Ухвала суду № 36459475, 26.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: № 22-ц-/790/7153/13 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 2010/2-1679/11 Якименко Л.О.

Категорія: спадкові Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: восьма Харківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання частково недійними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання недійсними заповітів від 22 березня 1995 року та від 03 березня 1997 року, визнання недійною заяву ОСОБА_7 про відмову від спадщини, визнання права власності на 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, а також на 1\6 частину квартири в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2011 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в подальшому неодноразово доповненим та уточненим, у якому вказувала на те, що вона проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1, збудованому її сестрою - відповідачкою по справі ОСОБА_4

10 березня 1995 року вказаний житловий будинок відповідачка ОСОБА_4 на підставі відповідного нотаріально посвідченого договору дарування подарувала їхньому батькові ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Після смерті батька вона, позивачка разом зі своєю матір'ю ОСОБА_7 продовжувала проживати в зазначеному житловому будинку та вести спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року її мати ОСОБА_7 також померла.

На початку 2011 року вона, позивачка отримала листа від своєї сестри ОСОБА_4, як посилаючись на необхідність термінової продажі житловому будинку по АДРЕСА_1, в якому проживала позивачка, просила її звільнити цей будинок та знятися з реєстрації за вказаною адресою.

Оскільки зазначена пропозиція у позивачки викликала подив, позаяк вона тривалий час мешкає в указаному будинку, позивачка для з'ясування виниклої ситуації звернулась до Слатинського КП технічної інвентаризації «Інвентаризатор», згідно відповіді якого дізналась, що цей житловий будинок належить на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_4 в порядку спадкування за заповітом після смерті їхнього батька ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У подальшому позивачці стало відомо, що 22 березня 1995 року державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори від імені її батька ОСОБА_8 було посвідчено заповіт (реєстровий у реєстрі за № 1-3115), за яким останній на випадок своєї смерті належну йому на праві приватної власності частину квартири АДРЕСА_2 а також житловий будинок АДРЕСА_1 заповів своїй доньці - відповідачці ОСОБА_4

Крім того, 03 березня 1997 року секретарем виконкому Безруківської сільської Ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області було посвідчено заповіт ОСОБА_8 (зареєстрований у реєстрі за № 20), за яким спадкодавець усе, належне йому на праві власності майно, а саме: частину квартири АДРЕСА_2 житловий будинок з надвірними будівлями та приватизованою земельною ділянкою площею 0,16 га., що розташовані по АДРЕСА_1 а також гараж, побудований біля будинку АДРЕСА_2 на випадок своєї смерті заповів своїй доньці - відповідачці ОСОБА_4

Проте, після ознайомлення із текстами зазначених заповітів позивачка вважає, підписи на цих заповітах не належать її батькові, тобто підписані не ним, а тому спадкування після останнього повинно відбуватися його спадкоємцями виключно за законом.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка ОСОБА_2 просила суд:

- визнати недійсним заповіт її батька ОСОБА_8 від 22.03.1995 року, посвідчений державним нотаріусом Восьмої державної нотаріальної контори, що зареєстрований у реєстрі за № 1-3115;

- визнати недійсним заповіт її батька ОСОБА_8 від 03.03.1997 року, посвідчений секретарем виконкому Безруківської сільської Ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області, що зареєстрований у реєстрі за № 20;

- визнати недійсною заяву ОСОБА_7 до Восьмої Харківської державної нотаріальної контори, посвідчену секретарем виконкому Безруківської сільської Ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області (реєстровий № 60), про відмову останньої від спадщин після її чоловіка ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, як таку, що підписана не нею;

- визнати частково недійсними свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом після ОСОБА_8., померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, видані державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори 08.12.2004 року на ім'я відповідачки ОСОБА_4 за реєстровими №№ 3-2718, 3-27(реєстрові №№ ;

- визнати за позивачкою право власності на 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після її батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та її матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року;

- визнати за позивачкою право власності на 1\2 частину земельної ділянки площею 0,16 га. для обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 у порядку спадкування законом після її батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та її матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року;

- визнати за позивачкою право власності на 1\6 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після її батька ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У процесі розгляду справи судом позивачка ОСОБА_2 та її представник заявлені позивачкою вимоги підтримали в повному обсязі й наполягали на їх задоволенні.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник заявлені до неї позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність.

При цьому відповідачка ОСОБА_4 вказувала на те, що її батько - спадкодавець ОСОБА_8 двічі, у різні роки складав заповіти, згідно яких все належне йому майно заповідав саме, їй відповідачці, оскільки позивачка ОСОБА_2 батьками не піклувалася, їх життям не цікавилася й необхідної допомоги їм не надавала.

Крім того, відповідачка ОСОБА_4 вказувала й на те, що після смерті батьків позивачка ОСОБА_2, достовірно знаючи про наявність оспорюваних нею заповітів, будь-яких претензій щодо особистого волевиявлення спадкодавця ОСОБА_8 стосовно належного йому майна не мала, до нотаріальної контори для вирішення питань щодо прийняття спадщини після батьків ніколи не зверталась, а метою заявленого нею позову є намагання позбавити її, відповідачку права на успадковане нею на законних підставах спадкове майно.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2013 року в задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставиться питання про скасування зазначеного рішення районного суду та ухвалення по справі нового рішення про задоволення заявлених позивачкою вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті заявлених позовних вимог.

Зокрема апелянт вказує на те, що спадкодавець ОСОБА_8 з часу проживання в будинку по АДРЕСА_1 подарованого йому відповідачкою ОСОБА_4, неодноразово казав своїй дочці ОСОБА_2, щоб після його смерті сестри обов'язково порозумілися та поділили спадкове майно порівну, в зв'язку з чим складений ним незадовго до своєї смерті заповіт від 03.03.1997 року викликає сумнів, як викликає сумнів і висновок проведеної по справі судової почеркознавчої експертизи, щодо автентичності підпису спадкодавця ОСОБА_8 на цьому заповіті.

Проте, суд першої інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув, необґрунтовано відмовивши у проведені по справі повторної та комісійної судової почеркознавчої експертизи.

Крім того, суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що згідно показанням свідка ОСОБА_10, якою було посвідчено заповіт ОСОБА_8 від 03.03.1997 року, підпис у журналі реєстрації нотаріальних дій виконкому Безруківської сільради за 1997 рік було зроблено не самим заповідачем ОСОБА_8, а його дружиною - ОСОБА_7, а підпис спадкодавця ОСОБА_8 у заповіті від 22.03.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Восьмої державної нотаріальної контори, взагалі не досліджувався експертом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За загальними правилами цивільного законодавства спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносини, спадкування здійснювалось за заповітом або за законом.

Спадкоємство за законом мало місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом, тобто особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті.

За приписами ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин міг залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно ст. 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

При цьому ст. 37 зазначеного Закону прямо передбачалось, що у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють відповідні нотаріальні дії, у тому числі й щодо посвідчення заповітів.

Згідно ст. 544 ЦК УРСР заповідач вправі був у будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт.

Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

За правилами ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

При цьому визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину, в разі, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Право спадкоємця за законом або за заповітом на відмову від спадщини, передбачалось ст. 553 ЦК УРСР.

Як встановлено по справі, 22.03.1995 року ОСОБА_8 - батько сторін по справі, зробив особисте розпорядження на випадок своєї смерті - заповіт, посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 1-3115, згідно якого належну йому на праві приватної власності частину квартири АДРЕСА_2, а також належний йому житловий будинок АДРЕСА_1, заповів своїй дочці - ОСОБА_4.

03 березня 1997 року секретарем виконкому Безруківської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області був посвідчений новий заповіт ОСОБА_8, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 20, згідно якого спадкодавець ОСОБА_8. на випадок своєї смерті все належне йому майно, а саме: належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_2, а також належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 та гараж, побудований біля будинку АДРЕСА_2 заповів своїй дочці - ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року спадкодавець ОСОБА_8 помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на все належне йому майно.

Згідно заяви дружини спадкодавця ОСОБА_8 - ОСОБА_7, посвідченої секретарем виконкому Безруківської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області, зареєстрованої за № 60, та поданої до Восьмої державної Харківської нотаріальної контори, спадкоємиця ОСОБА_7 відмовилася від спадщини після свого чоловіка, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

При цьому, як встановлено по справі, відповідачка ОСОБА_4, як спадкоємиця за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_8., померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, прийняла спадщину після останнього, подавши в установлений строк відповідну заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини та отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_8. - свого батька згідно останньої його волі.

Відповідно до висновків проведеної по справі за клопотанням позивачки ОСОБА_2 судово-почеркознавчої експертизи № 2845 від 23.05.2013 року, які будь-яких сумнівів у судової колегії не викликають, підпис від імені ОСОБА_8 у першому примірнику заповіту, зареєстрованого у реєстрі Безруківської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області за № 20 від 03.03.1997 року, виконаний ОСОБА_8.

Підпис від імені ОСОБА_8. у другому примірнику заповіту, зареєстрованого у реєстрі Безруківської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області за № 20 від 03.03.1997 року, виконаний ОСОБА_8.

Підпис від імені ОСОБА_7 в заяві про відмову від спадщини після свого чоловіка, посвідчений секретарем виконкому Безруківської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області 21.05.1997 року з відміткою Восьмої Харківської державної нотаріальної контори, виконаний ОСОБА_7.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції. приймаючи рішення у справі, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог за їх безпідставністю, оскільки спадкування за заповітом після ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та оформлення своїх спадкових прав відповідачкою ОСОБА_4 відбулося відповідно до приписів діючого законодавства.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_2 про те, що згідно показанням свідка ОСОБА_10, якою було посвідчено заповіт ОСОБА_8 від 03.03.1997 року, підпис у журналі реєстрації нотаріальних дій виконкому Безруківської сільради за 1997 рік було зроблено не самим заповідачем ОСОБА_8, а його дружиною - ОСОБА_7, а підпис спадкодавця ОСОБА_9 у заповіті від 22.03.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Восьмої державної Харківської нотаріальної контори, взагалі не досліджувався експертом, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, позаяк підпис у журналі реєстрації нотаріальних дій, який був зроблений дружиною спадкодавця ОСОБА_8, на чинність особисто підписаного ним заповіту, яким він розпорядився належним йому майном, виявивши свою волю, не впливає, а заповіт останнього від 22.03.1995 року, вже ніякого правового значення не має, позаяк був скасований новим заповітом ОСОБА_9 на випадок своєї смерті.

Інші доводи апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_2, наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим по справі рішенням та суб'єктивної переоцінки обставин справи, встановлених районним судом з дотриманням вимог чинного законодавства, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: