Ухвала суду № 36465224, 25.12.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/8159/13-ц Провадження № 22-ц/795/2747/2013 Головуючий у I інстанції - Жук М. І. Доповідач - Скрипка А. А.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Лакізи Г.П., Шевченка В.М.при секретарі:Руденко О.М.за участю:представника позивача - адвоката ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину квартири, - треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство „Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради, ОСОБА_8

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду є незаконним. Апелянт вказує, що на час придбання його матір'ю ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1, а саме 25.05.1995 року, він та його брат - ОСОБА_8 були неповнолітніми, покупцем квартири одноособово виступила ОСОБА_7, відповідно до документів, вона є одноособовим власником спірної квартири. Проте, апелянт вважає, що відповідач діяла як їх з братом законний представник, спірна квартира була придбана за рахунок продажу трьохкімнатної квартири в м. Носівка, яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 За даних обставин апелянт вважає, що йому, ОСОБА_7, ОСОБА_8 належить по 1/3 частині квартири в АДРЕСА_1 Апелянт просить задовольнити вимоги його позову та визнати за ним право власності на 1/3 частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, оскільки через не виділення частки майна в натурі та відсутність документу про право власності на 1/3 частину вказаної квартири він позбавлений можливості розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_6, ОСОБА_7, представник комунального підприємства ''Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації'', ОСОБА_8., належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с.51, 53, 54, 55), не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належних чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами (а.с.1), що відповідач ОСОБА_7 є матір'ю позивача ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_2року народження та ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_1.

25.05.1995 року матір позивача - ОСОБА_7, як покупець, уклала з ОСОБА_9, як продавцем договір купівлі-продажу трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, який посвідчений в нотаріальному порядку, і відповідно до реєстраційного напису, '' квартира АДРЕСА_1 в цілому зареєстрована Чернігівським Міжміським бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за ОСОБА_7'', реєстрова книга № 147 за реєстровим номером 15766, 20.07.1995 року (а. с. 5 - 6 зворот).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі - продажу спірної квартири від 25.05. 1995року укладено в належній формі, сторони вказаного договору при його укладенні досягли згоди по всіх його істотних умовах, договір визначений двосторонньою угодою, він не визнаний недійсним, в тому числі, з підстав зловживання відповідачем ОСОБА_7 батьківськими правами та обов'язками, тому у позивача не виникає права спільної сумісної власності на вказану квартиру відповідно до зазначеного договору купівлі продажу від 25.05.1995 року, що унеможливлює визначення його частки у вказаному нерухомому майні, та, відповідно визнання за ним права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок узгоджується з нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та фактичними обставинами справи.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Статтею 224 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на час укладення договору) регламентовано, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 153 вказаного Кодексу, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

При дослідженні договору купівлі - продажу спірної квартири від 25.05.1995 року, який було укладено між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що вказаний договір укладено в належній формі, сторони при його укладенні досягли згоди по всіх істотних умовах, про що свідчать підписи сторін договору. Крім того, вказаний договір визначений двосторонньою угодою, він не визнаний недійсним, в тому числі у зв'язку із зловживанням відповідачем батьківськими обов'язками та правами. Вказаний договір було посвідчено в нотаріальному порядку і відповідно до реєстраційного напису, '' квартира АДРЕСА_1 в цілому зареєстрована Чернігівським Міжміським бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за ОСОБА_7'', реєстрова книга № 147 за реєстровим номером 15766, 20.07.1995 року (а. с. 5 - 6 зворот). За даних обставин є вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що у позивача не виникає права спільної сумісної власності на вказану квартиру відповідно до зазначеного договору купівлі продажу від 25.05.1995 року, що унеможливлює визначення його частки у вказаному нерухомому майні, та, відповідно визнання за ним права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

Апелянт також стверджує, що спірна квартира була придбана за рахунок продажу трьохкімнатної квартири в м. Носівка, яка належала на праві спільної сумісної власності його матері - ОСОБА_7, йому та його брату - ОСОБА_8 За даних обставин, на думку апелянта, йому, ОСОБА_7, ОСОБА_8 належить по 1/3 частині квартири в АДРЕСА_1 Тобто, апелянт вважає, що на спірну квартиру відбувся автоматичний перехід права спільної сумісної власності. Вказані твердження апелянта також не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки в даному випадку, враховуючи приписи норм права, які регламентують спірні правовідносини та фактичні обставини справи, не відбулося автоматичного переходу права спільної сумісної власності ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2 (а.с.57) на квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_7 (а. с. 5 - 6).

Враховуючи вищенаведене, доводи апелянта відносно того, що вимоги заявленого позову підлягають задоволенню на підставі статей 368, 369, 372 Цивільного кодексу України, є безпідставними.

Визнання відповідачем ОСОБА_7 вимог позову (а.с.23) також не може бути підставою для його задоволення, оскільки таке визнання позову суперечить нормам матеріального права, які регламентують спірні правовідносини. А відповідно до приписів ч.4 статті 174 ЦПК України, суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову лише за наявності для того законних підстав.

За даних обставин апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ухвалених на основі повно з'ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: