Ухвала суду № 36412747, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/38199/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя,

до якої приєднався Заступник прокурора Запорізької області,

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р.

у справі №2а-7182/09/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Комплект»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя,

за участю Прокурора Запорізької області,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Комплект» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р., адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.01.2007 р. №0000441500/0 та №0000451500/0. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати погоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 11.01.2006 р. №193.

Вказаною перевіркою встановлено порушення платником податків вимог пп. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що полягали у несвоєчасній сплаті позивачем суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 379 530,13 грн.

На підставі вказаного акту контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 20.01.2007 р. № 0000451500\0, яким до позивача на підставі пп.17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було застосовано штрафні санкції у розмірі 50% за затримку та несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання на загальну суму 189 765,07 грн.

Представниками податкового органу було також проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати погоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 11.01.2006 р. №194.

Вказаною перевіркою встановлено порушення платником податків вимог пп. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що полягали у несвоєчасній сплаті позивачем суми узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 131 177,43 грн.

На підставі даного акту було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.01.2007 р. № 0000441500\0, яким до позивача на підставі пп.17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було застосовано штрафні санкції у розмірі 50% за затримку та несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання на загальну суму 65 588,72 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для застосування до платника податків штрафних санкцій та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є наявність заборгованості у позивача з податку на додану вартість у сумі 470 000,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 21.06.2005 р. №0000542302/0/7410/2302, прийнятого податковим органом за результатами проведеної у 2005 році документальної перевірки (акт перевірки від 16.06.2005 р. № 19-23-30571299).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем у судовому порядку та згідно рішення Господарського суду Запорізької області від 11.10.2005 р. у справі № 23\375, залишеного без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.01.2006 р., було визнано недійсним у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 47 282,67 грн., суму основного зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 470 000,00 грн. (313 333,33 грн. - основний борг та 156 666,67 грн. - штрафних (фінансових) санкцій) було залишено без змін.

Таким чином, суди дійшли висновку, що сума податкового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 21.06.2005 р. №0000542302/0/7410/2302 у розмірі 470 000,00 грн. є угодженою з набрання чинності рішенням суду апеляційної інстанції.

Відповідно пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Керуючись наведеними нормативними приписами відповідач, протягом 2006 року, починаючи з 06.02.2006 р., у рахунок погашення вказаного боргу здійснював списання поточних сум податкових платежів позивача, які сплачувались останнім відповідно до самостійно визначених податкових зобов'язань згідно податкових декларацій із визначенням відповідного звітного періоду, зазначених в реквізиті «призначення платежу» в платіжних дорученнях, а саме: 23.05.2006 р. (п/д № 1920 від 23.05.2006 р. - сплата ПДВ за квітень 2006 на суму 60876,00 грн); 20.06.2006 р. (п/д №1995 від 20.06.2006 р. - сплата ПДВ за травень 2006 на суму 34902,00 грн.); 18.07.2006 р. (п/д 2062 від 18.07.2006 р. - сплата ПДВ за червень 2006 на суму 325,00 грн.); 18.08.2006 р. (п/д №2136 від 18.08.2006 р.- сплата ПДВ за липень 2006 р. на суму 5083,00 грн.); 18.09.2006р. (п/д № 2198 від 18.09.2006 р. - сплата ПДВ за серпень 2006 р. на суму 1812,00 грн.).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходили з того, що податкова інспекція не мала права самостійно змінювати призначення платежу та спрямовувати вказані кошти на погашення податкового боргу з іншим призначенням платежу і за інший період.

Так, норма п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 п.8.6 ст.8 зазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.

Зміст наведених правових норм дозволяє суду касаційної інстанції погодить із висновками судів попередніх судових інстанцій щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.

Відтак, своєчасна оплата позивачем поточних податкових зобов'язань свідчить на користь висновку про дотримання позивачем законодавчих вимог та безпідставності застосування штрафних санкцій контролюючим органом.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р. у справі №2а-7182/09/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.