Ухвала суду № 36359882, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 року м. Київ К/9991/89990/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Волинської області від 25.06.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011

у справі № 05/26/1-2А/5004

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік і К»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нік і К» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Нік і К») звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач, Луцької ОДІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000072600/2-4883 від 19.05.2004, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 83635,82 грн., з яких 55757,21 грн. - за основним платежем та 27878,61 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Господарського суду Волинської області від 25.06.2009, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку щодо дотримання вимог податкового законодавства позивачем при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Форте» за період з 02.01.2002 по 31.12.2002, за результатами якої складено акт 10.03.2004 № 13/26/31503901.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000072600/0/2579/23 від 18.03.2004, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 83635,82 грн., з яких 55757,21 грн. за основним платежем та 27878,61 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження скаргу позивача відхилено та прийнято нові податкові повідомлення-рішення №0000072600/1/1-3911 від 22.04.2004, №0000072600/2-4883 від 19.05.2004 на аналогічні суми податкового зобов'язання.

Підставою для визначення податкового зобов'язання слугував висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за січень-квітень 2002 року на 55757,21 грн. При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту податкові накладні, видані ПП «Форте», державну реєстрацію якого скасовано за рішенням суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП «Форте» на протязі січня-квітня 2002 року, відповідачем не оспорюється.

Крім того, встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.07.2003 визнано недійсним Статут ПП «Форте» з моменту реєстрації та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту його реєстрації.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР.

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсною державної реєстрації контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій ПП «Форте» значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, тобто на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Господарського суду Волинської області від 25.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров