Ухвала суду № 3634284, 13.05.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя першої інстанції Кододова О.В.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

13 травня 2009 року справа № 7/429а/5006

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Сухарька М.Г.

Білак С.В.

при секретарі судового засіданняКондрашовій Н.М.за участю представників: від позивача:Марченко В.І.- довіреність від 07.10.08р.від відповідача:

Костенко О.М. - довіреність від 05.05.09р.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги1) Фермерського господарства «Кент»

2) Державної податкової інспекції у Тельманівському районіна постанову господарського суду Донецької області від 09 лютого 2009 року по адміністративній справі№ 7/429а(суддя Кододова О.В.)за позовомФермерського господарства «Кент»

до Державної податкової інспекції у Тельманівському районі

про

визнання нечинними податкових повідомлень рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

ВСТАНОВИЛА:

Постановою господарського суду Донецької області від 09 лютого 2009 року по справі № 7/429а частково задоволений позов Фермерського господарства «Кент» до Державної податкової інспекції у Тельманівському районі, внаслідок чого визнано нечинними податкові повідомлення - рішення: від 04.09.206року № 0000242340/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 189148,14грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 94101,00грн.; від 04.09.2006року №0000502340/2 від 03.11.2006 року №0000502340/3 в частині застосування штрафної санкції з податку на прибуток у розмірі 2019,97грн.; від 04.09.2006року №0000242340/2 та від 03.11.2006рок №0000242340/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9048,07грн:від 22.05.2006 р.-№00002323340/0, від 14.07.2006 р. №-0000232340/1, від 04.09.2006 року №000323340/2 та від 03.11.2006 р.-№ 0000232340/3, в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17227,74грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 18406,79грн.; визнані нечинними рішення від 22.05.2006року № 0000142343/1, від 04.09.2006р. №0000142343/2, про застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі 2270965,05грн.; рішення від 22.05.2006 р. № 0000142343/1, від 04.09.2006р. №0000142343/2, про застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачених Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у розмірі 250грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи Фермерське господарство «Кент» просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи Державна податкова інспекція у Тельманівському районі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Відповідачем була проведена планова документальна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.04.2000 року по 01.01.2006 року, за результатами якої складений акт від 05.05.2006р. № 1/23 114/30611342 та прийняті оспорені позивачем податкові повідомлення-рішення, якими позивачеві згідно підпункту “б” п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток, податку на додану вартість та земельного податку.

Крім того, відповідачем були прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000142343/0, яким до позивача були застосовані передбачені п. 1 ст. 8 Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" штрафні (фінансові) санкції в сумі 250 грн.; № 0000142343/1, яким до позивача були застосовані передбачені п. 1 ст. 17 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" фінансові санкції в сумі 2 270 965,05 грн.

Судом першої інстанції було частково задоволені вимоги позивача про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.09.2006року №0000502340/2 від 03.11.2006 року №0000502340/3 в частині застосування штрафної санкції з податку на прибуток у розмірі 2019,97грн.; від 04.09.2006року №0000242340/2 та від 03.11.2006рок №0000242340/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9048,07грн. У задоволенні іншої частини вимог було відмовлено.

Наведеними рішеннями позивачеві було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 189148,14грн. та згідно п.п.17.1.1 п.17.1.2 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” застосовані штрафні (фінансові) санкції 94101 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування податку на прибуток послужив висновок податкового органу про порушення позивачем п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягає в тому, що підприємством до складу валових доходів не були включені доходи від продажу товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1 026 315,19 грн., а також вимог п. п. 5.2.1, п. п. 5.2.5 п. 5.2, п. п. 5.6.1, п. 5.6, п. п. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5, п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягає в тому, що підприємством до складу валових витрат не були включені суми матеріальних витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці на суму 252 033,07 грн.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо доведеності відповідачем порушення позивачем наведених норм та правомірності донарахування позивачеві податку на прибуток в розмірі 180100,07 грн.

Позивач, подаючи апеляційну скаргу, не довів жодного обґрунтування в чому полягає неправильність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до п. п. „а" п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Згідно з п. п. 17.1.1 та п. п. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 цього Закону платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті „а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо визнання нечинними податкових повідомлень рішень від 04.09.2006року №0000502340/2 та від 03.11.2006року №0000502340/3 в частині застосування штрафної санкції 2019,97грн. від 04.09.2006року №0000242340/2 та від 03.11.2006року №0000242340/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9048,07грн.

Судом першої інстанції визнані частково нечинними податкові повідомлення-рішення від 22.05.2006 р.-№00002323340/0, від 14.07.2006 р. №-0000232340/1, від 04.09.2006 року №000323340/2 та від 03.11.2006 р.-№ 0000232340/3, в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17227,74грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 18406,79грн.

За вимогами п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, у тому числі з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1.п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” )

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За вимогами п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 9.8 статті 9 наведеного Закону встановлено, що свідоцтво про реєстрацію як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що актом від 01.07.2002 р. № 182 Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька анулювала Свідоцтво про реєстрацію Приватного підприємства „Дон - Промтехніка" м. Донецьк платником податку на додану вартість, актом від 25.10.2002 р. № 91 Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька анулювала Свідоцтво про реєстрацію Приватного підприємства „Укртех" м. Донецьк платником податку на додану вартість, актом від 28.10.2002 р. № 94 Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька анулювала Свідоцтво про реєстрацію Приватного підприємства „Індустріальна компанія" м. Донецьк платником податку на додану вартість, актом від 12.05.2004 р. № 2021/01-014 Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Донецька анулювала Свідоцтво про реєстрацію Приватного підприємства „Агропромснаб" м. Донецьк платником податку на додану вартість.

Тобто, на дату складання спірних податкових накладних та формування позивачем за ними податкового кредиту, зазначені підприємства не були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037, встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у випадках її заповнення іншою особою ніж особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги з посиланням на ті обставини, що у судовому порядку не були визнані недійсними угоди, договори, накладні та інші документи між ФГ «Кент» та ПП «Агропромснаб», ПП «Дон-Промтехніка», ПП «Укртех», ПП «Індустріальна компанія», тим самим на теперішній час всі господарські операції між вищевказаними суб'єктами підприємництва вважаються дійсними та законними, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Законом України “Про податок на додану вартість” право на формування податкового кредиту обумовлено наявністю податкової накладної, складеної особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового визнання недійсним податкових повідомлень-рішень про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Підпунктом 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

При розгляді справи було встановлено правомірність донарахування позивачеві податку на додану вартість в розмірі 136006 грн. Таким чином, сума штрафних санкцій, розрахованої згідно до вимог п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, складає 68503 грн. ( сума недоплати 136006грн. х 50%). За таких обставин , доводи податкового органу колегією суддів не прийняті до уваги.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними податкових-повідомлень рішень якими позивачеві було визначено суму податкового зобовязання з земельного податку в розмірі 1524,72 грн. та відповідно до п.п.17.1.1 та 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" застосував штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 272,36 грн.

Згідно до п.7 ст.2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» у разі, коли у звітному податковому періоді валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом 2003-2005р. не отримував валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів переробки, а тому на нього не розповсюджується пільга передбачена п.20 ст.12 Закону України “Про плату за землю”. За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що позивач повинен був сплачувати земельний податок на загальних підставах та подавати до податкового органу відповідні податкові декларації (розрахунки).

Позивач в апеляційній скарзі не обґрунтував в чому полягає неправильність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Судом першої інстанції було визнано недійсним рішення від 22.05.06р. № 0000142343/1, від 04.09.06р. № 0000142343/2, про застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі 2270965,05грн.

Підставою для застосування наведених штрафних санкцій послужив висновок податкового органу про порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме оптова торгівля вугілля за готівкові кошти на суму 454193,01грн. здійснювалася згідно прибуткових касових ордерів без застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами позивач отримував готівкові кошти за оптову реалізацію вугілля на загальну суму 454193,01грн. з оформленням прибуткових касових ордерів.

Згідно до п.12 ст.9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Враховуючи, що при здійсненні перевірки було встановлено отримання позивачем готівкових коштів не за місцем отримання вугілля, (позивачем здійснювалась оптова реалізація вугілля зі складів), колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо безпідставності застосування відповідачем штрафних санкцій.

Судом першої інстанції було визнано недійсним рішення від 22.05.06р. № 0000142343/1, від 04.09.06р. № 0000142343/2 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у розмірі 250грн.

Підставою для застосування наведених штрафних санкцій послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в частині здійснення оптової торгівлі покупної продукції, а саме вугілля без придбання пільгового торгівельного патенту на протязі всього періоду з жовтня 2004р. по грудень 2005р.

Порядок придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності визначений статтею 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», згідно до ч.1 якої патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

За приписами ч.3 цієї статті під пунктами продажу товарів розуміються, у тому числі, оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

При здійсненні перевірки було встановлено, що кошти при здійсненні оптової торгівлі вугіллям отримувалися у касі підприємства через прибуткові касові ордери без використання готівкових коштів. Відвантаження вугільної продукції здійснювалось із орендованих позивачем складських приміщень.

За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем здійснення позивачем торгівельної діяльності, яка підлягає патентування згідно до вимог Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», а тому застосування штрафних санкцій є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Фермерського господарства «Кент», Державної податкової інспекції у Тельманівському районі на постанову господарського суду Донецької області від 09 лютого 2009 року по справі № 7/429а - залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Донецької області від 09 лютого 2009 року по справі № 7/429а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 13 травня 2009 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 15 травня 2009 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Гаврищук Т.Г.

Судді: Сухарьк М.Г.

Білак С.В.