Ухвала суду № 36474668, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/37315/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 р.

у справі №2а-762/11/2070

за позовом Закритого акціонерного товариства «Новий стиль»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Закрите акціонерне товариство «Новий стиль» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.12.2010 р. №0000330700/0 та від 14.01.2011 р. №0000330700/1, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у липні 2010 р., про що був складений акт від 26.11.2010 р. № 3098/07-12/32565288, яким встановлено порушення позивачем п.1.3 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2010 р. № 0000330700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010 р. на 27 581,00 грн.

У порядку адміністративного узгодження названого податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 14.01.2011 р. № 0000330700/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок відповідача про відсутність підстав для віднесення позивачем до складу податкового кредиту за липень 2010 р. сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Алівія плюс», у зв'язку з тим, що податкова декларація з податку на додану вартість останнього за липень 2010 р. має статус «звіт визнано не дійсним».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Алівія плюс» було укладено договір поставки товару від 19.05.2009 р. № 2009/1037, за яким, згідно даних податкових та видаткових накладних, у липні 2010 р. позивачем відображено отримані послуги у сумі 165 486,12 грн., у т.ч. ПДВ - 27 581,02 грн.

Відповідачем у ході перевірки позивача з метою вирішення питання щодо обґрунтованості відшкодування ПДВ з бюджету було направлено запит на проведення зустрічної перевірки ПП «Алівія плюс», з відповіді на який встановлено, що останнє має стан « 9» (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням) та його податкова декларація з податку на додану вартість за липень 2010 р. має статус «звіт визнано недійсним».

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Зміст п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, можна зробити висновок, що надмірна сплата податку на додану вартість як необхідна умова повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) від постачальників.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що на момент видачі позивачу податкових накладних ПП «Алівія плюс» було зареєстровано платником податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані зазначеним контрагентом позивача податкові накладні недійсними.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товару, на який платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Відтак, цілком правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів, придбаних у ПП «Алівія плюс», а відтак і відповідності дій позивача нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 р. у справі №2а-762/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.