Ухвала суду № 36412749, 04.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 року м. Київ К/9991/35787/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 р.

у справі №2а-11318/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-промислова компанія»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-промислова компанія» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 р., позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 р. №0005401503/0/1922.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Фахівцями податкового органу було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларації позивача з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, про що складено акт від 09.06.2010 р. № 2859/15-227/31273177.

У ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі», у результаті чого занижено орендну плати за землю за січень-грудень 2008 року на 40 284,40 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 р. № 0005401503/0/1922, яким позивачу визначено податкові зобовязання за платежем «орендна плата за землю» на суму 60 426,64 грн., з яких 40 284,40 грн. за основним платежем та 20 142,24 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20.07.2005 р. між позивачем та Виконкомом Кременчуцької міської ради було укладено договори оренди земельних ділянок за адресою: м.Кременчук вул. Ярмаркова, 8 та проїзд Галузевий, 74, аналогічні за змістом.

Пунктом 9 вказаних договорів було визначено, що орендна плата вноситься позивачем у грошовій формі у розмірі 1,5% від грошової оцінки землі щорічно та було визначено розмір щомісячної орендної плати, яка базувалась на розмірі грошової оцінки землі.

Висновок відповідача про заниження позивачем орендної плати за землю ґрунтується на тому, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 р. було встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, встановленого Законом України «Про плату за землю».

Відповідач вважає, що в силу вказаного положення закону позивач був зобов'язаний самостійно збільшити розмір орендної плати за землю.

Із наведеними доводами податкового органу обґрунтовано не погодились попередні судові інстанцій зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі» та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,- договір оренди такої земельної ділянки.

Частиною 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів. Розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та ст. 8 Закону України «Про плату за землю» передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Разом із тим, ст. 30 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Слід зауважити, що державна податкова служба відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до приписів Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про плату за землю» наділена одна зі сторін цих договорів.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій при визначенні того, що хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 р. є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, у той же час не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010 р. у справі №2а-11318/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.