Ухвала суду № 3643662, 12.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-11417/08 Головуючий 1-ої інстанції - Євсіков О.О.

Суддя-доповідач - Попович О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2009 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

Головуючого судді Попович О.В.

Суддів: Горбань Т.І. Мамчура Я.С.,

при секретарі Черненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на Постанову Господарського суду м. Києва від 22 листопада 2007 року у справі за позовом Приватного підприємства «Малахіт - ТМ» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2004 року Приватне підприємство «Малахіт-ТМ» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва, в якому просило суд визнати недійсним податкові повідомлення-рішення від №1254/26-0530183774, №1668-26-05-30183774 від 12 березня 2004 року та №4253-16-05-30/83774, №4252-26-05-30/83774 від 11 червня 2004 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2004 року, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду 22.11.2004 року, позов задоволено частково:

· визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 12.03.2004 № 1254/26-0530183774 про визначення Приватному підприємству «Малахіт-ТМ» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75738,00 грн., в т.ч. 50492,00 грн. - основний платіж та 25246,00 грн. - штрафні санкції;

· визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 11.06.2004 № 4253-16-05-30/83774 про визначення Приватному підприємству «Малахіт-ТМ» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75738,00 грн., в т.ч. 50492,00 грн. - основний платіж та 25246,00 грн. - штрафні санкції;

·  визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 11.06.2004 № 4252-26-05-30/83774 про визначення Приватному підприємству «Малахіт-ТМ» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44652,00 грн., в т.ч. 29768,00 грн. - основний платіж та 14884,00 грн. - штрафні санкції.

В іншій частині провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2005 року вищевказані рішення та постанову скасовано, а справу направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому касаційна інстанція вказала на необхідність дослідження належності повноважень осіб, що діяли від імені ТОВ «Укрхімполімер».

Постановою Господарського суду м. Києва від 22 листопада 2007 року позов Приватного підприємства «Малахіт - ТМ» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення - рішення №1254/26-0530183774 від 12.03.2004 р., №4253-16-05-30/83774 від 11.06.2004 року та №4252-26-05-30/83774 від 11.06.2004 року. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального права, а саме п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який з'явився в судове засідання, заперечення позивача на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено позапланову документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ПП «Малахіт-ТМ» за 2001 рік.

За її результатами складено відповідний Акт № 15/26-20/30183774 від 10.03.2004р.

Актом перевірки встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Укрхімполімер» (продавець) укладено договір постачання товару від 01.08.2001 року, згідно умов якого ТОВ «Укрхімполімер» поставило позивачу сорбіт харчовий порошкоподібний та харчовий гранульований загальною вартістю 481,560,18 грн., в т.ч. податок на додану вартість 80.260,00 грн.

На суму поставлених товарів ТОВ «Укрхімполімер» виписало на адресу позивача податкові накладні № 187/7 від 26.04.2001, № 188/8 від 27.04.2001, № 188/7 від 28.04.2001р. № 169 від 13.08.2001.

Оплата отриманого товару була проведена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 237 від 05.06.2001р., № 238 від 06.06.2001 р., № 243 від 11.06.2001 р., № 245 від 12.06.2001 р., № 246 від 13.06.2001 р., № 254 від 18.06.2001 р., №346 від 08.08.2001 р., № 355 від 13,08.2001 р., № 359 від 14.08.2001 р., № 375 від 28.08.2001 р., № 390 від 04.09.2001 р. на загальну суму 481560,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 80260,00 грн., що не заперечується сторонами по справі.

Оскільки Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2003 року по справі № 2-1341-2003 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Укрхімполімер», 3-тя особа Державна податкова адміністрація у м. Києві про визнання недійсним Рішення ТОВ «Укрхімполімер» №1 від 25.10.2000 року та непричетності ОСОБА_1 до господарської діяльності ТОВ «Укрхімполімер» та визнання недійсними первинних бухгалтерських документів за підписом ОСОБА_1 в якості директора визнано непричетність ОСОБА_1 до діяльності ТОВ «Укрхімполімер», працівниками відповідача було зроблено висновки про порушення позивачем п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Малахіт-ТМ», Господарський суд м. Києва виходив з того, що Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.11.2007 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.03.2003 року №2-1341-2003 скасовано за нововиявленими обставинами, а справу призначено до розгляду, за наслідками якого Ухвалою даного суду від 14.12.2007 року справу залишено без розгляду. Дана Ухвала набрала законної сили і станом на день розгляду спору в адміністративній справі є чинною.

З даним висновком суду першої інстанції не можна не погодитись, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

· або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

· або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачено: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи,

зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи,

зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з податкових накладних, виписаних на адресу позивача ТОВ «Укрхімполімер», № 187/7 від 26.04.2001р., № 188/8 від 27.04.2001р., № 188/7 від 28.04.2001р., № 169 від 13.08.2001р. на загальну суму 481 560,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 80260,00 грн., вказані податкові накладні відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а кошти позивачем були фактично перераховані ТОВ «Укрхімполімер» у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було встановлено чи оформлені податкові накладні, виписані ТОВ «Укрхімполімер», у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту. Цей факт відповідачем не заперечується.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Укрхімполімер» на момент складання податкових накладних № 187/7 від 26.04.2001р., № 188/8 від 27.04.2001р., № 188/7 від 28.04.2001р., № 169 від 13.08.2001р., які станом на день розгляду спору, є зареєстрованим Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що свідчить відповідне свідоцтво від 08.11.2000 №35586924, а отже, мало право складати податкові накладні.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової Адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (далі - Положення № 79) передбачено, що  Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно пп. 25.2 Положення № 79 датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Доказів визнання недійсним чи анулювання в установленому законом порядку Свідоцтва про реєстрацію ТОВ «Укрхімполімер» платником податку на додану вартість від 08.11.2000 року №35586924 відповідачем не надано.

В матеріалах справи відсутні докази як визнання недійсними податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ «Укрхімполімер», на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсними угод, укладених між позивачем та ТОВ «Укрхімполімер».

Отже, ТОВ «Укрхімполімер» мало право виписувати податкові накладні до дати затвердження акту про анулювання реєстрації, в зв'язку із чим ПП «Малахіт-ТМ» мало право включати суми ПДВ за такими податковими накладними до складу податкового кредиту.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, предметом судового спору не можуть бути вимоги органі державної податкової служби щодо визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість, визнання недійсними з моменту державної реєстрації всієї комерційної діяльності суб'єкта господарювання, усіх вчинених юридично значимих дій та вчинених право чинів, оскільки такі способи реалізації їх повноважень не передбачені чинним законодавством.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також, згідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого відповідачем зроблено не було.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи рішення по справі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, були досліджені судом першої інстанції та їм дана належна правова оцінка.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на Постанову Господарського суду м. Києва від 22 листопада 2007 року - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 22 листопада 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом місяця.

Головуючий суддя О.В. Попович

Судді Т.І. Горбань

Я.С. Мамчур