Постанова № 36392191, 26.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2013 р. Справа№ 910/1646/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від Прокуратури: Зовгородній А.В.- прокурор Дніпропетровської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері;

Від позивача-1 за первісним позовом:: Заінчковський Д.А. - головний спеціаліст;

Від позивача-2 за первісним позовом: Задачіна Н.П.-юрист;

Від відповідача за первісним позовом: не з'явився ;

Від третьої особи за первісним позовом: не з'явився ;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013

у справі № 910/1646/13 ( суддя: Босий В.П.)

за позовом Заступника військового прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі

1) Кабінету Міністрів України

2)Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача-Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська

про визнання права власності

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват"

до Кабінету Міністрів України в особі Міністерства оборони України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача-Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська

за участю військового прокурора Дніпропетровського гарнізону

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» про визнання права власності.

Спір у справі виник у зв'язку з порушенням, на думку прокурора, права власності держави на нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Дніпрпетровськ, вул.Лабораторна,1-А.

В подальшому, після порушення провадження у справі, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2011 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» до Кабінету Міністрів України в особі Міністерства оборони України про визнання права власності.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2012 справу передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 позов Заступника військового прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України задоволено повністю.

Визнано право власності за державою в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А, та перебуває в оперативному управлінні квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, а саме: літ. А-2 - штаб, літ. а - ганок, літ. Б - технічне приміщення, літ. В - електрощитова, літ. Г - склад неопалювальний, літ. Г1 - прибудова, літ. Д - овочесховище, літ. Е - овочесховище, літ. е - ганок, літ. Ж - навіс для техніки, літ. З - навіс для техніки, літ. И - технічна будівля, літ. и - пандус, літ. І - напівзруйнована будівля, літ. К - майстерня, літ. Л - пилорама, літ. М - туалет, літ. м - прибудова, літ. Н - склад неопалювальний, літ. О - спортзал, літ. П - казарма, літ. П1 - прибудова, літ. п - прибудова, літ. п4 - прибудова, літ. п.1., п.2, п.3, п.5, п.6 - ганки, літ. Р - штаб в/ч, літ. С - сховище для техніки неопалювальне, літ. Т - склад ПММ, літ. У - КТП, літ. Ф - учбовий корпус в/ч, літ. ф - ганок, №1-5 - огорожі та споруди, загальною вартістю 11 190 020,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват" відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Віват" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 та постановити нове рішення, яким у позові заступника військового прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів та Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Віват" про визнання права власності - відмовити, а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Віват" про визнання права власності -задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначив, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням його правової позиції та спростовують правильність винесеного рішення.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Віват"у справі № 910/1646/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Отрюху Б.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 для розгляду апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Віват"у сформовано колегію суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 10.12.2013.

10.12.2013 від представника Кабінету Міністрів України надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 розгляд справи відкладено на 26.12.2013.

26.12.2013 представник третьої особи за первісним позовом подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.

В судовому засіданні 26.12.2013 представники прокуратури Дніпропетровської області, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України надали свої пояснення по справі.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська в судове засідання не з'явились, причини неявки суду невідомі.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 та 10.12.2013 у справі № 910/1646/13 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача за первісним позовом та третьої особи на стороні позивача за первісним позовом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін,об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,апеляційний господарський суд встанови наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.03.2006 Міністерством оборони України (далі-сторона-1), в інтересах якого діяла Філія Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»в особі директора Мельника В.Л. та Товариством з обмеженою відповідальністю вироб виробничо-комерційною фірмою "Тріада" (сторона-2) був укладений інвестиційний договір №16/03-06/1Длп про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (надалі - "Інвестиційний договір").

Відповідно до п. 2.5 Інвестиційного договору його предметом є спільна діяльність сторін по проектуванню і будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля. Площа території, на якій відповідно до цього договору буде здійснено будівництво (реконструкція) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами, становить 2,4 га.

Згідно з п. 2.6 Інвестиційного договору на будівельному майданчику (території, що підлягає забудові за цим договором) знаходиться нерухоме майно, яке в цілому складається із: казарми - 2 441 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м., складу неопалювального - 435 кв.м, овочесховища - 178 кв.м, навісу для техніки - 1 269 кв.м, овочесховища - 68 кв.м, майстерні - 92 кв.м, пилорами - 39 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м, КПП - 213 кв.м, учбового корпусу - 1 159 кв.м, складу ГСМ - 14 кв.м, штабу в/ч - 449 кв.м, штабу в/ч - 624 кв.м, сховища техніки неопалювального - 77 кв.м, навісу для техніки - 608 кв.м, спортзалу - 334 кв.м, технічної будівлі - 19 кв.м, технічної будівлі - 155 кв.м., технічного приміщення - 20 кв.м, туалету - 68 кв.м, електрощитових - 7 кв.м.

Майно, створене в результаті спільної діяльності сторін, є спільною частковою власністю сторін договору відповідно до розміру пайової участі кожного зі сторін.( п.3.1 Інвестиційного договору).

29.03.2006 між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерством оборони України (сторона 1), від імені якого на підставі довіреності №610 від 03.03.2006 діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" (сторона 2) було укладено договір №16/03-06/2Длп про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Длп від 21.03.2006. (надалі - "Договір про компенсацію пайової участі").

Згідно з п.п.1 та 2 Договору про компенсацію пайової участі передбачено, що сторона 2 здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі (паю) сторони 1 в інвестиційному договорі №16/03-06/1Длп від 21.03.2006 шляхом купівлі-продажу майна, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля, та становить розмір пайової участі сторони 1, а саме: казарми - 2 441 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м, складу неопалювального - 435 кв.м, овочесховища - 178 кв.м, навісу для техніки - 1 269 кв.м, овочесховища - 68 кв.м, майстерні - 92 кв.м, пилорами - 39 кв.м, складу неопалювального - 960 кв.м, КПП - 213 кв.м, учбового корпусу - 1 159 кв.м, складу ГСМ - 14 кв.м, штабу в/ч - 449 кв.м, штабу в/ч - 624 кв.м, сховища техніки неопалювального - 77 кв.м, навісу для техніки - 608 кв.м, спортзалу - 334 кв.м, технічної будівлі - 19 кв.м, технічної будівлі - 155 кв.м., технічного приміщення - 20 кв.м, туалету - 68 кв.м, електрощитових - 7 кв.м. Викуп стороною-2 пайової участі (паю) сторони-1 в договорі від 21.03.2006 №16/03-06/1Длп здійснюється за 4 979 000,00 грн.

Відповідно до п. 6 вказаного договору сторона-2 приймає у власність майно, що становить розмір пайової участі (паю) сторони-1 за договором №16/03-06/1Длп від 21.03.2006 р. шляхом підписання акта прийому-передачі майна.

В подальшому, 31.07.2008, на підставі вказаних договорів, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" за договором купівлі-продажу реалізувало нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці площею 2,4 га за адресою: м.Дніпропетровськ, вул..Лабораторна,1 (нова адреса, присвоєна нерухомому майну військового містечка №14 розпорядженням Дніпропетровської міської ради №819-р від 05.06.2008 )

Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Фаст Л.Д. та зареєстрований в реєстрі за №3178.

Далі, Товариство з обмеженою відповідністю "Еланор-Гео" реалізувало об'єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці площею 2,4 га за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Лабораторна,1 Товариству з обмеженою відповідальністю «Група «Віват», яке зареєструвало за собою на них право власності.

Відповідно до п. 1 ст. 32 Закону України "Про власність" (чинного, на момент створення спірного нерухомого майна) суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної ради України, а згідно із п. 21 ст. 34 вказаного Закону України загальнодержавну (республіканську) власність складає, зокрема, майно Збройних сил, прикордонних і внутрішніх військ.

За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

14.12.1969 Міністерству оборони України на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 28.01.1952 № 3 виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,27 га., яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Лешко-Попеля,14.

З січня 2001 року на бухгалтерському обліку військової частини А1355 перебували будівлі та споруди військового містечка № 14, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Лешко-Попеля,14.

Зазначене військове майно було закріплене власником за військовою частиною А1355 на праві оперативного управління.

Пізніше, у зв'язку з передислокацією військової частини А1355, будівлі та споруду військового містечка № 14 були передані в оперативне управління Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, з зарахуванням на бухгалтерський облік цієї військової установи.

Як вбачається із матеріалів справи (довідка Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська №782 від 26.05.2011 ) будівлі та споруди військового містечка №14, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А (колишня вул. Ляшко Попеля, 14) закріплені за КЕВ м. Дніпропетровська та перебувають на бухгалтерському обліку в КЕВ м. Дніпропетровська (в кількості 22 одиниці) та знаходяться під охороною військової частини А3139.

Вказані обставини підтверджуються інвентарними картками обліку основних засобів в бюджетних установах та відповідними актами прийняття-передачі основних засобів.

Таким чином, спірне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 1-А (колишня вул. Ляшко Попеля, 14) перебувало у власності держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська.

При цьому, із пункту 2.6 Інвестиційного договору вбачається, що під час його укладення сторони були обізнані, що зазначене в переліку нерухоме майно є державною власністю. Аналогічні положення містяться у пункті 2 Договору про компенсацію пайової участі.

Як вбачається із матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Інвестиційний договір та Договір про компенсацію пайової участі від імені Міністерства оборони України було підписано директором філії центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельником В.Л., який діяв на підставі довіреності від 09.03.2006 посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в реєстрі за №610.

Відповідно до змісту зазначеної довіреності Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України Гриценка A.C., уповноважило директора філії ЦСБУ МО України "Укроборонбуд" Мельника В.Л., серед іншого, укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Як вбачається з вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 20.10.2010. у справі №1-1081/2010 Мельника В'ячеслава Леонідовича визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень), і призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями, строком на 2 роки.

За змістом вказаного вироку було встановлено, що Мельник В.Л., перевищуючи надані йому службові повноваження, діючи в інтересах третіх осіб -Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Тріада", з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі в умовах відсутності відповідного рішення Міністерства оборони України та погодження директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України, перебуваючи у м. Києві по вул. Артема, 59, умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, уклавши від імені держави України в особі Міністерства оборони України із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" спірний Інвестиційний договір, а також передав нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Тріада" згідно акту прийому-передачі паю.

29.03.2006 Мельник В.Л., продовжуючи перевищувати надані йому службові повноваження, перебуваючи у м. Києві по вул. Артема, 59, діючи в інтересах третіх осіб -Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Тріада", з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі реалізував його шляхом укладання Договору компенсації пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Інвестиційному договорі, а також передав нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Тріада" по акту прийому-передачі паю.

Крім того, згідно із повідомленням Департаменту будівництва Міністерства оборони України №227/4/3529 від 27.11.2009 рішення Міністра оборони України про укладення директором філії ЦСБУ МОУ "Укроборонбуд" 21.03.2006 із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" Інвестиційного договору та 29.03.2006 Договору компенсації пайової участі щодо будівель та споруд військового містечка №14 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля не приймались та у Департаменті будівництва МОУ не погоджувались.

Таким чином, особа, яка підписала від імені Міністерства оборони України Інвестиційний договір, діяла з перевищенням наданих йому службових повноважень, що підтверджується вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 20.10.2010 у справі №1-1081/2010.

Об'єкти нерухомого майна, розташованого за адресою : м.Дніпропетровськ, вул..Лабораторна,1-а (військове містечко № 14), закріплені власником-Міністерством оборони України-за квартирно експлуатаційним відділом міста Дніпропетровська, перебувають на балансі та в оперативному управлінні зазначеної установи та по цей час використовуються Міністерством оборони України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" №1919 від 28.12.2000 реалізація військового майна - це господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно договору купівлі-продажу, міни, поставки, та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Уповноважені підприємства (організації) - це суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, зокрема, у разі їх розформування.

З наведеного вбачається, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України виключно за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Між тим, будь-яких рішень щодо відчуження цілісного майнового комплексу військового містечка № 14 або окремих об'єктів нерухомості цього комплексу, Міністерством оборони України або Кабінетом Міністрів України, в межах наданих їм повноважень, на цей час не приймалося.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відтак, нормами Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що Договір про компенсацію пайової участі за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна, відтак згідно вимог статті 657 Цивільного кодексу України підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В той же час матеріалами справи підтверджується, що Договір про компенсацію пайової участі було укладено в простій письмовій формі.

Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин, оскільки під час укладення Договору про компенсацію пайової участі не було дотримано вимог чинного законодавства України стосовно форми укладення такого договору, він є нікчемним, а тому не створює прав та обов'язків.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада", а згодом Товариство з обмеженою відповідальністю "Еланор-Гео" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Віват" у визначеному законом порядку не набували право власності на спірні об'єкти нерухомості.

Отже, зазначені договори, на підставі яких військове майно вибуло з володіння держави являється, по-перше, нікчемним через відсутність нотаріального посвідчення, по-друге таким, що укладені особою, з перевищенням своїх службових повноважень.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст.658 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, у відповідності до вимог ст.ст.330, 388, 658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі, і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

В даному випадку, укладання угод про відчуження цього майна, навіть при наявності судового рішення щодо виконання цих угод, відбувалось поза волею та без участі власника.

За приписами ст. 346 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правових відносин) право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Ця норма не передбачала раніше, і на даний час не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли після підписання недійсних (нікчемних) договорів майно вибуло із володіння власника та в подальшому було декілька разів відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника.

Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська та знаходиться у його володінні на теперішній час.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно із ст.ст. 392, 388 зазначеного Кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Власник має право витребувати своє майно у тому числі від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на те, що Інвестиційний договір та Договір про компенсацію пайової участі вчинені не уповноваженою особою з порушенням норм чинного законодавства, позовні вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно за державою є правомірними та обґрунтованими, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в повному обсязі.

Заперечення відповідача з цього приводу, які містяться в матеріалах справи та в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є необґрунтованими.

Крім того, враховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення зустрічної позовної заяви.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 по справі № 910/1646/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/1646/13 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко