Постанова № 36340636, 26.12.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2013 р.Справа № 916/2376/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого : Мирошниченко М. А. ,

суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.

за участю представників:

КП „Теплопостачання м.Одеси" - Зуб О.Ю. (на підставі доручення),

КЄВ м.Одеси_- не з'явився ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси на додаткову ухвалу господарського суду Одеської області від 14.12.2013 року по справі № 916/2376/13 за позовом Комунального підприємства „Теплопостачання м. Одеси" до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси про стягнення 791 952,12грн.,

ВСТАНОВИЛА:

04.09.2013р. Комунальним підприємством „Теплопостачання м. Одеси" (далі по тексту - Позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси (далі відповідач) про стягнення 791 952,12 грн., з яких 759140,45грн.основної заборгованості та 32811,67грн. -3% річних.

Позивач також просив стягнути з відповідача понесені витрати по сплаті судового збору за розгляд цього позову в розмірі 15839,04грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач у порушення умов укладеного між ними договору №5501 про закупівлю послуги з теплопостачання від 02.02.2013 р. (далі Договір) не розрахувався за отриману теплову енергію і має заборгованість за лютий 2012 р. в сумі 657 987,31 грн. і березень 2012 р. в сумі 101 153,14 грн., а всього на загальну суму 759140,45 грн., на яку позивач, відповідно до приписів ст.625 ЦК України, нарахував три відсотка річних. (а.с.2-4).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.09.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №916/12376/13 (а.с.1).

04.11.2013р. відповідач звернувся до місцевого суду з заявою про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору (а.с. 42).

В обґрунтування своєї позиції він послався на те, що на теперішній час в нього відсутня заборгованість перед позивачем за вказану в позові поставку теплової енергії за Договором, натомість переплата за цим Договором становить 1168 826,67грн.

Як доказ відсутності вказаної заборгованості відповідач додав до цієї заяви акт звіряння розрахунків №5501/3 від 03.10.2013р.

18.11.2013р. представник позивача також звернувся до місцевого суду з заявою про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету. (а.с.67).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2013р.(суддя Оборотові О.Ю.) з урахування вищезазначених заяв провадження у справі було припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідач сплатив заборгованість в добровільному порядку (а.с.69).

Зазначена ухвала місцевого суду не оскаржувалась сторонами і набула законної сили.

04.12.2013р. представник позивача звернувся до місцевого господарського суду з заявою про прийняття судом додаткової ухвали по справі №916/2376/13 про стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого ним судового збору за розгляд позову в розмірі 15839,04грн. Позивач зазначив , що при прийнятті місцевим судом ухвали від 18.11.2013р. по цієї справі не було вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому з посиланням на п.2 ч.1 ст.88 ГПК України просив вирішити це питання. (а.с.70).

Додатковою ухвалою від 04.12.2013р. господарський суд Одеської області (суддя Оборотова О.Ю.) стягнув з відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір за розгляд позову в розмірі 15839,04грн. з посиланням на те, що це питання не було вирішено при прийнятті ухвали про припинення провадження у справі. (а.с.71)

Не погоджуючись з вищевказаною додатковою ухвалою відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив цю ухвалу скасувати, а також стягнути з позивача на його користь понесені ним (скаржником) витрати по сплаті судового збору за розгляд цієї апеляційної скарги в розмірі 595грн.

Скарга мотивована наступним .

Він (скаржник) є держаною установою Міністерства оборони України, яка фінансується виключно з Державного бюджету України в залежності від асигнувань з яких здійснюються виплати за цільовим призначенням. Виплати за Договором він також здійснив в межах бюджетних асигнувань з Державного бюджету і не своєчасне перерахування їх (грошових коштів йому з державного бюджету кваліфікуються як форс-мажорні обставини а тому він не винен в затримки платежів за Договором.

З урахуванням викладеного та приписів ст.22 Бюджетного Кодексу України скаржник вважає, що витрати по сплаті судового збору не можуть бути покладені нього, як на державну бюджетну установу Міністерства оборони України, оскільки в контексті ст.49 ГПК України неправильні дії сторони відсутні, а тому передбачена п.2 ст.49 ГПК України санкція не підлягає застосуванню.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2013 р. зазначену скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.12.2013 р. о 12:00, про що сторони згідно приписів ст.98 ГПК України були належним чином повідомлені.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення з посиланням на те, що спір виник з вини відповідача, а тому витрати понесені позивачем по сплаті судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

В обґрунтування своєї позиції позивач надав суду копії платіжних доручень про перерахування йому відповідачем грошових коштів по визначеній у позові заборгованості вже після порушення провадження у справі.

Оскільки представник позивача не заявив клопотання про фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів така фіксація не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про розгляд скарги і колегія суддів прийняла рішення про розгляд скарги за його відсутністю.

Колегія суддів задовольнила клопотання позивача про залучення до матеріалів справи копій платіжних доручень доданих ним до відзиву на апеляційну скаргу, оскільки позивач не мав можливості надати їх суду першої інстанції.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткову ухвалу місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 26.12.2013 р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача 791 952,12 грн., з яких 759140,45 грн. основної заборгованості та 32811,67грн. -3% річних, з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між ними договору №5501 про закупівлю послуги з теплопостачання від 02.02.2013 р., а саме на те, що відповідач не розрахувався з ним за отриману теплову енергію і має заборгованість за лютий 2012 р. в сумі 657 987,31грн. і березень 2012 р. в сумі 101 153,14грн., а всього на загальну суму 759140,45грн., на яку позивач відповідно до приписів ст..625 ЦК України нарахував три відсотка річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав докази які підтверджують надання відповідачу послуг з теплопостачання на вказану грошову суму і акт звірки взаєморозрахунків з якого вбачається , що станом на 01.08.2013 р. у відповідача перед ним дійсно існувала вищевказана заборгованість.

При зверненні до місцевого суду з цим позовом позивач відповідно до приписів Закону України „Про судовий збір" сплатив судовий збір в розмірі 15839,04грн. який він також просив стягнути з відповідача на його користь.

Відповідно до приписів ст. 80 ГПК України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Як вбачається зі змісту ухвали господарського суду Одеської області від 18.11.2013 р. (суддя Оборотові О.Ю.) якою провадження по даній справі було припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідач сплатив заборгованість в добровільному порядку, місцевий суд у порушення приписів ст.80 ГПК України не вирішив питання щодо розподілу судового збору.

Проте згідно приписів ст.. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення або ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Питання розподілу між сторонами судових витрат та повернення судового збору з бюджету регулюються ст. 49 ГПК України та Законом України „Про судовий збір"

Статтею 7 Закону України „Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення з бюджету сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснив, що припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Частиною першою ст. 49 ГПК України встановлено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача.

З матеріалів справи (в т.ч. доказів наданих позивачем суду апеляційної інстанції) вбачається, що на момент звернення позивача до місцевого суду з позовом про стягнення зазначеної в ньому заборгованості та порушення цим судом провадження у справі відповідач дійсно мав цю заборгованість перед позивачем, яку він сплатив добровільному порядку лише після порушення провадження у справі, визнавши таким чином обґрунтованість заявлених позовних вимог.

За таких обставин відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України відповідач повинен відшкодувати позивачу понесені останнім витрати по сплаті судового збору при поданні позову.

З огляду на вказані фактичні обставини та враховуючи вищезазначені норми права колегія суддів дійшла висновку, що припиняючи ухвалою від 18.11.2013р. провадження у справі місцевий суд мав право і зобов'язаний був стягнути сплачений позивачем судовий збір з відповідача на користь позивача і не здійснивши цих дій цей суд обґрунтовано відповідно до приписів ст..88 ГПК України прийняв додаткову ухвалу якою виправив цей недолік та стягнув сплачений позивачем судовий сбір на користь останнього з відповідача.

Доводи скаржника щодо безпідставності стягнення з нього вказаного судового збору не приймаються до уваги з огляду на таке.

По - перше, відповідача по цієї справі згідно приписів Закону України „Про судовий збір" не звільнено від оплати судового збору при зверненні до суду з позовами і відповідно він не звільняється від стягнення з нього цього збору у разі задоволення пред'явлених до нього позовів. По-друге, судовий збір стягнуто з відповідача не на підставі ч.2 ст.49 ГПК України (неправильні дії), як то зазначає скаржник у скарзі, а згідно частини 1 вказаної статті. По-третє, ні норми ГПК України, ні норми Закону України „Про судовий збір", які регулюють розподіл судових витрат, не роблять будь-яких виключень щодо розподілу судового збору відносно державних установ, в т.ч. тих, що входять до складу Міністерства оборони України , які фінансуються з державного бюджету, зокрема не звільняють їх від сплати цього збору у разі припинення провадження у справі по спору який виник з неналежного виконання цими установами умов господарських договорів, в незалежності від того чи були ці установи своєчасно профінансовані державою для виконання умов договорів.

По-четверте, норми Бюджетного Кодексу України, на який посилається скаржник у скарзі, не регулюють питання розподілу судових витрат і не забороняють їх стягнення , в т.ч. відносно державних установ, що входять до складу Міністерства оборони України, які фінансуються з державного бюджету, а тому до цих відносин не можуть застосовуватись.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано, відповідно до приписів чинного законодавства стягнув з відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір, а відтак правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача і скасування додаткової ухвали місцевого суду від 04.12.2013р. відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 49,80,88, 99- 106 ГПК України та Законом України „Про судовий збір" колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

Додаткову ухвалу господарського суду Одеської області від 04.12.2013 року по справі № 916/2376/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена, у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.12.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В. М.

Шевченко В. В.