Ухвала суду № 36359991, 19.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" грудня 2013 р. м. Київ К/800/47048/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року

у справі № 826/4374/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Редкар» звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28 грудня 2012 року № 0015362203 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 138 617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34 654,43 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2013 року - без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Редкар» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 138 617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34 654,43 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 28 грудня 2012 року № 0015362203, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті планової виїзної перевірки ТОВ «Редкар» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року №1270/22-3/369250005, про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет по податковим накладних виписаних ТОВ «Автопротек Україна» та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд», оскільки за результатами проведення контрольних заходів щодо останніх не встановлено факту реального здійснення ними господарських операцій.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Окрім того, право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не доведено факту реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на те, що оцінка доказів, які міститься у матеріалах справи і які надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій ТОВ «Автопротек Україна» та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд», здійснена судами без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, що встановлює обов'язок суду оцінювати докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, при цьому, суд, згідно з вимогами вказаної статті, зобов'язаний дослідити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, наявні у матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку (Договір поставки від 2 жовтня 2010 року №44, укладений із ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» та додатки до нього (том 1, а.с. 70-76), видаткова накладна (том 1, а.с. 77-78), рахунок-фактура (том 1, а.с. 79-80), податкові накладні (том 1, а.с. 81-85) свідчать про існування господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Автопротек Україна» та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд»), проте їх існування не знайшло свого відображення в рішенні суду апеляційної інстанції, а судом першої інстанції вони необґрунтовано відхилені, як докази реального виконання зобов'язань за договором поставки, незважаючи на те, що ними позивач обґрунтовував реальність здійснення господарських операцій.

Окрім того, без уваги залишилися надані ТОВ «Редкар» докази, які на думку позивача, підтверджують факт використання придбаних у ТОВ «Автопротек Україна» та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» товарів у межах власної господарської діяльності.

Так, згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 27 березня 2011 року (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

1. неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

2. відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

3. облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

4. здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

5. відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, всупереч вимогам статей 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України доводам платника податку про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами суди попередніх інстанцій оцінки не надали і не перевірили, надані на їх підтвердження докази.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що судами попередніх інстанцій рішення винесені з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на те, що повно і всебічно не з'ясовано всіх важливих обставин у справі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення судів попередніх інстанцій у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року скасувати.

Справу № 826/4374/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко