Ухвала суду № 36359709, 05.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року м. Київ К/9991/61305/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.03.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2011

у справі № 2а-1970/594/11

за позовом Українсько-іспанського спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП»

до 1.Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

2.Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Українсько-іспанське спільне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП» (далі по тексту - позивач, СП ТОВ «Санза ТОП») звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі по тексту - відповідач 1, ДПІ Бережанська МДПІ Тернопільської області), Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДКУ у Тернопільській області) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення з державного бюджету заборгованості з ПДВ за березень, квітень, травень 2010 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.03.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2011, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач 1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем 1 були проведені виїзні позапланові перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень, квітень, травень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувались в період з 01.01.2010 по 28.02.2010, з 01.03.2010 по 31.03.2010, з 01.04.2010 по 30.04.2010, за результатами яких складені акти від 18.06.2010 №267/23-134/31274081, від 18.06.2010 №265/15-02/31274081, від 30.07.2010 №341/23-134/21374081.

В актах перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.1 п. 7.2 , пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість»

На підставі актів перевірки відповідачем 1 прийняті податкові повідомлення-рішення: від 05.07.2010 №4420/00002423011/0, від 03.09.2010 №5954/0000242301/1, від 17.11.2010 №0000242301/2/7814, від 28.01.2011 №0000242301/3/510, від 05.07.2010 №0000331502/0/4428, від 03.09.2010 №0000331502/1/5955, від 17.11.2010 №0000331502/2/7814, від 28.01.2010 №0000331502/3/510, від 11.08.2010 №5392/0000292301/0, від 07.10.2010 №0000292301/1/6749, від 17.11.2010 №0000292301/2/7814, від 28.01.2011 №0000292301/3/510, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 51145,00 грн. за березень 2010 року, в сумі 10722,00 грн. за квітень 2010 року, в сумі 34998,00 грн. за травень 2010 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Порядок складення та видачі податкових накладних визначений п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону. Порядок заповнення податкової накладної затверджений наказом ДПА України від 30.05.1997 №165.

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Пункт 5 Порядку заповнення податкової накладної визначає, коли податкова накладна вважається недійсною, а саме: у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку (податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період.

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.

Вказана норма Закону не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Виходячи з положень п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки. При цьому на позивача обов'язок доведення факту сплати податку на додану вартість до бюджету нормами чинного законодавства не покладається.

Судами зазначено, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП ОСОБА_3, ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ПП «Континент» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров