Ухвала суду № 36359994, 19.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" грудня 2013 р. м. Київ К/800/30050/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 806/624/13-а за позовомПриватного підприємства «Бет» доДержавної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Бет» (надалі також - ПП «Бет», Позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, Відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 січня 2013 року № 000038222, яким визначено суму податкового зобов'язання підприємства з податку на додану вартість у розмірі 36435,00 грн. та №000037222, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 45545,00 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 23 січня 2013 року №000038222 та №000037222.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року - без змін.

Державна податкова інспекція у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 23 січня 2013 року № 000038222 (сума грошового зобов'язання 36435,00 грн.) та № 000037222 (сума грошового зобов'язання 45545,00 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової документальної виїзної перевірки Приватного підприємства «Бет» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ « ТПК «Техномашпостач» за період з 1 серпня 2010 року по 31 жовтня 2012 року від 9 січня 2013 року № 93/222/3412187/0100, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 36 436 грн., в т.ч. - 9 місяців 2010 року (3 квартал) - 36 436 грн.; підпункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість, всього у сумі 29 148 грн., в т.ч. - серпень 2010 року - 19 148 грн., - вересень 2010 року - 10 000 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 наведеного вище Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

До складу валових витрат, відповідно до положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вищенаведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Окрім того, право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість») суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи (податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, видаткові накладні) повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ « ТПК «Техномашпостач».

Так, згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 27 березня 2011 року (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

1. неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

2. відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

3. облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

4. здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

5. відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послались суди попередніх інстанцій на обґрунтування рішення, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із матеріалів справи слідує, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача ДПІ вказала, що позивач товар не придбав і ці операції були фіктивними. Зокрема, вона зазначила, що у позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт придбання товару у ТОВ «ТПК «Техномашпостач». Зокрема ДПІ вказала, що Приватне підприємство «Бет» ні під час перевірки, ні суду не надало товарно-транспортні накладні, наявність яких є обов'язковою відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 7 серпня 1996 року № 228/253 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 року за № 483/1508).

Окрім того, позивачем на підставі належних та допустимих доказів не підтверджено факту використання в оподатковуваних операціях придбаного у ТОВ «ТПК «Техномашпостач» товару.

Разом з тим, всупереч вимогам статей 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України зазначеним доводами ДПІ суди попередніх інстанцій оцінки не надали і не перевірили, надані на їх підтвердження докази.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що судами попередніх інстанцій рішення винесені з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на те, що повно і всебічно не з'ясовано всіх важливих обставин у справі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення судів попередніх інстанцій у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року скасувати.

Справу № 806/624/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко