державним нотаріусом Сколівської районної нотаріальної контори Батлюк В.І., визнано мирову угоду, укладену сторонами, за якою ОСОБА_8 визнає, що її заборгованість перед позивачем у даній справі складає 166 400,00 євро та 60 000,00 дол. США 6 385,44 євро (сума кредитів) та 2 607,14 дол. США (сума несплачених відсотків).

Вказану заборгованість ОСОБА_9 та АСК «Скарбниця» зобов'язались погасити у рівних частинах відразу після відчуження об'єкту мирової угоди, а саме - об'єкт мирової угоди розташований по вул. Опришків, 2, с. Волосянка Сколівського району Львівської області, без погашення нарахувань за вказаними кредитними договорами, здійсненими банком, після підписання цієї мирової угоди. Позивач погодився із таким порядком погашення визнаної ОСОБА_8 заборгованості та надав письмову згоду, шляхом зняття заборони ОСОБА_9 та АСК «Скарбниця» на відчуження готелю та земельної ділянки.

Оскільки станом на 01.03.2007 р. ОСОБА_8 зобов'язання за кредитними договорами не виконала, імовірність виконання нею зобов'язань була відсутня, протоколами засідання кредитного комітету позивача від 30.03.2007 р. заборгованість по кредитах була віднесена до класу "безнадійні" кредитні операції та сформовано страховий резерв на всю суму боргу без урахування застави у розмірі 1 434 070,00 грн., який в І кварталі 2007 року включено до валових витрат.

Окрім того, судами встановлено, що протягом січня 2007 року - квітня 2008 року Стрийським відділенням позивача видано фізичним особам шляхом укладання договорів 428 споживчих кредитів на загальну суму 3 300 000,00 грн. Погашення кредитів та сплата відсотків по кредитах фізичними особами не здійснювалося. По факту порушень при видачі споживчих кредитів прокуратурою Львівської області 30.07.2008 р. було прийнято постанову про порушення кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.366 КК України.

У зв'язку із практично відсутньою імовірністю повернення кредитів, протоколами засідання кредитного комітету позивача від 20.10.2008 р. №228, від 25.11.2008 р. №б/н, від 17.12.2008 р. №б/н, 23.01.2009 р. №б/н, від 12.02.2009 р. №24/1 заборгованість по кредитах була віднесена до класу "безнадійні" кредитні операції і сформований страховий резерв у сумі 3 300 000,00 грн., який включено до валових витрат в ІІ - ІV кварталах 2008 року.

Так, пп.5.2.4 п. 5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Підпунктом 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону зазначено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Приписами пп. 12.2.2 цієї ж статті визначено, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

За змістом п. 1.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. №279, з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Пункт 1.3 наведеного Положення визначає, що банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна" (п. 1.5 Положення).

Визначаючись з правовими наслідками застосування наведених законодавчих приписів, судові інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що необхідною ознакою боргових відносин, як підстави формування страхового резерву, є можливість втрати коштів по основному боргу (гарантії/авалю), тобто саме наявність ризику зумовлює необхідність створення резерву для покриття таких втрат.

Відповідно до пп. 12.3.12 п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі, коли всі заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості згідно з порядком, визначеним пунктом 12.3 цієї статті, не призвели до позитивного наслідку, банки та небанківські фінансові установи відносять на валові витрати таку заборгованість в частині, що не відшкодована за рахунок страхового резерву, створеного відповідно до цієї статті.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень у їх сукупності, а також встановлення судовими інстанціями факту, що позивач правильно класифікував нестандартну заборгованість за кредитами, наданими ОСОБА_8 та іншим фізичним особам, як "безнадійні" кредитні операції, дають підстави погодитись із висновками попередніх судових інстанцій при визначенні відсутності у діях позивача порушень вимог п.п.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

3. Матеріли справи також свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «ІВА-Галич» укладені кредитні договори від 23.02.2004 р. №35 на суму 400 000,00 грн. на термін до 19.04.2004 р., від 26.02.2004 р. №37 на суму 400 000,00 грн. на термін до 21.04.2004 р., від 05.03.2004 р. №49 на суму 500 000,00 грн. на термін до 23.04.2004 р., від 05.04.2004 р. №77 на суму 350 000,00 грн. на термін до 14.04.2004 р., від 05.04.2004 р. №78 на суму 300 000,00 грн. на термін до 16.04.2004 р., від 25.04.2003 р. №53-В на суму 200 000,00 дол. США на термін до 22.04.2005 р., від 01.10.2003 р. №58-В на суму 150 000,00 дол. США на термін до 30.09.2004 р., від 21.08.2003 р. №164 на суму 200 000,00 дол. США. на термін до 22.08.2005 р.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 01.10.2003 р. №58-В позивач (заставодержатель), ТОВ «ІВА-Галич» (позичальник), ПП «Анюта» (заставодавець-поручитель) уклали договір застави від 31.10.2003 р., відповідно до якого заставодавець надав в заставу належне йому на праві власності майно, оцінене сторонами на суму 1 509 164,00 грн., а саме: автозаправну станцію в цілому з магазином супутніх товарів, що розташована по вул. Галицькій, 3б у м. Львів-Винники.

З метою забезпечення зобов'язань за іншими наведеними кредитними договорами позивач (кредитор) уклав з ПП «Анюта» (поручитель) договір поруки від 05.04.2004 р., відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за своєчасне і повне виконання ТОВ «ІВА-Галич» зобов'язань за кредитними договорами від 23.02.2004 р. №35, від 26.02.2004 р. №37, від 05.03.2004 р. №49, від 05.04.2004 р. №77, від 05.04.2004 р. №78, від 21.08.2003 р. №164, та договір поруки від 23.04.2004 р., відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за своєчасне і повне виконання ТОВ «ІВА-Галич» зобов'язань за кредитним договором від 25.04.2003 р. №53-В.

Оскільки, станом на 03.08.2004 р. ТзОВ «ІВА-Галич» зобов'язання за кредитними договорами не виконало, сторонами було прийнято рішення про передачу в якості погашення заборгованості ТОВ «ІВА-Галич» перед позивачем за кредитними договорами від 23.02.2004 р. №35, від 26.02.2004 р. №37, від 05.03.2004 р. №49, від 05.04.2004 р. №77, від 05.04.2004 р. №78, від 21.08.2003 р. №164 автозаправної станції в цілому з магазином супутніх товарів вартістю 1 509 164,00 грн., що розташована по вул. Галицькій, 3б у м. Львів-Винники, яка належить ПП «Анюта», а також про передачу в якості погашення заборгованості обладнання автозаправної станції вартістю 93 424,00 грн.

Між Банком та ПП «Анюта» були укладені договори купівлі-продажу від 09.08.2004 р. та від 06.08.2004 р., відповідно до яких ПП «Анюта» продало позивачу автозаправну станцію, що розташована по вул. Галицькій, 3б у м. Львів - Винники вартістю 1 509 164,00 грн., у т.ч. ПДВ - 251 527,33 грн. та обладнання вартістю 93 424,00 грн., у т.ч. ПДВ - 15 570,67 грн., про що сторонами підписані акт прийому-передачі автозаправної станції від 09.08.2004 р. та акт прийому-передачі обладнання від 09.08.2004 р.

Крім того, ПП «Анюта» надало позивачу податкові накладні від 30.08.2004 р. №192 та від 30.08.2004 р. №193.

Відповідно до ст.601 ЦК України між Банком та ПП «Анюта» були укладені угоди про залік однорідних зустрічних вимог від 09.08.2004 р. на суму 1 602 588,00 грн., відповідно до яких частково припиняються зобов'язання ПП «Анюта» за договорами поруки від 05.04.2004 р. та від 23.04.2004 р. та зобов'язання позивача за договорами купівлі-продажу від 09.08.2004 р. та від 06.08.2004 р.

У податковому обліку позивач при визначенні прибутку за ІІІ квартал 2004 р. не включив до валових витрат витрати на придбання автозаправної станції та обладнання у сумі 1 335 490,00 грн., а при визначенні зобов'язань по податку на додану вартість за серпень 2004 р. не включив до податкового кредиту сплачений податок на додану вартість у сумі 267 098,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19.01.2007 року, укладеного між позивачем (продавець) та ТОВ «Квартет» (покупець), перший відчужив автозаправну станцію вартістю 1 510 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 251 666,67 грн., а відповідно до договору купівлі-продажу від 19.01.2007 р. №3/112007/31 відчужив обладнання вартістю 94 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 15 666,67 грн., про що сторонами підписані акти прийому-передачі автозаправної станції та обладнання від 29.01.2007 р. та позивачем видані податкові накладні від 19.01.2007 р. №32 та від 19.01.2007 р. №31.

Судовими інстанціями встановлено, що у І кварталі 2007 р. позивач при визначенні прибутку включив до валового доходу дохід від продажу автозаправної станції та обладнання у сумі 1 336 667,00 грн., а до валових витрат витрати на їх придбання у сумі 1 334 556,00 грн.

При визначенні зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2007 р. позивач включив до податкового зобов'язання податок на додану вартість у сумі 267 333,34 грн., а до податкового кредиту сплачений при придбанні автозаправної станції та обладнання податок на додану вартість у сумі 266 916,00 грн.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суди правильно визначились із тим, що спірна автозаправна станція та обладнання перейшли позивачу у власність на підставі реалізації права заставодержателя відповідно до умов договору застави від 31.10.2003 р. та договору поруки від 05.04.2004 р. та від 23.04.2004 р.

Згідно з приписами пп. 7.9.5 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при відчуженні майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги, валові витрати та валові доходи заставодавця та заставодержателя визначаються у такому порядку:

відчуження об'єкта застави для заставодавця прирівнюється до продажу такого об'єкта у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишилися неповернутими кредитору (гаранту), - ціною продажу такої застави;

якщо згідно з умовами договору або закону об'єкт застави відчужується у власність заставодержателя у рахунок погашення боргових зобов'язань, таке відчуження прирівнюється до купівлі заставодержателем такого об'єкта застави у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї процентів, що залишилися неповернутими кредитору (гаранту), - ціною придбання такої застави;

якщо кредитор у подальшому продає об'єкт застави іншим особам, його доходи або збитки визнаються у загальному порядку;

якщо згідно з умовами договору або закону об'єкт застави з метою погашення боргових зобов'язань підлягає продажу на аукціоні (публічних торгах), валові доходи і валові витрати заставодержателя визначаються у порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 цього Закону та Законом України "Про заставу".

Порядок надання та погашення боргових зобов'язань, забезпечених заставою, встановлюється відповідним законодавством.

Зважаючи на те, що позивач був заставодержателем об'єкта застави, доходи від подальшого продажу такого об'єкта мали визначатися у загальному порядку, що і було зроблено позивачем у 1-му кварталі 2007 року у сумі 1 336 667,00 грн., тоді як до валових витрат включено витрати на їх придбання.

Посилання відповідача на той факт, що такі витрати мали бути сформовані в іншому податковому періоді правильно не були взяті судами до уваги, оскільки пп. 7.9.5 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає право платника податків у разі відчуження об'єкту застави у рахунок погашення боргових зобов'язань прирівняти таке відчуження до купівлі заставодержателем.

Позивач у даній справі у податковий період такого відчуження названим правом не скористався, що однак не свідчить про втрату такого права взагалі у наступних податкових періодах не може беззаперечно свідчити про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань у наступних податкових періодах.

Що стосується формування позивачем за результатами вказаних операцій складу податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Так, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Таким чином, з урахуванням наведеної норми, а також вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено правові підстави формування податкового кредиту, висновок попередніх судових інстанцій щодо правомірності включення позивачем до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у січні 2007 року суми податку у розмірі 267 333,34 грн., а до податкового кредиту - сплаченої при придбанні автозаправної станції та обладнання суми податку на додану вартість у розмірі 266 916,00 грн.

4. Визначаючись із висновками стосовно встановлених податковим органом у ході перевірки порушень пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.1 п. 8.2, пп. 8.4.1 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині неправомірного, на думку відповідача, застосування позивачем норм амортизації для основних фондів судові інстанцій аргументовано вказали на таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем віднесено до групи 3 основних фондів придбані у 2005, 2007, 2008, 2009 роках блоки безперебійного живлення, системи сигналізації, систему охоронно - пожежної сигналізації, кований дашок та з метою їх амортизації використано норму в розмірі 6 відсотків;

до групи 4 основних фондів віднесено придбані у 2007, 2008, 2009 роках маршрутизатори, комутатори, модулі, контролери домену, комунікаційні сервери, модем-маршрутизатори і, з метою їх амортизації використано норму в розмірі 15 відсотків;

до групи 1 основних фондів віднесено вартість робіт з демонтажу та монтажу віконних решіток в приміщенні банку, виконаних у вересні 2008 року контрагентом ТОВ «Профліга».

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

За змістом пп. 8.2.2 цього ж пункту 8.2.2. основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Суди попередніх інстанцій, надаючи правову оцінку діям позивача щодо розподілу позивачем основних фондів аргументовано визначились із тим, що останній правомірно збільшив групу 4 на вартість придбаних маршрутизаторів, комутаторів, модулів, контролерів домену, комунікаційних серверів, модем - маршрутизаторів, оскільки вони є структурними складовими комп'ютерних та інформаційних систем, за своїми характеристиками є мобільними, витрати на їх придбання безпосередньо не пов'язані з будівлями, не є окремими спорудами, а також обгрунтовано відніс до групи 3 блоки безперебійного живлення, які застосовуються для захисту різноманітних типів обладнання, чутливого до якості електропостачання.

Також, суди дійшли висновку, що витрати на придбання систем сигналізації, системи охоронно-пожежної сигналізації, кованого дашка слід було відобразити в податковому обліку як поліпшення об'єкта основних фондів 1 групи, оскільки вони є невід'ємною частиною відповідного приміщення.

Окрім того суди вказали на те, що оскільки позивач не представив первинних документів, які містять відомості про виконані роботи ТОВ «Профліга» та підтверджують необхідність їх здійснення (договір, дефектний акт, акт виконаних робіт та інші первинні документи), у нього відсутні підстави для збільшення вартості групи 1 основних фондів на 110 00,00 грн., а відтак і для нарахування амортизаційних відрахувань у 1-му кварталі 2009 р. у сумі 138,00 грн.

5. Крім того, судовими інстанціями було встановлено, що 21.11.2007 р. позивачем були придбані легковий автомобіль марки Renault Kangoo вартістю 103 229,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 17 204 ,84 грн. та 18.03.2008 р. - легковий автомобіль марки Volkswagen Passat вартістю 195 385,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 32 564,17 грн.

Придбані легкові автомобілі обліковувались на балансі банку як основні фонди та використовувались для здійснення статутної діяльності.

Відповідно до пп.7.4.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Підпунктом 5.3.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Враховуючи викладене, судовими інстанціями було встановлено, що Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум ПДВ по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфліктів інтересів.

Згідно з пп.4.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на корить як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на наведене, судова колегія вважає за необхідне погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно правомірності збільшення позивачем при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів, як легкові автомобілі, балансової вартості відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання, з урахуванням витрат з податку на додану вартість, понесених у зв'язку з таким придбанням, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Підсумовуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне погодитись із висновками судів попередніх інстанцій при визначенні того, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню, із скасуванням спірних податкових повідомлень-рішень від 27.01.2010 р. №0000012201/0/1562 та від 07.04.2010 р. №0000012201/1/6463 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 400 374,00 грн., з яких 266 916,00 грн. за основним платежем та 133 458,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкові повідомлення-рішення від 27.01.2010 р. № 0000022201/0/1563 та від 07.04.2010 р. № 0000022201/1/6464 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 248 165,13 грн., з яких 1 625 630,63 грн. за основним платежем та 1 622 534,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 р. у справі №2а-3306/10/1370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук