Ухвала суду № 36359734, 05.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2013 р. м. Київ К/800/26892/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Гончар Н.О.

представника позивача Ільяшова Б.М.

представника відповідача Колодяжної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013

у справі № 2а-4151/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-комфорт»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

за участю Прокуратури Дніпровського району м. Києва

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БМК Уют-комфорт» (далі по тексту - позивач, ТОВ «БМК Уют-комфорт») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 10.08.2011 №4167/23-522-35646139.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.09.2011: №0000772305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 3690541,00 грн., з них 2952433,00 грн. за основним платежем та 738108,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000782305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 4613176,00,00 грн., з них 3690541,00 грн. за основним платежем та 922635,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами постачання від 10.07.2010 №300710, від 02.08.2010 №020810, від 25.10.2010 №251010, укладеними з ТОВ «Фінансова компанія «Соляріс», ТОВ «Фінансово-промислова група «Сквош», ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаних правочинів.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне виконання зазначених договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було допущено порушення вимог Закону №334/94-ВР та Закону №168/97-ВР, тому прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є вірними та обґрунтованими.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичне виконання договорів від 10.07.2010 №300710, від 02.08.2010 №020810, від 25.10.2010 №251010 підтверджується належним чином оформленими документами.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали статус платника податку на додану вартість.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів постачання товару від 10.07.2010 №300710, від 02.08.2010 №020810, від 25.10.2010 №251010, то відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.

А тому, твердження ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Соляріс», ТОВ «Фінансово-промислова група «Сквош», ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров