Ухвала суду № 36359865, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/51509/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Гончар Н.О.

представника позивача Лебідко Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011

у справі № 2а-7399/08/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Компанія «Лізинговий дім») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Галицькому районі м. Львова) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 відповідачем складено акт № 2116/23-209/31730064 від 24.06.2008.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001702321/0/31730064 від 08.07.2008, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1451844,00 грн., з яких 725922,00 грн. основного платежу та 725922,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками розгляду апеляційних скарг прийнято податкові повідомлення-рішення №0001702321/1/31730064 від 18.09.2008 та №0001702321/2/31730064 від 02.12.2008, №0002052321/1/31730064 від 18.09.2008, №0002052321/2/31730064 від 30.10.2008, №0002052321/3/31730064 від 02.12.2008, якими визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток, а саме: за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 41271,00 грн.

Висновки податкового органу базуються на тому, що позивачем в порушення вимог пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 занижено скоригований валовий дохід на загальну суму 2903690,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 725922,00 грн., а також не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 530,00 грн.

Податковим органом в акті перевірки зазначено, що протягом звітного періоду позивачем було укладено 25 договорів оперативного лізингу, по яких було проведено проплати перших лізингових платежів на загальну суму 2903690,00 грн. Позивачем було виведено валовий дохід від вказаних операцій оперативного лізингу відповідно до пп. 7.10.5 п. 7.10 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», використовуючи оціночний коефіцієнт від виконання довгострокового контракту. Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина платежу за відповідні періоди встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною. Однак, обов'язковою умовою застосування операцій оперативного лізингу як довгострокового договору є попередня оплата таких операцій на строк, що перевищує звітний період, визначена пп. 7.10.12 п. 7.10 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.18.1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР) (чинного на час виникнення даних спірних правовідносин) визначено, що оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Згідно пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону №334/94-ВР оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Пунктом 7.10 ст. 7 Закону №334/94-ВР встановлено, що платник податку може вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором (контрактом) (пп. 7.10.1); виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у зв'язку із виконанням довгострокового договору (контракту), використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту (пп. 7.10.3); оціночний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) визначається як співвідношення суми фактичних витрат звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконавцем при виконанні довгострокового контракту (пп. 7.10.4); доход виконавців у звітному періоді визначається як добуток загальнодоговірної ціни довгострокового договору (контракту) на оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту (пп. 7.10.5); витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично оплачених (нарахованих) витрат, пов'язаних із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді (пп. 7.10.6); витрати і доходи, понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових витрат або валових доходів такого виконавця за наслідками такого періоду в сумах, визначених підпунктами 7.10.5 та 7.10.6 цієї статті (пп. 7.10.7); для цілей оподаткування суми авансів або передоплат, отриманих виконавцем довгострокового договору (контракту), відносяться до складу валового доходу такого виконавця виключно у межах сум, визначених згідно із підпунктом 7.10.5 цього пункту (пп. 7.10.8); підпункти 7.10.3 - 7.10.8 цієї статті застосовуються також для визначення доходів і витрат відповідних звітних періодів від операцій з передплати періодичних видань, оперативного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень у разі попередньої оплати таких операцій на строк, що перевищує звітний період (пп. 7.10.12).

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суди вірно зазначили, що Законом №334/94-ВР платнику податків надано право самостійно визначати порядок оподаткування господарських операцій з оперативного лізингу, а саме: проводити оподаткування в загальному порядку чи за порядком, встановленим для оподаткування операцій особливого виду. Головним в даному випадку є те, щоб оподаткування було проведено вчасно та у повному обсязі.

Посилання відповідача на роз'яснення порядку оподаткування операцій з оперативного лізингу, які викладені у листі ДПА України від 14.12.2004 №625/4/15-1110, судами вірно не взято до уваги, оскільки в листі зазначено, що пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону №334/94-ВР визначено, зокрема, що передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. Однак, фактично п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 цього Закону визначено порядок оподаткування операцій з цінними паперами, тому дане роз'яснення не є обґрунтованим та не може застосовуватись на практиці.

Суди зазначили, що ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» правомірно застосовувала особливий порядок визначення валових доходів, встановлений пп. 7.10.12 п. 7.10 ст. 7 Закону №334/94-ВР, який дозволяє виконавцю договору оперативного лізингу самостійно визначати розмір валових доходів з метою оподаткування, а не розмір лізингових платежів, нарахованих до сплати у цьому періоді.

Також судами вірно зазначено, що на момент одержання перших лізингових платежів як попередньої оплати позивач не мав права власності на предмет лізингу. Попередню оплату ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» отримувало як гарантію виконання договору лізингоодержувачами. Дані кошти, а також власні кошти та кошти, отриманні позивачем від банківських установ за кредитними договорами використовувались для придбання майна, що підлягало передачі у оперативний лізинг.

Отже, позивачем доведено, що всі доходи за договорами оперативного лізингу за період, що перевірявся, були включені до валових доходів та на них було нараховано податкові зобов'язання по податку на прибуток у відповідності до вимог законодавства, про що свідчать первинні документи бухгалтерського та податкового обліків. Нарахування податкових зобов'язань проводилось після передачі майна в оперативний лізинг, що не суперечить наведеним вище приписам Закону №334/94-ВР. Факт нарахування та сплати податкових зобов'язань підтверджується податковим органом в акті перевірки.

Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов'язань по податку на прибуток за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 призвело до подвійного оподаткування одних і тих же господарських операцій з оперативного лізингу.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров