Постанова № 36339422, 19.11.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 рокум. Ужгород№ 2а-0770/2777/11 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Симканич Ю.В.

за участю сторін:

представника позивача - Феделещак М.М.

представника відповідача - Беззаботнова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області, яким просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.06.2011 року №0002921540/1184/15-1/03344326/5071

02.10.2013р. ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду, яка занесена до журналу судових засідань, у зв'язку із реорганізацією Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області та на підставі ст. 55 КАС України, судом у порядку правонаступництва проведено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 червня 2011 року Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» отримало листом податкове повідомлення-рішення від 24.06.2011р. №0002921540/1184/15-1/03344326/5071 та розрахунок податкового зобов'язання до рішення 0002921540 від 24.06.2011р., яке містить вимогу із сплати 30154,49 грн. штрафних санкцій, нарахованих за несвоєчасну сплату податку на прибуток. Отриманню цього повідомлення рішення передувало отримання 14 червня 2011 року листом Акту камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 10.06.2011 р. № 1365/15-1. Всупереч вимогам пункту 75.1.1. ст.75 Податкового кодексу України при перевірці, оформленій Актом від 10.06.2011 р. № 1365/15-1, відповідач використовував дані про сплату податку на прибуток, що не містяться в податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Всупереч вимогам чинного законодавства відповідач, провівши саме камеральну перевірку своєчасності сплати податку на прибуток, а не документальну перевірку порушив вимоги пункту 75.1.2. ст. 75 Податкового кодексу України. Відповідач, провівши саме камеральну перевірку своєчасності сплати податку на прибуток, а не документальну перевірку, порушив вимоги ст..77-79 Податкового кодексу України щодо вручення під розписку або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку (і місця) проведення такої перевірки. Дії відповідача по проведенню перевірки є протиправними також по причині неврахування податковим органом призначення платежів, здійснених платником податків самостійно в сплату зобов'язань з податку на прибуток за півріччя 2010 року, які ДПІ в м.Ужгороді зарахувала в погашення інших зобов'язань. Відповідач порушив вимоги ст.126 Податкового кодексу України щодо нарахування штрафних санкцій після сплати всього податкового зобов'язання, а не його частини. Дії відповідача по складанню додатку до Акту від 10.06.2011 р. № 1365/15-1 - розрахунок ШС суперечать вимогам пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки відповідач нарахував штрафні санкції у розмірі 20% сум сплаченого податкового зобов'язання, а не 1 гривня за кожне порушення податкового законодавства. Відповідач протиправно не відобразив в розрахунку штрафних санкцій здійснені платежів в повному обсязі, при тому, що відсутні докази розподілу платежі на суму податку і пеню в порядку, встановленому ч.2 п.16.3.3. Закону №2181. При нарахуванні штрафних санкцій у відповідності до п.6.1.7. Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби відповідач не врахував наявність значних обсягів заборгованості бюджету перед позивачем.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.09.2013 р. провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2а-0770/2054/11 за позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді про визнання протиправними дій ДПІ в м.Ужгороді при проведенні перевірки позивача, результати якої оформлені актом камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 10.06.2011р. №1365/15-1.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013р. по справі №77257/12/9104 залишено без змін постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.02.2012р. по справі №2а-0770/2054/11. У зв'язку з цим провадження у справі було поновлено..

09.08.2013р. до суду надійшла заява позивача про часткову зміну (доповнення) підстав позову (а.с.72-73), в якій обґрунтовує, що вищеперерахованими судовими рішеннями, що набули законної сили, у справі №2а-0770/2054/11 (номер справи в апеляційній інстанції №77257/12/9104) встановлені наступні обставини:

1. Протиправність дій Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області по проведенню камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток, результати якої оформлені Актом камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 10.06.2011 р. № 1365/15-1, на підставі якого прийняте оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення;

2. Протиправність дій Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області по незарахуванню платежів з податку на прибуток, самостійно здійснених КП «Водоканал м.Ужгорода» відповідно до платіжних доручень від 12 серпня 2010 року №2140, від 13 серпня 2010 року №2153, від 18 серпня 2010 року №2200 та від 23 вересня 2010 року №2562 на загальну суму 90000 грн., в оплату зобов'язання з податку на прибуток за 2-й квартал 2010 року.

Також при винесенні вказаних судових рішень позивачу було відмовлено в задоволенні позовної вимоги щодо визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції в м.Ужгороді по складанню додатку до Акту камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 10.06.2011 р. № 1365/15-1 - розрахунок ШС в частині нарахування штрафної санкції в розмірі, що перевищує 1 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач надав суду письмові запереченя проти позову (а.с.97-99) якими позовні вимоги не визнає і просить суд відмовити у їх задоволенні мотивуючи тим, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення, відповідно до ст.87 п.9 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, відповідно до пп.16.3.3 п.16.3 ст.16 Закону України №2181-ІІІ при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав наведених у запереченнях на адміністративний позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 10.06.2011 року державним податковим інспектором ДПІ у м. Ужгороді проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (код 03344326) за звітний податковий період 2010-2011 роки.

За результатами вищевказаної перевірки складено Акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 10.06.2011 р. № 1365/15-1 (а.с.10-11) та додатки до Акту від 10.06.2011 р. № 1365/15-1 - розрахунки штрафних санкцій (а.с.12-13). Пунктом 3 даного Акту встановлено, що платник порушує терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства протягом строків, визначених п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України.

На підставі Акту перевірки №1365/15-1 від 10.06.2011 р. відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 24.06.2011р. №0002921540/1184/15-1/03344326/5071, яким зобов'язано позивача сплатити штрафну санкцію в розмірі 30154,49 грн. за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств (а.с.8).

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст.21 Податкового кодексу України, згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно ст. 75 Податкового кодексу України, а саме п. 75.1 - органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Відповідно до п. 75.1.1. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Відповідно до п. 75.1.2. - документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п. 76.1. ст. 76 Податкового кодексу України згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Водночас, відповідно до п. 77.4. ст. 77 Податкового кодексу України право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки, відповідно до п. 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки, а відповідно до п. 79.2. ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Отже, своєчасність сплати податку на прибуток підприємства може бути предметом виключно документальної перевірки. Таким чином, дії відповідача по проведенню камеральної перевірки на предмет, що є предметом виключно документальної перевірки, є протиправними.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем було сплачено до відповідного бюджету 90000 грн. з призначенням платежу «оплата податку на прибуток за 2 квартал 2010 року згідно копій платіжних доручень № 2140 від 12 серпня 2010 року, № 2153 від 13 серпня 2010 року, № 2200 від 18 серпня 2010 року та № 2562 від 23 вересня 2010 року (а.с.14-17).

Відповідно до статті 7 пункту 7.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-III від 21 грудня 2000 року, який діяв на час виникнення спірних відносин (надалі Закон України № 2181-III) визначено принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Як визначено статтею 7 пунктом 7.7 підпунктом 7.1.1 Закону України № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до статті 7 пункту 6 Закону України від 20 травня 1999 року за № 679-XIV «Про Національний банк України»Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року за № 22, і яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Отже, ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області самостійно змінивши призначення платежу, що визначене позивачем та зарахувавши його в погашення боргу за інші періоди діяла протиправно та безпідставно не зарахувала сплачені 90000 грн. зобов'язання з податку на прибуток за 2 квартал 2010 року.

Така позиція відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, який 8 червня 2010 року своїм листом N 834/11/13-10 з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства щодо принципу рівності бюджетних інтересів довів до відома адміністративних судів постанови Верховного Суду України від 01.12.2009 N 09/223, від 08.12.2009 N 09/225, в яких зазначено, що «у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема, з метою погашення податкового боргу». Із змісту даних постанов випливає, що спрямування податковим органом здійснених платником податків платежів в погашення податкового боргу всупереч чітко вказаному призначенню платежу є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за недотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Щодо посилання позивача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення на неправомірність дій Державної податкової інспекції у місті Ужгороді по складанню додатку до акту камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 10 червня 2011 року №1365/15-1 - розрахунку ШС в частині нарахування штрафної санкції в розмір, що перевищує 1 грн., то суд дійшов висновку, що про необґрунтованість такої.

Відповідно до розділу ХХ підрозділу 10 пункту 7 Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Отже для того, щоб штрафна санкція була застосована у розмірі 1 грн. порушення податкового законодавства повинно було бути відбутися саме у період з 1 січня по 30 червня 2011 року.

Ці обставини були встановлені постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.02.2012р. по справі №2а-0770/2054/11, яку залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013р. по справі №77257/12/9104.

Відповідно до п.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв'язку з вищенаведеним суд приходить до переконання, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та без урахування права особи на участь у прийнятті рішення, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 п.16.3.3. Закону №2181-ІІІ, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі(чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Відповідно до наданої в судовому засіданні відповідачем облікової картки платника податку на прибуток станом на 31.12.2010р. (а.с.119-129) та долучених до позовної заяви копій платіжних доручень у вказані в розрахунках штрафних санкцій дати платежів 2010 року позивач здійснив наступні проплати податку на прибуток: 08.10.2010р. - 15000 грн. відповідно до платіжного доручення №2659, 29.10.2010р. - 58000 грн. відповідно до платіжного доручення №2843, 15.11.2010р. - 15000 грн. відповідно до платіжного доручення №2935, 10.12.2010р. - 16000 грн. відповідно до платіжного доручення №3252 (а.с.18-21). Однак, із розрахунків штрафних санкцій вбачається, що відповідач в рахунок сплати податку на прибуток зарахував 08.10.2010р. - 14985,15 грн., 29.10.2010р. - 57867,65 грн., 15.11.2010р. - 14822,35 грн. 10.12.2010р. - 15876,72 грн. Відповідач не надав суду докази належного розподілу отриманих платежів на суму податку і пеню, а саме - передбачені частиною 2 п.16.3.3. Закону №2181 податкові повідомлення та докази їх надіслання позивачу, зазначивши в судовому засіданні, що вони відсутні.

Отже, ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області, зарахувавши в сплату податку на прибуток тільки частково здійснені позивачем платежі 08.10.2010р., 29.10.2010р., 15.11.2010р., 10.12.2010р. діяла протиправно, наслідком чого стало прийняття незаконного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення. Факт порушення, вчиненого позивачем, належними та допустимими доказами не доведено.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.06.2011 року № 0002921540/1184/15-1/03344326/5071.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 КАС України десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя М.М. Луцович