Ухвала суду № 36413488, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/39605/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Аваєвої Н.В.,

відповідача - Маісурадзе З.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2011

у справі № 2-а-15371/10/2070

за позовом українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю «Пірана» (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.10.2010 № 0000120844/0 з посиланням на реальність виконання господарських операцій з поставки позивачеві продукції в рамках фінансово-господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Донтрансорг» (далі - ТОВ «Донтрансорг»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питання правомірності формування податкового кредиту по правовим відносинам з ТОВ «Донтрансорг» по податковим деклараціям з ПДВ за березень, квітень, травень, червень 2010 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 09.09.2010 № 3602/44-016/22699101 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 818 013 грн. (у тому числі 545 342 грн. за основним платежем та 272 671 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок податкової інспекції про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями зі спірним контрагентом

При цьому податкова інспекція посилається на результати зустрічної перевірки названого контрагента, під час якої було встановлено неперебування ТОВ «Донтрансорг» за місцезнаходженням, відсутність у цього постачальника трудових ресурсів, основних фондів (складських приміщень, виробничих потужностей), об'єктивно необхідних для провадження будь-якого виду господарської діяльності. Крім того, СДПІ зазначає про невідповідність задекларованих цим постачальником податкових зобов'язань обсягам розглядуваних операцій з причин невизнання податкових декларацій ТОВ «Донтрансорг» податковою звітністю.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з ТОВ «Донтрансорг» без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

Втім, як вірно зазначили суди, у даному разі існування відповідних обставин податковою інспекцією не доведено.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів суди з'ясували, що в рамках виконання договору 11.01.2010 № 3 у перевіреному періоді ТОВ «Донтрансторг» (постачальник) поставив позивачеві продукцію (бета-каротин та барвник жовтий) загальною вартістю 3 272 051,28 грн. (у тому числі 545 341,88 грн. ПДВ). Виконання зазначеної операції підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, актами прийняття продукції за якістю, а також платіжними дорученнями про оплату поставленого товару.

Наведені первинні документи у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

СДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Доводи податкової інспекції про те, що контрагент позивача не виконав зобов'язання з подання контролюючому органу податкової звітності з дотриманням вимог чинного законодавства, з нарахування та сплати ПДВ до бюджету судами відхилено цілком об'єктивно з тих мотивів, що самі по собі ці обставини не є підставою для позбавлення права на податковий кредит за умови реальності виконання господарських операцій та дотримання покупцем вимог, встановлених чинним законодавством для формування податкового кредиту.

Іншою підставою донарахування ПДВ за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням стала відсутність у ТОВ «Донтрансторг» об'єктивних умов виконати спірні поставки в адресу позивача в силу відсутності необхідної матеріально-технічної бази та незначної чисельності працівників. Втім податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, якими силами (власними чи залученими) здійснюється поставка товару його контрагентом. Податковою інспекцією не доведено неможливості виконати розглядувані операції спірним постачальником наявними у нього силами та засобами з урахуванням специфіки та обсягів зазначених поставок.

З урахуванням викладеного висновок судових інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити СДПІ її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Мін доходів.

2. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Мін доходів залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2011 у справі № 2-а-15371/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько