Постанова № 36412524, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12033/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Зернопром» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Зернопром» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Зернопром» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001242305 від 18.05.2012 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 115 000,00 грн. та сплату нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 278 750,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 20.04.2012 по 25.04.2012 співробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби проведено невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Зернопром» з питань достовірності повноти формування податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість під час взаємовідносин з підприємством ТОВ «Компанія «Вайліс» за листопад 2010 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість ТОВ «Лотуре-Зернопром» за листопад 2010 року, всього в сумі 1 115 000,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки № 828/22-719/33299286 від 07.05.2012 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001242305 від 18.08.2012, яким позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 1 115 000,00 грн. за основним платежем та 278 750,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи контрагента позивача ТОВ «Компанія «Вайліс» виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкове зобов'язання по правовідносинах контрагента із ним для сплати до державного бюджету.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Таким чином, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

Разом з тим, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ТОВ «Лотуре-Зернопром» та ТОВ «Компанія «Вайліс» було укладено договір про поставку запасних частин № 31 від 09.11.2010, відповідно до якого ТОВ «Лотуре-Зернопром» є замовником, а ТОВ «Компанія «Вайліс» постачальником, який зобов'язується поставити товар.

Відповідачем в Акті перевірки не заперечується виконання договору № 31 від 09.11.2010. На аркушах акту 8-9 зазначено, що з постачальником ТОВ «Компанія «Вайліс» було укладено Договір № 31 від 09.11.2010.

На виконання договору, постачальником було продано товари та виписано наступні податкові накладні, які відображено в складі податкового кредиту ТОВ «Лотуре-Зернопром» у відповідному місяці податкової декларації з ПДВ:

№ 091107 від 09.11.2010 на суму 4 683 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 780 500,00 грн.);

№ 151110 від 15.11.2010 на суму 2 007 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 334 500,00 грн.).

Загалом на суму ПДВ 1 115 000,00 грн.

Відвантаження товару відбувалось на підставі видаткових накладних:

№ 091107 від 09.11.2010 на суму 4 683 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 780 500,00 грн.);

№ 151110 від 15.11.2010 на суму 2 007 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 334 500,00 грн.).

Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «Лотуре-Зернопром» станом на 31.03.2012 кредиторська заборгованість по розрахункам з ТОВ «Компанія «Вайліс» складає 6 690 000 грн.

Таким чином, факт поставки товару ТОВ «Компанія «Вайліс» та отримання товару позивачем підтверджено матеріалами справи та не оспорюється відповідачем у Акті перевірки, що свідчить про намір сторін створити правові наслідки, які обумовлюються договором поставки.

Податкові накладні містять круглу печатку платника податків, який видав податкову накладну, тобто на накладних є ідентифікаційна відмітка особи, яка видала накладну. Крім того, відповідачем в ході проведення перевірки не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам.

Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у податковому органі і якій присвоєно податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у п. 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 18 вказаного Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Виходячи з вищевикладеного, обов'язок зі складання податкових накладних, які підтверджують право на податковий кредит платника - покупця товарів та відображення у них відомостей, передбачених підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних положень при оформленні необхідних документів відсутні підстави для висновку про недостовірність відомостей, що містяться у таких податкових накладних та про недобросовісність покупця як платника податків, якщо не встановлені обставини того, що платник знав, або повинен бути обізнаним про зазначення продавцем неправдивих відомостей або суперечливих даних, а відтак, висновок про недостовірність податкових накладних, які підписані невстановленою особою, не може сам по собі, за відсутності інших фактів та обставин розглядатися як підстава для позбавлення платника права на податковий кредит.

На думку відповідача, господарські операції, що були здійснені між позивачем та контрагентом ТОВ «Компанія «Вайліс» є нікчемним в розумінні положень Цивільного кодексу України, а тому в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на те, що в провадженні СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа № 82-0263 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Медіа-Трейд» за ч. 3 ст. 212 КК України.

19.01.2012 СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення ряду суб'єктів підприємницької діяльності в т.ч. ТОВ «Компанія «Вайліс» з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Досудовим слідством встановлено, що вищевказане підприємство з ознаками фіктивності впродовж 2009-2011 років використовувалось в злочинних схемах зі створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами.

Проведеними в ході досудового слідства по справі слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами виявлено та доведено злочинну діяльність невстановлених осіб, причетних до створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, що підтверджуються як вилученими під час обшуку речовими доказами, так і пізнавальними свідченнями осіб, які є свідками фіктивного підприємництва.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Однак, в Акті перевірки посилань на вирок суду відповідачем не наведено. Тобто, докази вини позивача або його контрагента ТОВ «Компанія «Вайліс» відсутні.

Все обладнання та запчастини, що були поставлені ТОВ «Компанія «Вайліс» за договором № 31 від 09.11.2010 було використано ТОВ «Лотуре-Зернопром» у власній господарській діяльності шляхом виконання ремонтних робіт, що підтверджується доданими до матеріалів справи Актами установки (заміни) запасних частин, використання допоміжних матеріалів для ремонту основних засобів та Актами вводу в експлуатацію основних засобів.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду, висновки про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія «Вайліс» суд дійшов з огляду на відсутність перевізних документів.

Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками.

Відповідно до пункту 11 вищезазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Із наведеної норми вбачається, що факт відсутності товарно-транспортних накладних та дорожніх листів є порушенням договірних відносин між суб'єктами господарювання у сфері перевезення.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних та дорожніх листів є дотриманням вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які не пов'язані із дотриманням вимог податкового законодавства та не може свідчити про відсутність реального постачання товару.

Крім цього, постачання товару у відповідності до договору поставки є обов'язком ТОВ «Компанія «Вайліс», а тому позивач не може нести відповідальність за виконання чи невиконання ТОВ «Компанія «Вайліс» вимог щодо оформлення перевізних документів із підприємством, яке надавало транспортні послуги.

При цьому, на момент вчинення господарських зобов'язань юридична особа ТОВ «Компанія «Вайліс» не була припинена у визначеному законом порядку та була зареєстрована належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «Компанія «Вайліс». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Отже, виходячи із вимог ст. 215 Цивільного кодексу України слід зробити висновок про відсутність правових підстав, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України для визнання спірних правочинів недійсними.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими підтверджується його заперечення, наявність в матеріалах справи первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності господарських зобов'язань позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог даного позову та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001242305 від 18.05.2012 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 115 000,00 грн. та сплату нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 278 750,00 грн.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Зернопром» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Зернопром» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001242305 від 18.05.2012 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 115 000,00 грн. та сплату нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 278 750,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 16.12.2013

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.