Ухвала суду № 36470747, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/16624/11

№ К/9991/16624/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011

у справі № 2а-1721/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «АРМА»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом надання заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчо встановлені положення до 1 січня 2011 року слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 ст. 203 та з частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У судовому процесі встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва під час перевірки Комерційного банку «АРМА», висновки якої викладені в акті перевірки від 12.12.2008 № 563/1-22-01-26379729 та за наслідками якої ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.12.2008 № 0000472201/0, податковим органом встановлено, що між ТОВ «Комерційний банк «Арма»та ТОВ «Арма Факторинг» був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів від 17.11.2006 № Т 101-02/06. Предметом цього договору є цінні папери - векселі у кількості чотирьох штук, загальною номінальною вартістю 5014515,00 грн., емітента ПП «Валмид», яке було визнано банкрутом відповідно до рішення Господарського суду від 08.11.2006 № 43/704. Ця обставина, за висновком ДПІ, свідчить, що вказаний договір суперечить інтересам держави і суспільства, як направлений на штучне створення підстав для зменшення в податковому обліку його сторін податкових зобов'язань.

За визначенням частини 1 ст.3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) (частина 1 ст. 14 цього Закону).

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною 1 ст. 178 цього Кодексу визначено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Застосовуючи вказані правові норми, суди попередніх інстанцій зробили висновок про спрямованість умислу осіб, які діяли від імені ТОВ «Комерційний банк «АРМА» та ТОВ «Арма Факторинг», на укладення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства з огляду на те, що банкрутство емітента векселя позбавляє такий вексель значення цінного паперу у розумінні Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», а отже такий вексель не може бути об`єктом цивільних прав та перебувати у цивільному обороті.

Правильність цього висновку суду сторонами у справі в касаційному порядку не оскаржується, у зв'язку з чим відповідно до частини 2 ст. 220 КАС України судом касаційної інстанції не перевіряється.

Згідно з частиною 1 ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Конфіскаційні санкції, встановлені частиною 1 ст. 208 цього Кодексу, є адміністративно-господарськими санкціями, у зв'язку з чим їх застосування може здійснюватися з врахуванням вимог наведеної правової норми.

Встановлена частиною 1 ст. 208 ГК відповідальність сторони у господарському зобов'язанні, яка діяла з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, у вигляді обов'язку передати в доход держави все належне з неї по зобов'язанню в доход держави, є адміністративно-господарською санкцією, оскільки має всі визначені статтею 238 цього Кодексу ознаки такої санкції. Як наслідок, суд правомірно застосував ст. 250 ГК і зробив правильний висновок, що з огляду на факт здійснення господарського зобов'язання відповідачами 17.11.2006 (дата підписання акту прийому-передачі векселів) та на звернення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до суду з позовом про застосування цих санкцій до відповідачів 17.02.2009 встановлений цією нормою граничний строк збіг.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Таким чином, до вчинених у зазначений період правопорушень має застосовуватися той закон, під час дії якого вони здійснені.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош