Ухвала суду № 36416163, 26.12.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий в 1-й інстанції: Лаптєв М.В.

Доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Жданової В.С.,

суддів: Принцевської В.П, Тимченко О.О.,

при секретарі: Баранчикові Є.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 жовтня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № Е 036-06 у розмірі 14 514 грн. 03 коп. та судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп. В решті позовних вимог відмолено. В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмолено.

Не погодившись з зазначеним рішення позивач ПАТ КБ «Приватбанк» приніс апеляційну скаргу, в які просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» та задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню та не звернув уваги на положення п.5.1 Кредитного договору і застосував положення позовної давності, які не мав права застосовувати. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що банком пропущено строк встановлений у договорі поруки та шестимісячний строк, встановлений ч.4 ст.559 ЦК України, проте суд не врахував те, що порука є акцесорним зобов'язанням, залежним від долі основного, підставою припинення поруки є припинення основного зобов'язання, яке тягне автоматичне припинення поруки, а оскільки основне зобов'язання визначене у кредитному договорі, який в свою чергу діє до повного виконання зобов'язань сторонами по ньому, то і поруки не є припиненою, а тому висновок суду щодо пропуску строку пред'явлення вимог до поручителя не відповідає нормам чинного законодавства, умовам кредитного договору та договору поруки.

Представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з'явився, суду надав заяву про розгляд справи за відсутності представника банку (а.с.102-104).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с. 97).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 100).

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на вимог заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відповідачем ОСОБА_2 рішення суду не оскаржується, тому в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в ОСОБА_2 не ревізується.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 06 березня 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № Е 036-06/р та Додаток № 1 до зазначеного кредитного договору (а.с. 7-9), відповідно до умов яких банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді строкового кредиту в розмірі 8 000 грн. в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту і сплаті відсотків згідно графіку погашення кредиту та відсотків, комісії та винагороди, штрафу і пені у термін до 07 травня 2007 року включно. В забезпечення виконання зобов'язань за укладеним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було 06 березня 2006 року укладено договір поруки № П 051-06 предметом якого є надання поруки ОСОБА_3 (поручитель) перед банком (кредитор) за виконання своїх зобов'язань ОСОБА_2 (позичальник) за кредитним договором. Відповідно до умов договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, комісії, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 10). В порушення умов кредитного договору позичальник ОСОБА_2 зобов'язання за ним належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 05 березня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 22 288 грн. 62 коп., із них: 1 323 грн. 31 коп. - заборгованість за кредитом; 13 190 грн. 72 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7 774 грн. 59 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2, пені за кредитним договором суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також суд відмовив і в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3 в зв'язку зі спливом встановленого у договорі поруки строку.

Такий висновок суду є правильним і ґрунтується на законі та встановлених в судовому засіданні обставинах.

Згідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Відповідно до ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність один рік.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчисляється у відмотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.261 ЦК України, передбаченого, що перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у п.31 своєї постанові № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитним правовідносин» враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у справах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо), положення пункту 7 частини тридцять статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Як вбачається із матеріалів справи остання сплата кредиту боржником ОСОБА_2 була здійснена у грудні 2011 року. Тому суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в зв'язку з пропуском строку позовної давності, а доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними та необґрунтованими.

Також є вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не висуне вимоги до поручителя.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим відповідно до норм ст.ст. 251, 252 ЦК України настання певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін. Який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настання.

Як вбачається із матеріалів справи в договорі поруки № П 051-06 від 06 березня 2006 року не встановлено строку (а.с. 10), після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить нормам ст.ст. 251, 253 ЦК України, а тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України, тому висновки суду першої інстанції є вірним та такими у яких врахована правова позиція Верховного Суду України викладена у своїй постанові від 18 липня 2012 року у справі № 6-78 цс 12, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Крім того у спірному кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання визначений, як термін повного погашення кредиту - 07 травня 2007 року (п.1.3., а.с. 7).

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у п.24 своєї постанові № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитним правовідносин», пред'явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутись до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки по повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦПК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Тобто у позивача виникло право пред'являти вимогу до поручителя за кредитним договором про виконання порушеного зобов'язання боржника, щодо повернення кредиту, починаючи з 07 травня 2007 року, протягом лише шести місяців і доводи апеляційної скарги в цій частині не мають правового обґрунтування.

Суд першої інстанції правильно визначився з нормами матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами.

Іншій доводи, наведені в апеляційні скарзі не дають підстав для висновку, що неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального закону призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про скасування оскаржуваного рішення. Рішення суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачу - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, то і судові витрати за подання апеляційної скарги стягненню з відповідачів не підлягають.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Судді: