Постанова № 36392209, 25.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2013 р. Справа№ 910/19795/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.

від позивача - не з`явились;

від відповідача - Дзюба І.М. (дов. №13/753 від 08.04.2013 року).

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 року

у справі №910/19795/13 (суддя В.В. Сівакова)

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м. Київ

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» , м. Київ

про стягнення 23 937,45 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року ПрАТ «СК «Українська страхова група» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «СК «Провідна» про стягнення 23 937,45 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2013 року у справі №910/19795/13 відмовлено у задоволені позовних вимог ПрАТ «СК «Українська страхова група».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки позивачем не надано суду звіту про оцінку шкоди, яка була заподіяна в результаті ДТП, як документу, що визначає розмір збитку, підстави для стягнення коштів відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ «СК «Українська страхова група» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 року у справі №910/19795/13 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким вимоги ПрАТ «СК «Українська страхова група» задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оскільки звіт про оцінку шкоди, завданої транспортному засобу не є обов'язковим, а наявність рахунку-фактури СТО є достатньою підставою для проведення регресної виплати.

У своєму відзиві, який був поданий 17.12.2013 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, відповідач заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає спірне судове рішення законним та обґрунтованим, просить суду залишити його без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2013 року у справі №910/19795/13 апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Українська страхова група» на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 року у справі №910/19795/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 25.12.2013 року.

До початку судового засідання 18.12.2013 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника. Також, 23.12.2013 року від позивача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 25.12.2013 року не з'явився.

В судовому засіданні 25.12.2013 року представник відповідача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю позивача, заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У зв'язку із заявленим клопотанням позивача, колегія суддів вирішили розглядати справу за наявними матеріалами справи.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.07.2012 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» (надалі - страховик) та Виробничо-комерційна фірма у формі ТОВ «Віта-Авто» (надалі - страхувальник), було укладено договір страхування наземних транспортних засобів № 28-0301-12-00099 (а.с. 10-11), предметом, якого є страхування транспортних засобів згідно додатку до договору (а.с. 12) серед яких є автомобіль марки «Volvo», державний реєстраційний номер АА 4699 МЕ. Вигодонабуачем за договором є ТзОВ «Райффайзен Лізинг Аваль».

З матеріалів справи вбачається, що 10.05.2013 року о 08-40 годині Киржан С.Д. (який є працівником ТОВ «Транспорт-Експрес 2») по вул. Вербова, 6 в м. Києві, керуючи автомобілем «Ford», державний реєстраційний номер ВН 6889 СА (надалі - «Ford»), під час руху заднім ходом не переконався в безпечності такого руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Volvo», державний реєстраційний номер АА 4699 МЕ (надалі - «Volvo») (який належить ТОВ «Віта-Авто»), що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Зазначене ДТП сталася в результаті порушення водієм Киржан С.Д. вимог п.п. 10.9. Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України, що підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 31.05.2013 у справі № 756/6860/13-П (а.с. 22).

13.05.2013 року власник застрахованого транспортного засобу - автомобіля «Volvo», звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування на СТО згідно виставленого рахунку (а.с. 25-26).

Відповідно до калькуляції № VU-1305462 зробленої ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» від 15.05.2013 року, розмір матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу «Volvo», внаслідок ДТП склав 23 937,45 грн.

Судом першої інстанції зазначено, що на підставі страхового акту № КА-3450 від 28.05.2013 року (а.с. 28) позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, відповідно до платіжного доручення №8833 від 29.05.2013 року (а.с. 30) здійснив виплату на СТО у сумі 23 937,45 грн. Виплата здійснювалась за згодою Вигодонабувача, що підтверджується листом №977-05/13 від 22.05.2013 року.

18.06.2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу №11/5851 від 17.06.2013 року (а.с 31-32). Вказана вимога була отримана відповідачем 25.06.2013 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №03038 0320883 5 від 18.06.2013 року (а.с. 33).

Матеріали справи містять лист відповідача від 27.08.2013 року щодо надання позивачем для виконання подальшої процедури врегулювання заявленої події, акту огляду та фото пошкодженого транспортного засобу (а.с. 64). При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів відправлення даного листа відповідачу.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 23 937,45 грн. право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина Киржана С.Д., який керував автомобілем «Ford» у вчиненні спірного ДТП, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами Киржан С.Д. на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди працював у ТОВ «Транспорт-Експрес 2» водієм та виконував свої службові обов'язки. А відтак, ТОВ «Транспорт-Експрес 2» відповідає за завдану ним шкоду перед потерпілою особою.

Цивільно-правова відповідальності власника наземного транспортного засобу - автомобіля «Ford» є ТОВ «Транспорт-Експрес 2», що на момент виникнення ДТП було застраховано у ПрАТ «СК «Провідна» (Поліс серії АВ № 8977919) (а.с. 63).

Відповідно до вимог Договору страхування цивільно-правової відповідальності АВ № 8977919 забезпечувальний транспортний засіб є автомобіль «Ford», ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи 0,00 грн.

Враховуючи те, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ТОВ «Транспорт-Експрес 2», як власника транспортного засобу, була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до полісу АВ № 8977919, то відповідач є особою, відповідальною за шкоду завдану автомобілю «Volvo» в межах визначених полісом, тобто 50 000,00 грн.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Спір у даній справи виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України «Про страхування», згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 25 цього Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Однак, розглядаючи спір суд першої інстанції до даних правовідносин застосував положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який, як вбачається із його преамбули, регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Таким чином оскільки останній регулює інші, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі, у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування цього Закону у вирішенні даного спору.

Стосовно застосування судом першої інстанції до даного спору Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» щодо проведення оцінки, Закон України «Про страхування» не покладає на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати таку оцінку, а згідно ч.2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. При цьому ч.2 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, що уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №5011-50/17047-2012 від 15.05.2013 року.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами ті іншими учасниками судового процесу.

Крім цього, колегія судді бере до уваги, що статтю 33.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Зі змісту наведених норм вбачається, що страхова компанія зобов'язана самостійно здійснювати заходи для встановлення розміру збитків. Проте, відповідачем не надано доказів, що ним вчинялись дії встановленні ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Приписами вказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що обов'язки пов'язані із оцінкою шкоди, стосуються не позивача, оскільки за встановлених обставин справи його дії не регулюються цим Законом, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за вказаним вище полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Матеріалами справи (калькуляція № VU-1305462 зробленої ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» від 15.05.2013 року) підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo» становить 23 937,45 грн., а до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах суми 23 937,45 грн. (розмір виконаного зобов'язання по виплаті страхового відшкодування).

Полісом АВ № 8977919, передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З огляду на викладене, страхове відшкодування за полісом АВ № 8977919 не підлягає зменшенню.

Враховуючи визначені полісом АВ № 8977919 розміри лімітів відповідальності та франшизи, встановлений судом розмір шкоди, право на зворотну вимогу якої перейшло до позивач, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати у розмірі 23 937,45 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 23 937,45 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку про необґрунтованість позовних вимог та прийняв незаконне рішення про їх не задоволення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 року у справі №910/19795/13 та приймає нове рішення суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 року у справі №910/19795/13 задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2013 року у справі №910/19795/13 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 25 ідентифікаційний код 23510137) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А; ідентифікаційний код 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 23 937 (двадцять три тисячі дев'ятсот тридцять сім) грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

5. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 25 ідентифікаційний код 23510137) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А; ідентифікаційний код 30859524) 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. за подання апеляційної скарги.

6. Господарському суду міста Києва видати накази.

7. Справу справі №910/19795/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз