Постанова № 36354865, 12.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6513/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю « 1С Мульмедіа Україна» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.02.2013 року №0000902202 та №000091/22.02.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2013 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивача.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що взаємовідносини по господарським операціям між Товариством з обмеженою відповідальністю « 1С Мульмедіа Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ-Левіт» за березень 2012 року в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не підтверджені відповідними первинними документами, у зв'язку з чим відповідачем правомірно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «1С Мультимедіа Україна» з питань правомірності дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ-Левіт» за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року за результатом якої складено акт від 22.01.2013 року №217/22.2/33144586.

Актом перевірки встановлено, порушення позивачем вимог п. 198.3. п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 88 333 грн. та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 92 750 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.02.2013 року №0000902202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, та №000091/22.2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.

В результаті адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

В рішенні суду першої інстанції зазначено, що актом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 05.09.2012 року №3469/22-9/37100893 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ-Левіт» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період березень 2012 року» встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ «ТФ-Левіт» та покупцями, крім того встановлено відсутність у ТОВ «ТФ-Левіт» основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності.

Відповідно до пп. 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Відповідно до пп. 4.4 п. 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 року № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити фактів про можливе порушення контрагентом позивача податкового, валютного та іншого законодавства.

З урахуванням зазначеного акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не містить даних про аналіз фінансово-господарських операцій між ними, лише засвідчує факт відсутності під час проведення звірки службових осіб платника податків в місці реєстрації суб'єкта господарювання.

Висновок суду першої інстанції про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є недоведеним, оскільки ґрунтується виключно на акті про неможливості проведення зустрічної перевірки контрагента.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зважає на наступне.

Між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛФ-Левіт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 05.11.2011 року №0501.

Предметом зазначеного договору є оптичні носії інформації, ДВД диски з записом та інший товар в номенклатурі.

Відповідно до п. 3.1 Договору оплата по договору здійснюється у безготівковому порядку на підставі рахунку-фактури.

Виконання умов договору підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, та банківськими виписками в підтвердження оплати товару.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Висновки податкового органу про нікчемність правочину укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ-Левіт» ґрунтуються на припущеннях перевіряючих, та не узгоджуються з положенням ст. 215 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки; отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань крім зазначених висновків акту перевірки та спростування реальності укладеної угоди відповідачем не надано, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ-Левіт» мали реальний характер.

Відповідач у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання, а доводи щодо нікчемності спірних операцій є надуманими та необґрунтованими.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Докази, на які послався суд першої інстанції є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В матеріалах справи наявні податкові накладні оформлені належним чином відповідно до вимог ст.201 ПК України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оплата позивачем придбаних товарів підтверджено банківськими виписками з поточного рахунка платника податку на користь контрагента в оплату товару.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність висновків податкового органу щодо заниження суми податку на додану вартість та податку на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, а тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна» підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2013 року скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна» судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2013 року - скасувати.

Постановити по справі нове рішення, яким вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби від 08.02.2013 року №0000902202 та №000091/22.02.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 1С Мультимедіа України» 2263,54 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 1131,77 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови суду виготовлено 19.12.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.