Постанова № 36359875, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ К/9991/80642/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року

у справі № 2-а-7833/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак-Авторитет-Одеса»

до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області,

за участю Біляївської міжрайонної прокуратури Одеської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак-Авторитет-Одеса» (позивач) до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області (відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003622300/0 від 10 березня 2010 року. Визнано протиправними дії співробітників ДПІ у Біляївському районі Одеської області щодо винесення необґрунтованого податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Біляївському районі Одеської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Трак-Авторитет-Одеса» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 311/23/33176796 від 23 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003622300/0 від 10 березня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 521 016,43 грн. (1 014 010,95 грн. - основний платіж, 507 005,48 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту в період з липня по листопад 2008 року та в березні 2009 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу контрагентами в попередніх періодах, а саме - з 01 лютого 2007 року по 30 червня 2008 року.

Скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

Поряд з цим у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статі 7 Закону № 168/97-ВР платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

За змістом підпункту 9.2 пункту 9 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року № 244 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної), вантажні митні декларації, а також інші подібні документи (згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) відображаються у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за датою отримання зазначених документів.

Отже, у разі отримання податкових накладних, які виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в інших періодах, платник податку - покупець товарів (робіт, послуг) повинен на дату отримання зазначених документів відобразити їх у графі 2 реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

При цьому, як встановлено судами, факт надходження на адресу позивача в період з липня 2008 року по листопад 2008 року та в березні 2009 року податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередніх звітних періодах, підтверджується даними реєстрів отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «Трак-Авторитет-Одеса».

З огляду на викладене, слід визнати обґрунтованою правову позицію судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до якої у контролюючого органу були відсутні в розглядуваній ситуації правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Поряд з цим, визнаючи протиправними дії співробітників ДПІ у Біляївському районі Одеської області щодо винесення необґрунтованого податкового-повідомлення рішення, судові інстанції не врахували, що дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватись таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

В свою чергу, право податкового органу на прийняття податкового повідомлення-рішення передбачалось пунктом 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

А відтак, у разі встановлення судами протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення належним способом відновлення порушеного права є скасування такого податкового повідомлення-рішення, а не визнання протиправними дій посадових осіб контролюючого органу щодо його винесення.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За наведених обставин, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року змінити в частині задоволення позову про визнання протиправними дій співробітників Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області щодо винесення необґрунтованого податкового повідомлення-рішення.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.