Ухвала суду № 36360071, 28.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/7752/11

№ К/9991/7752/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-1964/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті Ві Ком»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 31.08.2009 № 0004942312/0 та від 19.10.2009 № 0004942312/1.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Позивач не скористався своїм правом надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ «Ті Ві Ком» податкових зобов`язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 14.08.2009 № 1474/23-12/32829711, про порушення позивачем норм підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищення від'ємного значення об`єкта оподаткування податком на додану вартість за квітень та травень 2007 року на 5528,00 грн. та 89475,00 грн. відповідно; заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у податковому обліку за квітень, червень 2007 року на 7719,00 грн. та 9369,00 грн. відповідно у зв`язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ «ЦСП-Груп», - з підстав нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «ЦСП-Груп», статут, державну реєстрацію та реєстрацію платником ПДВ якого визнано недійсними рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25.09.2008.

За наслідками висновків акту перевірки та адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2009 № 0004942312/0 та від 19.10.2009 № 0004942312/1 про донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 25632,00 грн., у тому числі, 17088,00 грн. - основний платіж та 8544,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. У подальшому рішенням ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 14.12.2009 № 8715/10/25-026 про внесення змін до рішення про розгляд первинної скарги від 06.10.2009 року № 6774/10/25-026 скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.08.2009 № 0004942312/0 у частині 1769,00 грн. донарахованого податку на додану вартість та 885,00 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій; в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «ЦСП-Груп» (виконавець) укладено договір від 02.04.2007 № RWP-I/07 (разом з додатком до договору № 1) про надання послуг з розробки wap-порталу та договір від 04.05.2007 № ТСС І-07 (разом з додатком до договору № 1) про надання послуг із технічної підтримки та супроводження СМС-серверів замовника, з посиланням на які сторони підписали акти приймання-передачі виконаних робіт; ТОВ «ЦСП Груп» виписав позивачу податкові накладні, суми ПДВ за якими позивач відніс до складу податкового кредиту за податковими деклараціями з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2007 року; сплатив вартість вказаних послуг на рахунок виконавця.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «ЦСП-Груп» вказаних послуг, суми ПДВ в ціні за які позивач включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за квітень, травень, червень 2007 року, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що визнання недійсними рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25.09.2008 по справі № 4228/08 статуту ТОВ «ЦСП-Груп» з дати державної реєстрації та свідоцтва платника ПДВ з дати внесення в Реєстр платників податку на додану вартість не призводить до нікчемності всіх правочинів, укладених такою особою до ухвалення цього судового рішення, та не позбавляє податкові накладні, виписані ТОВ «ЦСП-Груп» значення документа, який підтверджує право на податковий кредит.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним лише в частині, оскільки, заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі звертала увагу на те, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25.09.2008 прийнято з підстав встановлення у судовому процесі обставин непричетності громадянина Біденко А.В., який значився засновником та директором ТОВ «ЦСП-Груп» та від імені якого підписані договори та податкові накладні, до діяльності та реєстрації вказаного товариства, підписання будь-яких документів від імені цього товариства.

Наведеним доводам ДПІ про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЦСП-Груп» суди попередніх інстанцій оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

За нормами ст. 7 Закону № 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

При цьому свідчити про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку.

Відтак, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного постачання позивачу послуг, суми ПДВ в ціні якого включені в податковому обліку до сум податкового кредиту, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2010; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписН.Є. Блажівська підписМ.В. Сірош