Ухвала суду № 36417502, 09.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15833/13-а( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В. І., Суддя-доповідач: Бабенко К.А

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й., розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2013 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ігрові Технології» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

В зв'язку з неприбуттям жодного з представників осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 2 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2010 року по 28.04.2013 року, про що складено Акт від 12.06.2013 №19/22-80/30856113 (далі - Акт), копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 26-65).

Перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР), п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме, заниження ним на 668 713 грн. суми податку прибуток підприємств, в тому числі, за І квартал 2010 року - на 17 366 грн., за ІІ квартал 2010 року - на 29 325 грн., за ІІІ квартал - на 38 154 грн., за ІV квартал 2010 року - на 43 610 грн., за І квартал 2011 року - на 62 933 грн., за ІІ квартал 2011 року - на 59 965 грн., за ІІІ квартал 2011 року - на 70 884 грн., за ІV квартал 2011 року - на 71 959 грн., за І квартал 2012 року - 61 392 грн., за ІІ квартал 2012 року - на 67 980 грн., за ІІІ квартал 2012 року - на 74 616 грн., за ІV квартал 2012 року - на 70 529 грн.; пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - заниження ним на 1 692 217 грн. суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, належної сплаті до бюджету; пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 розділу ІІ, підпункту б) п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України - неподання ним податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за ІV квартал 2012 року; пп. пп. 164.2.1, 164.2.2 п. 164.2 ст. 164, п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України - заниження ним на 4 048, 80 грн. суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, в тому числі за 2012 рік - на 2 313, 60 грн., за 2013 рік - на 1 735, 20 грн.

На підставі вищезазначених порушень, Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 02.07.2013 року №0001502280, №0001512280, копії яких наявні в матеріалах справи (т. І, а.с. 66, 70), та якими Позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 769 457 грн., в тому числі, на 668 713 грн. за основним платежем та на 100 744 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і з податку на додану вартість на 2 099 410 грн., в тому числі, на 1 692 217 за основним платежем та на 407 193 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 26.06.2013 року №241705 та №251750, копії яких також наявні в матеріалах справи (т. І, а.с. 68, 69), та якими Позивачу збільшено суми грошового зобов'язання: з податку з доходів фізичних осіб на 5 061 грн., в тому числі на 4 048, 80 грн. за основним платежем і на 1 012, 20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та на 510 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, за результатами якого Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято Рішення про результати розгляду первинної скарги від 05.09.2013 року №4071/10/261510-04-04, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 119-128), та яким скаргу задоволено частково, податкове повідомлення-рішення від 02.07.2013 року №0001512280 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 17 192 грн. за основним платежем та - 4 298 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями скасовано, податкові повідомлення-рішення №0001502280, №241705 та №251750 залишено без змін.

Як вбачається з Договору про надання послуг від 04.05.2005 року №1, укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт Сервіс», копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 129-131), Позивач в порядку та на умовах, визначених цим Договором, доручив, а контрагент прийняв на себе зобов'язання щодо надання послуг з проведення розважальних заходів.

Відповідно до частини п'ятої ст. 203 та частини першої, другої ст. 215 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно із пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 чинного до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України) Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду; не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 зазначеного вище Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно із ст. 1, частини першої ст. 3 та частин першої, другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон № 996-XIV), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із Постановою слідчого Слідчого відділу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва від 30.04.2013 року про призначення судової експертизи комп'ютерної техніки щодо матеріалів кримінального провадження №32013110030000009 для проведення дослідження були надані системний блок персонального комп'ютеру «DE LUX» без серійного номеру в корпусі комбінованого чорно-сірого кольору, зовнішні носії інформації «WD My Passport» серійний номер WXL1A60L3013М, системний блок бежевого кольору та чорного марок «Caivipus» LG «Frime», за результатами якої складено Експертний висновок №61-6-2013 від 28.05.2013 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 72-117), в зв'язку з чим, первинні бухгалтерські документи, пов'язані з господарськими операціями Позивача, в матеріалах справи відсутні.

Як зазначено Відповідачем в Акті, Позивачем, під час перевірки, не надано звітів із детальним зазначенням проведених заходів, розшифровки вартості наданих послуг, тощо, що надає можливість співставити понесені витрати з господарською діяльністю платника. Проте, зазначені розшифровки вартості наданих послуг є елементами їх калькуляції та не являються первинними бухгалтерськими документами в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто, обов'язковою умовою формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної вимогам зазначених правових норм.

Згідно із п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції, на час складення податкових накладних, контрагента Позивача було зареєстровано як платника податку на додану вартість.

А як вбачаться з Акта, податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають вимогам ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону № 996-XIV, Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 №165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.97 за №233/2037 та містять такі обов'язкові реквізити як порядкові номери, дату їх оформлення, точні найменування юридичних осіб, індивідуальні номери платників податку, назву товару, його ціну та вартість; усі первинні документи (рахунки-фактури, акти прийому-передачі, податкові накладні та платіжні доручення), якими підтверджено факт отримання Позивачем від ТОВ «Арт Сервіс» послуг за Договором від 04.05.2005 №1 відповідають раніше зазначеним вимогам, в зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем правомірно віднесено вартість отриманих послуг на загальну суму 1 611 564 грн. до валових витрат та включено до податкового кредиту 348 547,00 грн., як її складової, сплаченої суми податку на додану вартість.

Позивачем у рядках Декларації 04.3 «Витрати на оплату праці» та 04.4 «Сума страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування» відображено 191 642 грн. суми нарахованої заробітної плати та сплачених з неї страхових внесків до фондів державного загальнообов'язкового страхування відповідно, за період з 01.01.2010 по 31.03.2011.

Як зазначено Відповідачем в Акті, у Позивача під час перевірки були наявні лише накази на призначення працівників, штатні розписи по роках та дані за бухгалтерським рахунком 66 «Розрахунки за заробітною платою», проте, табелів обліку робочого часу, які б підтверджували правильність визначення розміру заробітної плати найманих працівників, у нього були відсутні.

Проте, відповідно до п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону №334/94-ВР, з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян); згідно із пп. 5.6.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР, додатково до виплат, передбачених підпунктом 5.6.1 цієї статті до складу валових витрат платника податку включається обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках передбачених законодавством, а також внески визначені абзацом 2 цього підпункту.

Згідно із п. 142.1. ст. 142 Податкового кодексу України, до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Пунктом 142.2. ст. 142 Податкового кодексу України встановлено, що крім витрат, передбачених пунктом 142.1 цієї статті, до складу витрат платника податку включаються обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього пункту.

Також, пунктом 138.2 ст. 138 Кодексу встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Тобто, платник податку на прибуток має право включати до складу своїх витрат виплати найманим працівникам, що перебувають у трудових відносинах з ним, встановлені за домовленістю сторін за умови документального підтвердження таких витрат.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 10 Кодексу законів про працю України визначено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Під час перевірки, Позивачем надано колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, штатний розпис, посадові інструкції, накази (розпорядження) щодо прийняття, звільнення переведення на іншу роботу та надання відпусток, розрахунково-платіжні відомості, в яких відображено нараховану та фактично сплачену заробітну плату, відповідні з неї відрахування.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N108/95-ВР (далі - Закон N 108), форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Як вбачається з матеріалів справи, загальний обсяг операцій з продажу товарів (послуг) за січень-квітень 2013 року, задекларований Позивачем, складає з ПДВ 952 211 грн., проте, з урахуванням наданих під час перевірки даних системи R-Keeper та первинних документів, фактичний обсяг реалізації товарів (послуг) Позивачем за січень-квітень 2013 року склав 7 766 837 грн., у тому числі ПДВ 1 294 472 грн.

Відповідачем в Акті зазначено, що наявні в системі R-Keeper дані відповідають всім умовам облікового регістру бухгалтерського обліку, тому, як в них є необхідні відомості щодо здійснюваних господарських операцій.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п.п 3-5 Методичних рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 №356, облікові регістри (книги, відомості, журнали тощо), призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах; облікові регістри складаються щомісяця. Облікові регістри підписуються виконавцями та головним бухгалтером або особою, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства; ведення облікових регістрів та контирування документів первинного обліку здійснюються із застосуванням, щонайменше, коду класу рахунків й коду синтетичного рахунку.

Тобто, програмна система R-Keeper не є регістром бухгалтерського обліку, а наявна в ній інформація не може бути доказом здійснення касових операцій, тому, як цей факт має підтверджуватись відповідними бухгалтерськими документами, що були наявні під час перевірки у Позивача та про що не заперечує і Відповідач. Відсутність у системі інформації про здійснення касових операцій не є порушенням Закону № 996-XIV, яке тягне за собою для Позивача негативні правові наслідки.

Проте, як зазначено вище, за результатом адміністративного оскарження, рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.09.2013 №4071/10/261510-04-04, податкове повідомлення-рішення від 02.07.2013 № 0001512280 в частині скасовано.

Відповідно до пп. 60.1.2 п. 60.1, п. 60.3 ст. 60 Податкового кодексу України, податкові повідомлення-рішення вважаються відкликаними якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Згідно із пп. 5.1.2 п. 5.1 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення, в зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 02.07.2013 № №0001512280 вважається відкликаним, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування такого податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з Акта, у протоколі допиту свідків від 28.04.2013 року громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначено, що вони працювали на посадах прибиральниць з березня 2012 року та січня 2013 року відповідно, і отримували щомісячно заробітну плату у сумі 2 000 грн. «в конвертах», без відповідних з неї відрахувань.

Відповідно до пп. пп. 164.2.1, 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Згідно із пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Підставою збільшення Відповідачем Позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є протокол допиту свідків від 28.04.2013 року, в якому зазначається, що громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували з ним у трудових відносинах, проте даний факт спростовується письмовими поясненнями цих громадян, в яких зазначається, що свідчення зафіксовані в протоколі допиту надані ними під тиском.

Відповідно до ст. 2, 24 Кодексу законів про працю України, працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою; трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно із ст. 21 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 N 108/95-ВР, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Джерелом коштів на оплату праці працівників є частина доходу підприємства та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

В зв'язку з тим, що будь-які докази на підтвердження факту перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у трудових відносинах з Позивачем, Відповідачем не надано, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 №241705, яким збільшено на 5061, 00 грн. суми грошового зобов'язання в тому числі, на 4048,80 за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1012,20 , є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пп. б) п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Пунктом 6 розділу I Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації від 22.12.2010 N 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідачем будь-яких доказів щодо підтвердження несвоєчасної подачі Позивачем податкового розрахунку (форми 1 ДФ) за IV квартал 2012 року не надано, в зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 26.06.2013 №251750 та його скасування.

Згідно із ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої ним не виконано.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 196-198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Борисюк Л. П.

Петрик І. Й.

.

Головуючий суддя Бабенко К.А

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.