Ухвала суду № 36418137, 26.12.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий в 1 інстанції Дмитрієв О.Ф.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Зінов'євої А.Г.,

суддів: Азевича В.Б., Гусєва В.В.,

при секретарі Забавіній М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Кумачівської сільської ради Старобешівського району Донецької області, треті особи: реєстраційна служба Старобешівського районного управління юстиції, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, про визнання дійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності, зобов'язання здійснити реєстрацію прав власності на нерухоме майно,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дійсними договорів купівлі-продажу, що укладені з колишніми членами КСП «Родіна» на 422/1 000 часток нежилого приміщення телятника та просив визнати за ним право власності на вказаний об'єкт нерухомості, мотивуючи свої вимоги тим, що він очолював групу пайщиків за довіреністю, а потім викупів у них майнові паї (сертифікати) на загальну суму 370 104 грн. Вказані угоди вони оформили договорами, які укладені у простій письмовій формі та підписані сторонами. На загальну вартість паїв - 142 110 грн. комісією з реформування КСП їм була виділена будівля телятнику, яким він користується з 2001 року. Оскільки треті особи у справі оспорюють його права, він звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується лише на тому, що ним не були надані оригінали документів. Вказана обставини не відповідає дійсності, оскільки він має оригінали договорів купівлі-продажу свідоцтв про право на майновий пай, що укладені між ним та відповідачами.

Посилається на те, що суд першої інстанції наголошував на тому, що під час розгляду справи представником третьої особи - ОСОБА_11 було надано письмову заяву відповідача по справі - ОСОБА_5, у якій вона заперечує факт укладання між ними 15.11.2003 року договору купівлі-продажу свідоцтва про право на майновий пай. В той же час, доказом на підтвердження факту укладання зазначеного договору є сам договір, підписаний ОСОБА_5, оригінал свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серія ДН ХV № 003346 на ім'я ОСОБА_5, який вона передала йому у власність згідно договору купівлі-продажу цього свідоцтва від 15.11.2003 року.

Позивач просив скасувати рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 просили відхилити скаргу.

Інші сторони, сповіщені про час та місце розгляду справи судовими повістками та телефонограмами, не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її слід відхилити.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що нежитлова будівля, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, є майном КСП «Родіна», яке виділено у травні 2001 року групі пайовиків від імені яких, діяв ОСОБА_1 Зазначеною будівлею з 2001 року окрім ОСОБА_1 користуються також ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9

Між позивачем та членами КСП «Родіна» було укладено договори купівлі-продажу на частику нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В якості доказів на підтвердження позовних вимог позивачем надано копії договорів купівлі-продажу, укладені в період часу з 28.07.2002 року по 20.12.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, з кожним окремо.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції вважає за можливе погодитися з даними висновками районного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 224 ЦК України (в редакції 1963 року), що діяв на момент виникнення правовідносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 225 ЦК України (в редакції 1963 року) встановлювала, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у 2003 році уклав з відповідачами договори купівлі-продажу свідоцтв про право на майновий пай, а саме право на ідеальну частку кожного продавця у майні колишнього КСП, тобто він придбав у відповідачів майнові права на невизначене майно. (а. с. 6 - 14, 15 - 25)

Як передбачено п. 13 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Згідно з п. 14 Постанови свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.

Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Позивач не отримав нового свідоцтва у встановленому законом порядку, тому надані ним договори купівлі-продажу не мають правового значення для вирішення питання про визнання цих угод дійсними та визнання за ним права власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Як передбачено ст. 220 ЦК України (в редакції 2003 року), у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Тобто, визнання правочину дійсним можливо лише у виключних випадках, що встановлені законом.

Між тим, судом не встановлено та позивачем не доведено наявності юридичного факту, з яким чинне законодавство пов'язує набуття ним права ставити питання про визнання вказаних договорів дійсними та визнання за собою права власності на нерухоме майно у вигляді певної частки будівлі телятника.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявлених вимог та відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуально права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: