Ухвала суду № 36424347, 27.12.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 11/774/1630/13 Суддя в 1 інстанції Мащук В.Ю.

Категорія ч.2 ст.286 КК України Доповідач Піскун О.П.

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Піскун О.П.

суддів: Сербіна В.В., Семопядного В.О.

при секретарі: Шевченко Т.В.

за участю прокурора: Харів Н.А.

захисника - адвоката ОСОБА_1

потерпілої - ОСОБА_2

26 грудня 2013 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілої ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2013 року щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Холодіївка П'ятихатського району, Дніпропетровської області, громадянина України, раніше не судимого,-

засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 ( трьох ) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки згідно п.2, 3 ч.1 ст.76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, 15 231 (п'ятнадцять тисяч двісті тридцять одну) гривню 59 копійок.

Вирішено питання з речовими доказами по справі.

В с т а н о в и л а :

Даним вироком ОСОБА_3 засуджений за те, що 11 лютого 2011 року, приблизно о 20 годині, керуючи особистим, технічно справним автомобілем «Hyndai Tucson», державний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Криворізька з боку вул. Київської в напрямку вул. Робочої в м. Дніпропетровську, зі швидкістю приблизно 40-50 км/годину.

На шляху прямування, ОСОБА_3, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра», по якому рухалась пішохід ОСОБА_2, зліва направо по ходу його руху, заходів для зменшення швидкості та зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, не поступився дорогою пішоходу і, продовжуючи рух, в районі будинку № 178 по вул. Робочій, скоїв на неї наїзд.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, потерпілій ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: закритого уламкового перелому правої сідаліщної кістки, косо-поперечного перелому лобкової кістки праворуч зі зміщенням уламків, закритого перелому поперечних відростків третього і четвертого поперекових хребців; забою голови, струсу головного мозку, забійної рани лоба ліворуч, саден обличчя, параорбітальної гематоми ліворуч, які за своїм характером відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які спричинили тривалий розлад здоров'я, понад 21 день.

Рубці, виявлені на обличчі у ОСОБА_2 є непоправними, для виправлення яких необхідне оперативне втручання.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що ОСОБА_3 керуючи легковим автомобілем- «Hyndai Tucson», державний номер НОМЕР_1, грубо порушив вимоги

п.18.1 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а при необхідності зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», невиконання даного пункту правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які настали.

В апеляції прокурор просить вирок суду щодо ОСОБА_3 - скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Прокурор вказує, що судом безпідставно при призначенні покарання враховано той факт, що підсудним відшкодована потерпілій матеріальна шкода в повному обсязі і частково моральна в сумі 10 000 гривень, оскільки цей висновок суду не підтверджується матеріалами справи, не дивлячись на заперечення потерпілою вказаного факту, достовірність вказаних даних не перевірив. В подальшому було з'ясовано, що переказ на суму 10 000 гривень з м. Жовті Води на ім'я ОСОБА_2 19.10.2013 року повернено за зворотною адресою, відповідно до заяви відправника, тобто ОСОБА_3, отже ОСОБА_3 свідомо ввів суд в оману щодо відшкодування ним матеріальної та моральної шкоди потерпілій.

Крім того вказує, що суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, той факт, що підсудний не визнав своєї провини, не кається, шкоди не відшкодував, при цьому зовсім не мотивував чому застосував до підсудного мінімальне покарання передбачене санкцією даної статті і не застосував додаткової міри покарання.

Вважає, що судом не вірно оцінені збитки, які зазнала потерпіла ОСОБА_2, а саме зміну її привичного укладу життя, витрачання коштів на придбання медикаментів під час знаходження на лікарняному.

Постановити свій вирок, яким призначити підсудному ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, звільнивши його від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 роки та з застосуванням п.п.2,3 ст.76 КК України.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму в 5 231,59 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та суму в 35 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В доповненні до апеляції прокурор просить вирок суду скасувати через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що суд у вироку, кваліфікувавши дії ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України не мотивував чому ж саме визнав винним його в завданні потерпілій тяжких тілесних ушкоджень при скоєнні ДТП.

Прокурор просить суд скасувати вирок та направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Потерпіла ОСОБА_2 вважає вирок суду в частині вирішення її цивільного позову незаконним та необ'єктивним. Вказує, що судом необґрунтовано частково задоволено її позов щодо відшкодування моральної шкоди та безпідставно залишив без задоволення позов про стягнення з ОСОБА_3 матеріальної шкоди, мотивуючи це тим, що останній відшкодував їй суму 10000 гривень. Вказаний висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи, не зважаючи на її заперечення проти цього факту, суд не перевірив цього та врахував це при призначенні покарання.

Потерпіла просить суд апеляційної інстанції постановити свій вирок, яким задовольнити її позовні вимоги заявлені до ОСОБА_3 в повному обсязі.

Захисник засудженого ОСОБА_1 в апеляції просить вирок суду - скасувати як незаконний у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначає, суд визнав винним і засудив ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України, але при цьому так і не встановив при описуванні об'єктивної сторони вказаного злочину, що потерпілій були спричинені тяжкі тілесні пошкодження.

Згідно висновків ряду судово - медичних експертиз, у потерпілої ОСОБА_2 виявлені тілесні пошкодження середньої тяжкості. Також мається рубець на обличчі який є невиправним, але тяжким тілесним ушкодженням експерти його не визнають.

Суд у вироку привів висновки експертів, але не вказав, чому тілесні ушкодження є тяжкими, із чого суд зробив такий висновок так залишилося і не зрозумілим.

Крім того, захисник вказує, що суд безпідставно як на доказ вини його підзахисного послався на висновки експертів - авто техніків, які не можна вважати допустимими доказами, так як їм були надані недостовірні дані, покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 так як вони не були очевидцями події.

Захисник вказує, що судом було порушені вимоги ст.334 КПК 1960 року, тому просить вирок суду відмінити з урахуванням всіх порушень та постановити свій, визнавши ОСОБА_3 винним за ч.1 ст.286 КК України і призначити покарання в рамках санкції вказаної статті.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, яка підтримала апеляції прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, пояснення потерпілої ОСОБА_2, яка також задовольнити її апеляцію в повному обсязі та підтримала апеляцію прокурора, захисника ОСОБА_1 та засудженого, які просили вирок суду скасувати та задовольнити апеляцію захисника, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів приходить до наступного.

Як витікає з положень ст.327 КПК України вирок суду повинен бути судом мотивований, не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Відповідно до вимог ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в тому числі докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Вимоги вказаних статей кримінально-процесуального закону судом першої інстанції були порушені.

Як вбачається з вироку, суд описуючи об'єктивну сторону злочину скоєного ОСОБА_3 зазначив, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій були заподіяні тілесні ушкодження, які по своєму характеру відносяться до середньої тяжкості. Крім цього суд зазначає, що рубці виявлені на її обличчі є непоправними, оскільки для їх виправлення необхідне оперативне втручання.

Отже кваліфікувавши дії ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, суд описуючи об'єктивну сторону злочину так і не зазначив, які з тілесних ушкоджень заподіяних потерпілій є тяжкими.

В мотивувальній частині вироку суд також однозначно не зробив висновку, які ж саме тілесні ушкодження виявлені у потерпілої ОСОБА_2 він відносить до тяжких і чому.

Отже доводи захисту та прокурора в цій частині є слушними та підлягають задоволенню, а вирок скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслуговують на увагу й доводи потерпілої, викладені нею в апеляції щодо безпідставного врахування судом в рахунок відшкодування шкоди суми 10 000 гривень, начеб то перераховані підсудним.

Як вбачається з протоколу судового засідання потерпіла в суді заперечувала проти того факту що вона отримала від ОСОБА_3 в рахунок відшкодування шкоди 10 000 гривень.

Не зважаючи на заперечення потерпілої ОСОБА_2 суд не переконався в достовірності вказаного факту та порахував вказану суму 10 000 гривень як відшкодовану, при цьому безпідставно залишивши позов про відшкодування матеріальної шкоди без задоволення та частково врахувавши вказану суму в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В подальшому на підтвердження того, що потерпіла не отримувала зазначеної суми від підсудного, ОСОБА_2 надала інформацію що переказ на суму 10 000 гривень з м. Жовті Води на ім'я ОСОБА_2 19.10.2013 року повернено за зворотною адресою, відповідно до заяви відправника, тобто ОСОБА_3

Отже доводи потерпілої викладені в апеляції є обґрунтованими, а вирок суду в цій частині також підлягає скасуванню.

Обговорюючи доводи прокурора, викладені ним в апеляції, щодо м'якості призначеного покарання, колегія суддів також з ними погоджується, адже судом належним чином не мотивовано чому при наявності: позиції потерпілої, яка просила суворо покарати підсудного, позиції підсудного, який не визнав своєї провини, шкоду не відшкодував, суд призначив мінімальне покарання передбачене санкцією статті, за якою його засудив, при цьому не призначивши додаткового покарання у виді позбавлення права управління транспортними засобами.

Отже при новому розгляді справи суду першої інстанції при умові підтвердження об'єму обвинувачення ОСОБА_3, а також відсутності обставин, які згідно з вимогами закону можуть суттєво вплинути на висновки суду відносно виду та розміру покарання, призначене ОСОБА_3 покарання, слід вважати м'яким.

Інші доводи захисту щодо невинуватості ОСОБА_3 у скоєнні злочину, щодо недопустимості доказів, покладених в основу вироку, щодо неправильної кваліфікації дій його підзахисного, підлягають ретельній перевірці при новому розгляді справи.

Так як згідно ст.374 КПК України якщо вирок скасовано з процесуальних підстав, колегія суддів при поверненні справи на новий судовий розгляд позбавлена права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосовувати судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону.

На підставі наведеного вище, керуючись ст.365 КПК України, ст.366 КПК України, п.11 Розділу XI «Перехідних положень» Кримінального процесуального кодексу України в редакції Закону від 13 квітня 2012 року № 4652-VI, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2013 року стосовно ОСОБА_3 - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції,- задовольнити в повному обсязі, потерпілої ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 залишити у виді підписки про невиїзд.

Судді: О.П.Піскун

В.В.Сербін

В.О.Семопядний