Постанова № 36412315, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2057/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шостака О.О.,

суддів - Горяйнова А.М. та Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва Фабрика «Київ» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва Фабрика «Київ» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби у якому, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.04.2013 року № 000155601 та № 0001542300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року в задоволені позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції від 01.08.2013 року та прийняте нове рішення, яким задовольнити позов. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Перша взуттєва Фабрика «Київ» - задовольнити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року - скасувати, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як було встановлено судом першої інстанції, TOB «Перша взуттєва фабрика «Київ» 22.08.2005 року зареєстроване як юридична особа Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 23.08.2005 року за №2008.

У лютому 2013 року посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС було проведено документальну виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 01.04.2013 року №204/22-01/33715556 (далі - Акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем вимог:

- пп.7.4.4 п.7.4 ст.7, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями);

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.3, п.198,6, ст. 198 Податкового кодексу України - встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 593 761,06 грн., в т.ч. по періодах: квітень 2010 року на суму 21 675,18 грн.; липень 2010 року на суму 23937,05 грн.; вересень 2010 року на суму 58 877,90 грн.; жовтень 2010 року на суму 78 983,56 грн.; грудень 2010 року на суму 70 553,45 грн.; січень2011 року на суму 15 000,00 грн.; лютий 2011 року на суму 30 000,00 грн.; березень 2011 року на суму 1 744,16 грн.; квітень 2011 року на суму 100 631,94 грн., травень 2011 року на суму 9 571,95 грн., червень 2011 року на суму 34 983,37 грн., липень 2011 року на суму 9 402,91 грн., серпень 2011 року на суму 11 819,65 грн., вересень 2011 року на суму ЗО 579,86 грн., жовтень 2011 року на суму 59 509,08 грн., листопад 2011 року на суму 19 178,79 грн., грудень 2011 року на суму 4 074,54 грн.;

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001551601 від 19.04.2013 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14 383,00 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 3 596,00 грн., та податкове повідомлення-рішення №0001542300 від 19.04.2013 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 579 378,00 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 98 863,00 грн.

Вважаючи висновки податкового органу та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення необґрунтованими і протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволені позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0001542300 від 19.04.2013 року про неправомірність донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

У роз'ясненнях, викладених в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" та в Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обгрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин (в період до 01 січня 2011 року) був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВІ».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли у квітні-грудні 2010 року, оскільки він визначав правила формування спірного податкового кредиту за вказаний період.

До спірних правовідносин, які існували у січні-грудні 2011 року, при вирішенні справи повинні застосовуватися норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума на яку платник податку маг право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку,

Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України, який визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01 січня 2011 року.

Згідно з п/п 14.1.181. п. 14.1 CT. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання'яких є митна територія України:

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у том) числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу наведених норм права та обставин справи вбачається, що достатніми підставами для включення TOB «Перша взуттєва фабрика «Київ» до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Як видно з Акту перевірки, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень, липень, вересень-грудень 2010 року та за січень-грудень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Лезер - 2010", які сплачені (нараховані) ним в зв'язку з придбанням (оплатою) товарів та послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані в квітні, липні, вересні-грудні 2010 року та за січні-грудні 2011 року, постачання товарів, надання послуг відбулося в тих же податкових періодах, що підтверджується видатковими накладними, колегія суддів приходить до висновку, що в силу приписів ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ» на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло, відповідно квітні, липні, вересні-грудні 2010 року та за січні-грудні 2011 року.

Закон України "Про податок на додану вартість" та Податковий кодекс України визначають лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити обов'язкові реквізити, передбачені вказаним пунктом.

Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2. ст. 7 Закон) України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічним чином врегульовано правила нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість, починаючи з 01 січня 2011 року, нормами чинного Податковою кодексу України

Так, пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимог) їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені її обов'язкові реквізити, визначені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене вбачається, що для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Доказами, що містяться в матеріалах справи доведено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Лезер 2010" було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва платника податку на додану вартість № 100262623 від 13.01.2010 року. Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Згідно вимог ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з наданими позивачем доказами, а саме витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 24.04.2013 року TOB «Лезер 2010» станом на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. Окрім того, судом першої інстанції не було взято до уваги того, що актом перевірки ДПІ в Деснянському р-н м. Києва від 27.01.2012р. № 76/23-5/36821133 перевірялися господарські відносини TOB «Лезер 2010» з платниками податків за період з 01 червня 2010 р. по 30 листопада 2011р. тоді як господарські операції між позивачем та TOB «Лезер 2010» існували з квітня місяця 2010 р. тобто вказаний акт перевірки не охоплює господарські операції, що існували між позивачем та TOB «Лезер 2010» і суд не дослідивши наявні в справі докази прийшов до хибного висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення 1, котрим донараховано податкові зобов'язання з ПДВ по всіх операціях позивача з TOB «Лезер 2010».

Також, в оскаржуваній постанові суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність договору, що був підписаний між Позивачем та ТОВ «Лезер 2010» та відсутність мети настаня реальних наслідків правочину.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодійня ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком по відношенню посадових осіб ТОВ «Лезер 2010».

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Матеріали справи свідчать про те, що товар, придбаний у TOB «Лезер 2010» - шкіра для верху взуття (шкір підкладка), був використаний позивачем для виготовлення взуттєвих виробів, які у подальшому були реалізовані кінцевим споживачам.

Реальність та фактичність здійснення вказаних господарських операцій між позивачем та TOB «Лезер 2010» підтверджуються тим, що ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ», як платник податку, має всі необхідні умови для досягнення результатів нашої підприємницької діяльності в силу наявності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень. На підтвердження чого в матеріалах справи договори оренди виробничих, складських приміщень, відомості про облік основних засобів, штатний розклад, розпис, відомості про наявність виробничого та управлінського персоналу (розрахункові відомості, платіжні відомості), договори купівлі-продажу взуття, документи, які підтверджують участь та факти перемоги у державних тендерах, договори та бухгалтерські документи, що підтверджують факти транспортування виготовленої продукції та сировини.

Згідно умов договору поставки № 36 Покупець ( ТОВ «Лезер 2010») власним транспортом здійснював доставку придбаної сировини. У позивача на балансі на час перевезень сировини обліковувався власний вантажний автомобіль (марки ГАЗ модель 2705-ЗНГ) котрим здійснювалось перевезення товару від ГОВ «Лезер 2010» до позивача. Факт переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

На основі отриманих податкових накладних від TOB "Лезер 2010", позивач відніс суми податку на додану вартість до податкового кредиту. Такі податкові накладні були відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за квітень, липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень - листопад 2011 року та задекларовані в податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Відповідач жодних претензій щодо змісту чи порядку оформлення документів не висунув.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать, що господарські операції позивача з ТОВ «Лезер 2010» є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0001551601 від 19.04.2013 року про неправомірність донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Під час перевірки TOB «Перша взуттєва фабрика «Київ» було встановлено, що декларацію з податку на додану вартість за звітний період жовтень 2011 року подано до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області 18.11.2011р. за №901151338.

Враховуючи вищевикладене, перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення на загальну суму 14383,33 грн. у відповідних звітних періодах: - жовтень 2011 року -14383,33 грн.

Згідно договору про надання юридичних послуг від 01.08.2011 року № б/н підписаного між TOB «Перша взуттєва фабрика «Київ». (Замовник) та TOB «Єврограндбуд» (Виконавець) Виконавець зобов'язався відповідно до завдання Замовника надати йому за плату юридичні послуги в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, після чого Замовник зобов'язується такі послуги оплатити. На підтвердження факту надання Виконавцем Замовнику послуг відповідно до умов цього Договору складається Акт передачі-приймання виконаних Послуг, який є невід'ємною частиною даного Договору. Послуги надаються Виконавцем Замовнику шляхом усного та письмового консультування, складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв, надання послуг щодо захисту інтересів Замовника в органах судової влади, в тому числі представництва Замовника в загальних та господарських судах України. Сторони договору визначили плату за надані послуги в розмірі 86300.00 грн.. в тому числі ПДВ 20% - 14383,33 грн.

В матеріалах справи наявні документи, якими оформлено фінансово-господарські операції із TOB «Єврограндбуд» - акт № 97 здачі-прийняття робіт за Договором про надання юридичних послуг від 31.10.2011р., - податкову накладну № 97 від 31.10.2011р., на загальну суму 86300,00 грн. (у т.ч. ПДВ 14383,33 грн.), -звіт про надані послуги.

Як видно з тексту Акта перевірки, відповідач дійшов висновку про протиправне включення TOB «Перша взуттєва фабрика «Київ»» до складу податкового кредиту сум від'ємного значення податку на додану вартість за господарськими операціями з контрагентом TOB «Єврограндбуд» посилаючись на нікчемність угоди, що випливає з вироку Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року , при розгляді справи № 2608/15013/12 де встановлено, що ТОВ «Єврограндбуд» було перереєстровані' з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності без наміру здійснення господарської діяльності (фіктивне підприємництво), отже вищезазначене підприємство TOB «Єврограндбуд» не могло надати юридичні послуги.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що вироком від 25 жовтня 2012 року Святошинського районного суду міста Києва по справі № 2608/15013/12 жодним чином не встановлювалось спроможність (можливість чи неможливість) TOB «Єврограндбуд» надати послуги позивачу за договором про надання юридичних послуг від 01.08.2011 року № б/н. Крім того, згаданим вироком не встановлено факту перереєстрації статутних документів TOB «Єврограндбуд» без наміру здійснення господарської діяльності (фіктивне підприємництво). Вказані висновки зроблені перевіряючими самостійно та є лише їх оціночними судженнями та не можуть бути підставою визнання правочину нікчемним.

Згідно даних єдиного державного реєстру TOB «Єврограндбуд», станом на момент здійснення господарської операції з позивачем, було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Порушення, допущенні одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

З викладеного вище вбачається, що господарські операції позивача з ТОВ «Єврограндбуд» є реальними та підтверджуються необхідними документами, послуги, що надавалися позивачу були використані у власній господарській діяльності.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю TOB «Лезер 2010» та TOB «Єврограндбуд», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів та послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, колегія суддів приходить до висноку, що висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Єврограндбуд» га ТОВ «Лезер 2010» є необгрунтованими.

На момент укладення угод і їх виконання, позивачем та його контрагентами дотримані всі вимоги закону, зокрема, контрагенти позивача зареєстровані як платники податку на додану вартість, є підстави стверджувати про дотримання обов'язкових вимог, що дають право платнику податку на формування податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку ,що податкові повідомлення-рішення - № 0001551601 від 19.04.2013 року та № 0001542300 від 19.04.2013 року є незаконними та необґрунтованими.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Перша взуттєва Фабрика «Київ» - задовольнити чстково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким частково зодольнити позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва Фабрика «Київ» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2013 року - скасувати.

Адміністративний позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва Фабрика «Київ» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 19.04.2013 року № 000155601 та № 0001542300.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді А.М. Горяйнов

І.Л. Желтобрюх

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.