Постанова № 36340649, 25.12.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2013 р.Справа № 916/2310/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді Жекова В.І.

суддів Сидоренко М.В., Лавриненко Л.В.

(Склад колегії суду змінено згідно з розпорядженням голови суду №1154 від 24.12.2013р.

секретар судового засідання Щербатюк О.В.

за участю представників сторін 25.12.2013р.:

від ПАТ „Дельта Банк"- не з'явився

від МП „Універсал-ЛТД" / Товариства з обмеженою відповідальністю - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу

Малого підприємства „Універсал-ЛТД" / Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду Одеської області

від 18.11.2013 р.

по справі № 916/2310/13

за позовом Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк"

до Малого підприємства „Універсал-ЛТД" / Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 527 230, 14 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного Господарського суду від 10.12.2013р., яка надіслана сторонам 10.12.2013р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.12.2013р.

Учасники судового процесу відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялись про час і місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні, яке відбулось 25.11.2013р. апелянтом заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку с неможливістю прибути у засідання суду. Обґрунтовуючи доводи наведені в клопотанні апелянт послався на зайнятість.

Розглянувши наведене клопотання судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення виходячи з наступного.

Так, ухвалою від 10 грудня 2013р. про призначення апеляційної скарги до провадження явка сторін у справі не визнавалась обов'язковою, в клопотанні про відкладення розгляду справи апелянт не навів підстави які унеможливлюють розгляд справи без його участі за правилами ст. 77 ГПК України.

03.09.2013р. Публічне акціонерне товариство „Дельта Банк" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Малого підприємства „Універсал-ЛТД" / Товариства з обмеженою відповідальністю, в якому просило стягнути з МП „Універсал-ЛТД" / Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованість за кредитним договором в сумі 527 230, 14 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 350362, 00 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 878, 30 грн.; нараховані відсотки за кредитом - 175 597, 56 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 392, 28 грн., а також стягнути з МП „Універсал-ЛТД" / Товариства з обмеженою відповідальністю судовий збір у розмірі 10 544, 60 грн.

В обгрунтування позову ПАТ „Дельта Банк" посилається на те, що відповідно до кредитного договору №11279878000, який було укладено між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк" та ТОВ МП „Універсал ЛТД", банк надав ТОВ МП „Універсал ЛТД" кредитні кошти у розмірі 457 000, 00 грн. з розрахунку 14% річних за користування кредитними коштами з 27.12.2007р. по 24.12.2010р., та 23% за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, який було укладено 08.12.2011р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ПП «Дельта Банк», відносно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ „УкрСиббанк" передало (відступило) ПАТ „Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ „Дельта Банк" замінює ПАТ „УкрСиббанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ „УкрСиббанк" до ПАТ „Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до ПАТ „Дельта-Банк" переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ „УкрСиббанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Обґрунтовуючи позов ПАТ «Дельта Банк» зазначає, що МП „Універсал-ЛТД"/Товариство з обмеженою відповідальністю умови кредитного договору №11279878000 від 27.12.2007р. не виконало.

На думку Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" ці обставини і стали підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом щодо стягнення заборгованості у розмірі 527 230, 14 грн. з МП „Універсал-ЛТД" / Товариства з обмеженою відповідальністю.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.11.2013р. (суддя: Лічман Л.В.) позов задоволено частково, яким стягнуто з МП „Універсал-ЛТД"/Товариства з обмеженою відповідальністю (65003, м.Одеса, вул. Отамана Чепіги, 102, код 19213810) на користь Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код 34047020) 350 362 грн. боргу за кредитом, 878, 30 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 147 471, 26 грн. відсотків за користування кредитом, 9974, 23 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи встановлено факт прострочення повернення кредиту в сумі 350362,00 грн., а отже МП „Універсал-ЛТД" має сплатити 878,30 грн. пені за період з 17.01.2013 р. по 18.07.2013 р. (183 дні прострочення х 350362,00 грн. боргу з кредиту х 0,5% / 360 днів у році на підставі п.7.1 Кредитного договору) ПАТ „Дельта Банк".

Відносно стягнення пені в сумі 392,28 грн. за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом господарський суд першої інстанції зазначив наступне, що вказана вимога задоволенню не підлягає через допущену в розрахунку помилку, а саме застосування невірного відсотку за користування кредитом (28% річних замість 23% річних), та з урахуванням відсутності детального обґрунтування визначення розміру процентів на певну дату в періоді прострочення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, МП „Універсал-ЛТД"/Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.11.2013р. по справі №916/2310/13 в частині стягнення з МП „Універсал-ЛТД"/Товариства з обмеженою відповідальністю (65003, м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 102, код 19213810) на користь ПАТ „Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код 34047020) 878, 30 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 147 471, 26 грн. відсотків за використання кредитом, 9974, 23 грн. судового збору; в решті позову задовольнити вимоги позивача; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ „Дельта Банк" до МП „Універсал-ДТД"/Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково; викласти нове рішення в наступній редакції: „Стягнути з МП „Універсал-ЛТД/Товариства з обмеженою відповідальністю/ (65003, м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 102, код 19213810) на користь Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код 34047020) 350 362 грн. боргу за кредитом.

Звертаючись з апеляційною скаргою апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Господарським судом першої інстанції в неповному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи, які суттєве значення мали для вирішення спору.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27.12.2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк" (ліцензія НБУ №75 від 24.12.2011р.), надалі іменується Банк, в особі начальника відділення №589 АКІБ „УкрСиббанк" Аврамова О.О., що діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А. 11.12.2007р. в реєстрі №3166, та ТОВ МП „Універсал-ЛТД" (далі - Позичальник) в особі директора Черняка І.І., який діє на підставі статуту №15561050001003699, з іншої сторони, надалі разом іменовані сторони було укладено кредитний договір №1127987800 (т.1, а.с. 9-17).

За умовами вищезазначеного договору, відповідно до п.1.1. договору встановлено, що Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 457 000, 00 грн., у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2.2. договору визначено, що Позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1), але в будь-якому випадку не пізніше 24.12.2010 р.

Згідно з положеннями пунктів 1.3.4, 1.3.5 вказаного договору встановлено, що нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочий день поточного місяця, методом „факт/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства України... Позичальник зобов'язується сплачувати проценти у строк з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти за користування кредитом.

Відповідно до пункту 7.1. договору визначено, що за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, Банк має правовимагати від Позичальника, а Позичальник при цьому зобов'язаний сплатити Банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 0,5% (процентів) річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за кількість днів у місяці, але умовно у році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством.

Пунктом 7.2. договору визначено, що у випадку не цільового використання кредиту позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 25 процентів від суми не цільового використання. Такий штраф підлягає сплаті у гривнях за курсом НБУ на день здійснення платежу .

Відповідно до пункту 7.3. договору визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема ст. 611 ЦК України при порушенні Позичальником вимог п.п. 2.3, 5.3., 5.5., 5.6., 5.9., 5.10., 5.11., 7.4. цього договору Банк має право самостійно змінити термін повернення кредиту за цим договором в порядку, встановленому розділом 11 договору.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 08.12.2011 р. між ПАТ „УкрСиббанк", яке виступає правонаступником Банку за кредитним договором, як продавцем та ПАТ „Дельта Банк" як покупцем було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (Договір відступлення права вимоги), відповідно до якого ПAT „УкрСиббанк" погоджується продати (відступити) ПAT „Дельта Банк" права вимоги за кредитами та передати їх ПAT „Дельта Банк", а покупець погоджується придбати права вимоги за кредитами та сплатити ціну покупки. Права та обов'язки переходять до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі прав, згідно якого до ПAT „Дельта Банк" перейшов правовий статус Банку за Кредитним договором (т.1, а.с.22-23, а.с.71-108).

З наявного в матеріалах справи акта прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.11.2011р. вбачається, що 12.04.2012р. ПАТ «УкрСиббанк» (надалі - Продавець), в особі Міщенко Л.М., яка діє на підставі довіреності від 20.12.2011р., та ПАТ «Дельта-Банк» (надалі - Покупець), в особі Дяченко О.В., яка діє на підставі довіреності від 19.12.2011р., з іншої сторони на виконання п. 4.2. договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011р., укладеного Продавцем та Покупцем, Продавець передав, а Покупець прийняв документи щодо стягнення заборгованості боржників (т.1, а.с. 24).

Відповідно до листа ПАТ «УкрСиббанк» від 01.10.2013р., вх. №12-21/35142 вбачається, що Банк повідомив МП «Універсал-ЛТД» (ТОВ) про відступлення прав вимоги за договором кредиту №11279878000 ПАТ «Дельта Банк» (т.1, а.с.128).

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із доводами наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, а відтак і не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі виходячи з наступного.

Приписами статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини 2 статті 20 ГК України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з приписами статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, згідно з приписами статті 525 ЦК України встановлено, що Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з приписами ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1,7 статті 193 ГК України, визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до положень статті 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ встановлено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Приписами статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту в цілому.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з МП „Універсал-ЛТД" на користь ПAT „Дельта Банк" грошові кошти у розмірі 350 362,00 грн. основного боргу за кредитом та 147471,26 грн. відсотків (18090,36 грн. - відсотки за кредитом у розмірі 14% річних станом на 18.12.2011 р.; 129380,90 грн. - відсотки за простроченим кредитом у розмірі 23% річних за період з 19.12.2011 р. по 18.07.2013 р. (350362,00 грн. х 578 днів х 23% / 360 днів у році на підставі п.1.3.4 Кредитного договору) відповідно до положень кредитного договору та Договору відступлення права вимоги та відповідно до розрахунку ціни позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що позивачем ПАТ «Дельта Банк» в розрахунку ціни позову (т.1, а.с.8) визначено плату за користування простроченим кредитом у розмірі 28% річних, а не 23% річних як-то передбачено п.1.3.2 Кредитного договору, оскільки будь-яких документальних підтверджень правомірності застосування ставки 28% річних ПАТ „Дельта Банк" не надано ні до суду першої інстанції та під час розгляду справи в апеляційному порядку.

Крім того, в частині1 статті 1050 ЦК України передбачено, що боржник, який не повернув своєчасно кредитні кошти, зобов'язаний сплатити кредитору неустойку.

Згідно з приписів статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за порушення Позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених Кредитним договором, Банк має право вимагати від Позичальника, з Позичальник при цьому зобов'язаний сплатити Банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 0,5% (процентів) річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи пень сплати заборгованості, за методом „факт/360" (метод „факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України (п.7.1 Кредитного договору).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції цілком обгрунтовано було дано оцінку відносно стягнення пені в сумі 392,28 грн. за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом та обгрунтовано цю вимогу не задоволено, оскільки в розрахунку ПАТ «Дельта Банк» було допущено помилку, а саме застасовано невірний відсоток за користування кредитом (28% річних замість 23% річних), та відсутнє детальне обґрунтування визначення розміру процентів на певну дату в періоді прострочення (т.1, а.с. 112-126).

Отже, твердження апелянта щодо того, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції в неповному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи, які суттєве значення мали для вирішення спору, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції були дослідженні всі фактичні обставини справи ті цілком обґрунтовано було прийнято рішення щодо задоволення позовних вимог.

При розгляді справи в апеляційному порядку апелянт не спростував викладені в рішенні суду обставин, а отже, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Крім того, відповідно до вимог ст.38 ГПК України, (в редакції Закону № 2453 -V1), забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.

Отже, з огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення прийняте при повному з'ясуванні всіх обставин справи з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для його зміни або скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 85,99,101-105 ГПК України,

колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.11.2013р. у справі № 916/2310/13- залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 25.12.2013р.

Головуючий суддя: Жеков В. І.

Судді: Сидоренко М.В.

Лавриненко Л.В.