Ухвала суду № 36474672, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/35705/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.11.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 р.

у справі №2а-4899/09/0270

за поданням Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про продовження строку умовного адміністративного арешту активів Приватного підприємства «Русь - Інвест»,

ВСТАНОВИВ :

Іллінецька міжрайонна державна податкова інспекція Вінницької області (далі - заявник) звернулася до суду з поданням про продовження строку умовного адміністративного арешту активів Приватного підприємства «Русь - Інвест» (далі - відповідач).

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011 р., у задоволенні подання відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, заявник звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким подання задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу на підставі плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 4 квартал 2009 року розпочато планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2007 р. по 30.06.20009 р.

23.10.2009 р. податковим органом на адресу платника податків надіслано лист в якому податковий орган просив провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів та до 30.10.2009 р. надати результати проведеної інвентаризації.

У відповідь на вказаний лист відповідач надіслав на адресу заявника копію інвентаризаційного опису від 30.10.2009 р.

Листом №7585/3-24 від 09.11.2009 р. податковий орган просив надати доступ для проведення перевірки достовірності інформації, зазначеної в інвентаризаційному описі щодо товарно-матеріальних цінностей від 30.10.2009 р.

У зв'язку з не допуском посадових осіб контролюючого органу до обстеження приміщень та території, що використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності і одержання доходів заявником складено акт від 11.11.2009 р. №12-23-32630959.

16.11.2009 р. на підставі вказаного акту оперативним працівником податкової міліції складено акт про відмову від допуску до обстеження приміщень та території відповідача.

Начальником податкової інспекції 18.11.2009 р. прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту активів платника податків з підстав недопущення останнім працівників податкового органу до обстеження приміщень та території, що використовується для здійснення господарської діяльності та одержання доходів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні подання, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не надано доказів на підтвердження факту реальної загрози зникненню або знищенню активів платника податків, до яких застосований адміністративний арешт.

Відповідно до п.п. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» адміністративний арешт активів платника податків (далі - арешт активів) є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

Згідно абз. «г» п.п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону арешт активів може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин - платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування.

Відповідно до п.п. 9.3.1 п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу (його заступник) може прийняти рішення про застосування арешту активів платника податків.

Підпунктом 9.3.3 п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу (його заступником). Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, за винятком випадків, коли власника заарештованих активів не встановлено (не виявлено), - у цьому випадку такі активи перебувають під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законодавством для визнання їх безхазяйними, або у разі коли такі активи є такими, що швидко псуються, - протягом граничного строку, визначеного законодавством, після якого вони підлягають продажу за процедурою, встановленою ст. 10 цього Закону.

Керівник відповідного податкового органу (його заступник) має право звернутися до суду з поданням про продовження строку арешту активів платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначають обов'язковою умовою для прийняття судом рішення про продовження строку умовного адміністративного арешту - доведення податковим органом наявності підстав про те, що звільнення з-під адміністративного арешту активів платника податків може загрожувати їх зникненню або знищенню.

Крім того, попередніми судовими інстанціями правомірно зазначено про те, що рішення про застосування умовного адміністративного арешту активів платника податків прийнято 18.11.2009 р. о 09:00 год., а подання про продовження терміну умовного адміністративного арешту активів платника податків направлено до суду першої інстанції у той же день і зареєстровано 18.11.2009 р. о 11:15 год. При цьому, податковим органом доказів того, що на момент звернення до суду з поданням строк дії адміністративного арешту не закінчився та доказів щодо моменту закінчення такого строку заявником не надано.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що виходячи із зазначених підстав, слід відмовити заявнику у задоволенні подання про продовження застосування умовного арешту активів відповідача.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.11.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 р. №2а-4899/09/0270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.