Ухвала суду № 36406025, 19.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 р.

Справа № 32953/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції Державної податкової адміністрації України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2010 року в справі за позовом Тернопільського обласного комунального підприємства теплових мереж «Тернопільтеплокомуненерго» до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції Державної податкової адміністрації України про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

27.07.2007 Тернопільське обласне комунальне підприємство теплових мереж «Тернопільтеплокомуненерго» (далі - ОКП) звернулося до суду з вищевказаним позовом (15.09.2010 подало клопотання про зменшення позовних вимог) до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції Державної податкової адміністрації України (далі - ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 14.03.2007 №0001091501/0 в частині 3303,56грн, посилаючись на те, що ОДПІ неправильно застосовано розмір штрафної санкції та безпідставно зараховано сплачені ним кошти у рахунок погашення неузгодженої суми податкового зобов’язання.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2010 року в справі №2а-7а/130-3470 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній скарзі вказує, що податковий борг позивача підлягав погашенню у порядку календарної черговості його виникнення, а тому спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податковий орган без достатніх на те правових підстав зарахував сплачені позивачем кошти у рахунок погашення податкового боргу у зв’язку із чим безпідставно застосував штрафні санкції в частині 3303,56грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 16.02.2007 відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку ОКП з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість за період з 30.11.2006 по 26.12.2006, за результатами якої складено акт №15-01/03353590 (а.с.13-14).

Вказаною перевіркою встановлено несвоєчасну сплату ОКП узгоджених сум податкових зобов’язань з ПДВ чим порушено пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон №2181-ІІІ) щодо термінів сплати податкового зобов’язання.

На підставі акта перевірки та зафіксованих у ньому порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2007 №0001091501/0 (а.с.4), яким позивачу визначено суму штрафу у розмірі 10% узгодженої суми податкового зобов’язання, а саме 5540,73грн.

Не погодившись із таким рішенням відповідача ОКП звернулося до адміністративного суду із цим позовом.

Згідно із п.3 ч.1, ч.3 ст.9 Закону України «Про систему оподаткуванню» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Виходячи із змісту пп.4.1.1. п.4.1 ст.4, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно із пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону №2181-ІІІ також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Відповідно до пп.7.1.1 п.7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Також, пп.8.6.2 п.8.6 ст.8 Закону №2181-ІІІ надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.

Тому, із змісту наведених вище правових норм слід дійти висновку щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.

Як вбачається із матеріалів справи, узгоджені сума податкового зобов’язання ОКП з ПДВ за жовтень 2006 року була сплачена останнім у встановлені пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-ІІІ строки, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.5-7) які відповідачем не спростовуються, а тому позивач виконав своє зобов'язання по їх сплаті, що виключає можливість застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну сплату вказаних зобов’язань на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181-ІІІ.

В частині застосування до ОКП штрафних (фінансових) санкцій на суму 2237,17грн спірне податкове повідомлення-рішення позивачем не оскаржується, а тому суд не вправі робити висновків щодо таких.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що податковим органом до позивача штрафні (фінансові) санкції в частині 3303,56грн застосовані протиправно, а тому податкове повідомлення-рішення від 14.03.2007 №0001091501/0 у вказаній частині було вірно скасовано судом першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для залишення оскаржуваної постанови без змін, оскільки мотиви з яких виходив суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не вплинули на правильність вирішення розглядуваної справи, а доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції Державної податкової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2010 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула