Ухвала суду № 36474720, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 року м. Київ К/9991/20233/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 р.

у справі № 2а-13564/11/2070

за позовом Державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.04.2011 р. №0000200841, №0000210841 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу у період з 21.03.2011 р. по 19.04.2011 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань законності декларування від'ємного значення податку на додану вартість та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2011 р., про що складено акт від 22.04.2011 р. № 1168/41-018/14310052, яким встановлено порушення позивачем ч.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, п.198.3 ст.198, п. 200.3, абз. «а» - «б» п. 200.4 ст. 200, п. 201.6, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2011 р. № 0000200841, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 902 070,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 26.04.2011 р. № 0000210841, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 31 701,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про укладення правочинів, які мають ознаки нікчемності, з порушенням публічного порядку, що суперечить інтересам держави та суспільства, ґрунтується виключно на висновках актів перевірки господарських операцій контрагентів позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом під час перевірки позивача зроблено висновок про неправомірність формування податкового кредиту січня 2011 року по контрагентам ВАТ «ФЕД», ТОВ «Метал-Ресурс», ТОВ «Сат Імпекс», у зв'язку з визнанням нікчемними правочинів, що призвело до завищення суми податкового кредиту у січні 2011 року на 409 744,72 грн.

Так, попередніми судовими інстанціями встановлено, між позивачем та ВАТ «ФЕД» було укладено контракт купівлі-продажу від 01.07.2010 р. № 244Ф/10 комплектуючих виробів (генераторів, комплектів виробів, збірних вузлів), та укладено додаткові угоди до вказаного договору від 15.07.2010 р. № 1, від 28.07.2010 р. № 2, специфікації № 1, № 2, № 3.

Також, позивачем укладено договір від 23.07.2010 р. № 272Ф/10 з ВАТ «ФЕД» на поставку збірних вузлів.

Розрахунки з ВАТ «ФЕД» по оплаті за придбаний товар здійснювались шляхом проведення заліку взаємних заборгованостей, що підтверджується актом за березень 2011 року.

На підставі виписаних контрагентом позивача накладних, останнім було сформовано податковий кредит.

Податковим органом при дослідженні операцій позивача з придбання комплектуючих виробів (генераторів, комплектів виробів, збірних вузлів) у ВАТ «ФЕД» встановлено ланцюги постачання: від позивача до ВАТ «ФЕД» - ТОВ «Інтершоп» - ТОВ «Промспецконсалтинг»; від позивача до ВАТ «ФЕД» - ТОВ «СОМ-сервіс» - ТОВ «Спецконсалтинг»; від позивача до ВАТ «ФЕД» - ТОВ «СК-Трейд ЛТД» - ТОВ «Промспецконсалтинг».

За висновками акту документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспецконсалтинг» від 31.01.2011 р. №546/18-011/37091549 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р., отриманого від Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова, встановлено нікчемність правочинів та неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді.

Крім того, податковим органом під час перевірки позивача, встановлено факт недійсності угод укладених позивачем з ТОВ «Метал-Ресурс», ТОВ «Сат Імпекс», оскільки вони не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. Встановлені факти, на думку податкового органу, свідчать про відсутність правових підстав для формування податкового кредиту позивача за операціями з придбання товарів, які фактично не відбулися. Вказані висновки податковий орган зробив на підставі актів документальних планових невиїзних перевірок ТОВ «Метал-Ресурс» та ТОВ «Сат Імпекс», якими встановлено нікчемність правочинів та неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій останніми.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.06.2010 р. між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс» (продавець) укладено договір №34 щодо придбання продукції (згідно специфікації: нікель, олово, свинець, цинк, мідь, хром металевий).

Також, у січні 2011 р. позивач на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2010 р. № 507/10 придбав у ТОВ Фірма «Сат Імпекс» згідно специфікації № 1 титан ВТЗ-1, ВТ6д.20-24, ВТ6д25-38, ВТ5, ВТ6, ВТ9д.40-60, ВТ14д.80-150.

За результатами вчинених господарських операцій позивачу були виписані податкові накладені, суми ПДВ по яких включені позивачем до складу податкового кредиту січня 2011 року.

За висновками податкового органу, позивачем порушено ч.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, у частині недодержання вимог вказаних статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах з ТОВ «Промспецконсалтинг», ТОВ «Метал-Ресурс» та ТОВ Фірма «Сат-Імпекс».

Факт встановлення нікчемності угод та безпідставність складання податкових накладних контрагентами ТОВ «Промспецконсалтинг», ТОВ «Метал-Ресурс» та ТОВ Фірма «Сат Імпекс», на думку податкового органу, в сукупності свідчать про відсутність правових підстав для формування позивачем податкового кредиту по операціям з придбання товарів, які фактично не відбулися.

Належне виконання вказаних договорів встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Оскільки на момент видачі позивачу податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість, відсутні підстави вважати видані ними податкові накладні недійсними.

Отже, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Крім того, перевіркою позивача встановлено неправомірне віднесення до складу податкового кредиту податкових накладних минулих періодів без документів, які підтверджують факт їх отримання, що призвело, на думку податкового органу, до завищення суми податкового кредиту за січень 2011 року на суму ПДВ 50 779,73 грн.

Відповідно до абз.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

При цьому, нормами Податкового кодексу України не передбачено додаткових вимог щодо документального підтвердження їх отримання у періоді іншому ніж звітний.

Єдині обмеження на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених постачальниками, передбачені абз.8 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, який вказує, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної у податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що отримані позивачем накладні на суму ПДВ 50 779,73 грн. були зареєстровані у реєстрі отриманих податкових за січень 2011 р., з огляду на що висновки відповідача про неправомірне віднесення по ним сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованими.

Відтак, попередніми судовими інстанціями обґрунтовано зазначено, що включення до податкового кредиту податкових накладних минулого періоду відповідає вимогам ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України.

Також актом перевірки позивача встановлено неправомірність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ не підтверджених первинними документами, а саме: товарно-транспортними накладними, що призвело до завищення суми податкового кредиту за січень 2011 року на 159 600,00 грн.

З такими висновками відповідача обґрунтовано не погодилися суди попередніх інстанцій, оскільки наявність товарно-транспортної накладної не передбачена якщо водій юридичної особи здійснює вантажні перевезення для власних потреб підприємства (п.2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. №207).

Так, судами встановлено, що позивач на підставі договору від 18.02.2010 р. №43-0304, укладеного з ТОВ СП «СТАН-Комплект» отримав верстати універсальні токарно-гвинторізні у кількості 4 шт. на загальну суму 957 600,00 грн., у т.ч. ПДВ - 159 600,00 грн.

Перевезення верстатів здійснювалося транспортом позивача, що підтверджується наявністю подорожнього листа від 19.01.2011 р. №958757. Наявність власного автомобільного транспорту у позивача підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.

З огляду на викладене, помилковими є висновки податкового органу про необхідність наявності товарно-транспортної накладної та неправомірності віднесення, на підставі цього, до складу податкового кредиту за січень 2011 р. 159 600,00 грн. податку на додану вартість на підставі виданої ТОВ СП «СТАН-Комплект» податкової накладної від 11.01.2011 р. №17.

Враховуючи приписи положень Закону України «Про автомобільний транспорт України» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. №363 необхідність складання товарно-транспортних накладних передбачається тільки при наданні послуг з перевезення вантажів організаціями-перевізниками.

Крім того, під час перевірки позивача встановлено неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по підприємствам, які мають ознаки ризикового кредиту, що призвело до завищення суми податкового кредиту за січень 2011 року на 313 646,31 грн., а саме: по ТОВ «Торгівельна Компанія Криниченька», ТОВ фірма «Снарк ЛТД», ТОВ «Альфа-Експерт», ТОВ «Укрнадраресурси», ПП «ТБ Фреш Груп Маркет».

Судовими інстанціями встановлено, що у перевіряємому періоді з ТОВ «Торгівельна Компанія Криниченька» позивач взагалі не здійснював господарських операцій.

Господарські відносини позивача з ТОВ «Укрнадраресурси», ТОВ «Укрнадраресурси», ТОВ «Альфа-Експерт» та ПП «ТБ Фреш Груп Маркет» підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що чинне законодавство не містить визначень таких понять як «сумнівний суб'єкт господарювання» та «ризиковий кредит», а наявність будь-яких інших підстав для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатися правомірним.

З огляду на викладене, попередні судові інстанції обґрунтовано зробили висновок про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту січня 2011 року суми податку на додану вартість у розмірі 313 627,47 грн., у тому числі за податковими накладними отриманими від ТОВ фірма «Снарк ЛТД», ТОВ «Альфа-Експерт», ТОВ «Укрнадраресурси» та ПП «ТБ Фреш Груп Маркет».

Отже, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач формував податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою вартості поставлених йому товарів (послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, у свою чергу, не доведено невідповідність первинних документів, на підставі яких позивачем включено суми сплаченого у ціні придбаних у контрагента товарів податку на додану вартість, а саме - податкових накладних, наданих позивачем під час проведення податковим органом перевірки та долучених до матеріалів справи, вимогам Податкового кодексу України.

Отже, на думку колегії суддів, обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами відповідних приписів Податкового кодексу України, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення було обґрунтовано визнано судами попередніх інстанцій протиправними та скасовано.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 р. у справі № 2а-13564/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.