Ухвала суду № 36393177, 03.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/975/13 03.04.2013 15.03.2013 03.04.2013

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/784/1097/13 Головуючий у суді 1 інстанції Губницький Д.Г.

Категорія 44 Суддя-доповідач апеляційного суду Леванчук О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Леванчука О.М.,

суддів: Буренкової К.О., Кушнірової Т.Б.

при секретарі судового засідання Левківській Н.С.

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6

представника третьої особи Скакуш О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8, третя особа - служба у справах дітей адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

23 травня 2011 року ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_5 та її малолітньої доньки ОСОБА_5 позов про усунення перешкод в користуванні власністю, який обґрунтовувала наступним.

10 березня 2011 року приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство юстиція» було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_5 На прилюдних торгах з реалізації нерухомого майна нею було придбано вказану квартиру загальною площею 37,8 кв.м., жилою площею 19,8 кв.м..

Свідоцтвом від 30 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 1108 на підставі Акта про проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Центрального ВДВС ММУЮ Бондар Д.В. 15 березня 2011 року, посвідчено, що їй належить на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Своє право власності на квартиру реалізувати вона не може, оскільки відповідачі користуються нею та всіляко перешкоджають цьому, а саме ОСОБА_5 не передає ключі від квартири, не надає книжки по оплаті комунальних та інших платежів. Вона не може проживати в квартирі і навіть зайти до неї.

У зв'язку з вказаними перешкодами їй було відмовлено в реєстрації права власності вказаної квартири у Миколаївському міжміському БТІ.

Посилаючись на те, що єдиним способом захисту її прав є усунення перешкод в користуванні своєю власністю шляхом зняття з реєстраційного обліку відповідачів, просила суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5 та її малолітньої доньки ОСОБА_5 у паспортному підрозділі Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області та шляхом примусового їх виселення.

В подальшому ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила суд на підставі ст.ст. 316, 319, 321, 391 ЦК України визнати ОСОБА_5 та її малолітню доньку ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом їх виселення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 лютого 2013 року в задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі.

ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Скаргу обґрунтовує тим, що судове рішення не відповідає дійсним обставинам справи і ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача, відповідача, їх представників та представника третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги та з'ясувавши обставини справи і перевірку їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, вирішуючи спори названої категорії, суди повинні дотримуватися норм, виписаних у статтях 59, 60, 213 ЦПК України, постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № "Про судове рішення у цивільній справі".

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.

Оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено у повній відповідності з виписаним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Центральним районним судом м. Миколаєва від 27 серпня 2009 року ухвалено рішення по цивільній справі за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору, яким позов задоволено, стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача заборгованість по кредитному договору та звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2003 року (а.с. 86,86).

15 березня 2011 року на прилюдних торгах при примусовому виконанні вказаного рішення на підставі виконавчого листа, виданого Центральним районний судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості по кредиту, вказана квартира була придбана ОСОБА_3 (а.с. 7).

Свідоцтвом від 30 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 1108 на підставі Акта про проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Центрального ВДВС ММУЮ Бондар Д.В. 15 березня 2011 року, посвідчено, що ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1, яке зареєстровано в держаному реєстрі прав 05 квітня 2012 року за № 3427817 (а.с. 6, 109).

На даний час ОСОБА_5 зареєстрована у вказаній квартирі. На її утриманні знаходиться малолітня донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка разом з нею по даний час проживає в спірній квартирі (а.с. 93, 95-97).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем на підставі ст. 391 ЦК України ставляться вимоги про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням та шляхом їх виселення.

Питання визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням врегульовано ст. 72 ЖК України.

Нормами ч. 3 ст. 109 ЖК передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Між тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3, як новий власник спірної квартири направляла ОСОБА_5 письмову вимогу про добровільне звільнення жилого приміщення протягом місяця.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, вимога про звільнення спірного житлового приміщення відповідачам нею висувалась неодноразово, а саме у березні 2011 року та на протязі 2011-2012 років, про що зазначено в позовних заявах та це не заперечувалось відповідачем в своїх запереченнях, спростовується матеріалами справи. Так, ні зі змісту позовної заяви, ні зі змісту уточненої позовної та із заперечень відповідача на них не вбачається, що позивачем надсилались письмові вимоги про звільнення житлового приміщення. (а.с. 3-4, 30-31,55-56, 81-83). Натомість до заперечень на апеляційну скаргу додана письмова вимога ОСОБА_3 про звільнення спірної квартири датована лише 08 лютого 2013 року. (а.с. 126).

Крім того, як вбачається із змісту ст. ст. 72, 109, 156, 157, 160 ЖК України, ст. 405 ЦК України та Постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі за № 6-57цс-11 зміна власника будинку сама по собі не є достатньою безумовною правовою підставою для визнання колишнього власника та членів його сім'ї такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням та їх виселення з нього.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Будь-яких доказів, які б свідчили про наявність достатніх правових підстав для визнання колишнього власника спірної квартири та членів її сім'ї такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням та їх виселення з нього позивач і його представник суду не надали.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді