Постанова № 36339194, 23.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2013 р. Справа№ 910/16602/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Миронець О.В. (довіреність №59 від 14.05.2013 р.)

від відповідача - Денисова Н.О. (довіреність №ГО-12/265 від 19.12.2012 р.)

від третіх осіб - не з'явились

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС»

на рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2013 року

у справі №910/16602/13 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» в особі Регіонального відділення «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Баглаєнко Марк Леонідович

2. Рябченко Руслан Миколайович

3. Гільченко Петро Васильович

про стягнення страхового відшкодування

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» в особі Регіонального відділення «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Баглаєнка Марка Леонідовича, Рябченка Руслана Миколайовича та Гільченка Петра Васильовича про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 65262,10 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.11.2013 р. позов задоволено частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» 60655,53 грн. страхового відшкодування та 1 599,06 грн. судового збору. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк».

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати.

Представники третіх осіб в судове засідання 23.12.2013 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 13.12.2013 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

17.08.2006 р. між Акціонерним комерційним банком «Індустріалбанк» (страхувальник) та ЗАТ «Страхова Група «ТАС» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС») (страховик) було укладено Договір добровільного страхування кредитного портфелю банку № 17/0003464021.

Відповідно до статуту Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» (нова редакція), затвердженого річними загальними зборами акціонерів АКБ «Індустріалбанк» (протокол № 01), банк є правонаступником Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк», зареєстрованого Національним банком України 16.10.1991 р. за № 36 створеного у формі Відкритого акціонерного товариства шляхом реорганізації Миколаївського комерційного банку «Співдружність», який був створений за рішенням зборів засновників банку 12.09.1990 р. (протокол № 5) та зареєстрований Державним банком СРСР за № 744 від 06.11.1990 р.

Пунктом 4.1 договору визначено, що предметом договору є страхування ризиків страхувальника, пов'язаних з невиконанням (неналежним виконанням) фізичними особами (позичальники) своїх договірних зобов'язань за договорами кредитними, укладеними між страхувальником та позичальниками та зазначеними в Реєстрі кредитних угод.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Статтею 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик визначено як певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. А страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Отже, страховий ризик та страховий випадок є взаємопов'язаними факторами, страховий ризик у випадку його фактичного настання переростає у страховий випадок, що зумовлює виникнення зобов'язання страховика виплатити страхове відшкодування.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України, страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Згідно п. 6.1 договору страхування, страховим випадком є невиконання або часткове невиконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретній кредитній угоді, внаслідок смерті або неплатоспроможності позичальника.

Під неплатоспроможністю позичальника сторони розуміють наявність факту прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом на протязі більш ніж 30 календарних днів з моменту настання обов'язку щодо сплати відповідно до умов кредитної угоди.

Страхувальник зобов'язаний при настанні страхового випадку вжити всіх можливих і раціональних заходів щодо запобігання та зменшення збитків (п. 10.3.5 договору страхування).

15.01.2007 р. між банком та Баглаєнко М.Л. був укладений Кредитний договір № KRCK/0300/8/07 на споживчі цілі в сумі 20000,00 грн. строком з 15.01.2007 р. по 14.01.2010 р. зі сплатою за користування кредитними коштами 9% річних (далі - кредитний договір-1).

13.02.2007 р. між банком та Рябченком Р.М. був укладений Кредитний договір № KRCK/0300/68/07 на споживчі цілі в сумі 18000,00 грн. строком з 13.02.2007 р. по 12.02.2009 р. зі сплатою за користування кредитними коштами 9% річних (далі - кредитний договір-2).

12.04.2007 р. між банком та Гільченко П.В. був укладений кредитний договір № KRCK/0300/149/07 на споживчі цілі в сумі 20000,00 грн. строком з 12.04.2007 р. по 11.04.2010 р. зі сплатою за користування кредитними коштами 9% річних (далі - кредитний договір-3).

Пунктом 4.3. вказаних кредитних договорів встановлено, що позичальник зобов'язується починаючи з першого числа наступного місяця за місяцем укладення договору, погашати кредит в сумі не менш ніж за 555,56 грн. (кредитний договір-1), 750,00 грн. (кредитний договір-2), 555,56 грн. (кредитний договір-3), сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом не пізніше 25 числа кожного місяця, а при повному погашенні кредиту - одночасно з погашенням кредиту.

Пунктом 8.2 договору страхування передбачено, що відповідальність страховика за кожною кредитною угодою діє з моменту отримання страхового платежу за реєстром кредитних угод і до повного погашення позичальниками заборгованості по кредитним угодам, зазначеним в реєстрах. При цьому договір набирає чинності і діє відносно конкретної кредитної угоди тільки при умові сплати суми страхового платежу на умовах п. 7.2 цього договору.

Сплату чергового платежу за кредитним договором-1 позичальники зобов'язані були провести 25.07.2007 р., за кредитним договором-2 - 25.04.2007 р., за кредитним договором-3 - 25.05.2007 р., однак своїх зобов'язань не виконали.

В матеріалах справи наявне заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02.02.2010 р. у справі № 2-1210/2010р., яким встановлено, що станом на листопад 2009 року загальна сума заборгованості Гільченка П.В. перед ПАТ «АКБ «Інтустріалбанк» за кредитним договором-3 становить 149044,36 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02.02.2010 р. у справі № 2-1210/2010р. позов задоволено повністю та стягнуто з Гільченка П.В. 149044,36 грн. заборгованості та судові витрати.

Рішенням Соломянського районного суд міста Києва від 04.07.2008 р. у справі №2-3041-1/08, встановлено, що станом на 21.04.2009 р. за Рябченко Р.М. рахується заборгованість по кредиту перед ПАТ «АКБ «Інтустріалбанк» за кредитним договором-2 у сумі 44612,12 грн. Позов задоволено та стягнуто з Рябченка Р.М. на користь банку вказану заборгованість.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03.07.2008 р. у справі № 2-3614-2008р. встановлено, що станом на 07.05.2008 р. заборгованість Баглаєнка М.Л. перед ПАТ «АКБ «Інтустріалбанк» за Кредитним договором-1 становить 32317,80 грн. Враховуючи зазначене суд задовольнив позов та стягнув з Баглаєнка М.Л. на користь банку 32317,80 грн. та судові витрати.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

В матеріалах справи наявні постанови №33287491, №25226765, №21028287 про відкриття виконавчого провадження за вказаними рішеннями судів, однак доказів виконання та стягнення з боржників суми заборгованості, не надано.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника, що спростовує твердження відповідача щодо покладення подвійного тягаря відшкодування збитків на позичальників.

Позивачем, направлено позичальникам листи № 3004 від 20.11.2007, №304 від 18.01.2008, № 1088 від 06.03.2008, №1135 від 10.04.2009, №2977 від 20.11.2007, №283 від 18.01.2008, №560 від 01.02.2008, № 847 від 21.02.2008, № 2935 від 19.11.2007, №311 від 18.01.2008, №789 від 20.02.2008, №512 від 11.02.2009 з вимогою про виконання зобов'язання за кредитними договорами, дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії та надання додаткових документів для з'ясування фінансового стану та перевірки платоспроможності позичальників. Докази їх отримання позичальниками додані до матеріалів справи.

Матеріалами справи підтверджується невиконання позичальниками умов кредитних договорів щодо повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитними коштами.

У зв'язку з невиконанням позичальниками своїх зобов'язань за кредитними договорами, позивачем на адресу відповідача було відправлено заяви №3210 від 05.12.2007 р., № 949 від 27.02.2008 р., № 1027 від 04.03.2008 р., № 3248 від 07.12.2007 р., № 1028 від 04.03.2008 р., №953 від 27.02.2008 р., № 1934 від 08.05.2008 р., якими було повідомлено про непогашеня заборгованості за кредитними договорами та виплату страхового відшкодування.

Однак, відповідач, з посиланням на умови договору страхування повідомив позивача про невизнання вищезазначених випадків страховими та відмовив позивачу у виплаті страхових відшкодувань за вказаними кредитними договорами у зв'язку з невиконанням останнім умов договору страхування щодо строків повідомлення про настання страхових відпадків, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

В обґрунтування зазначених вимог позивач послався на порушення відповідачем норм чинного законодавства та умов договору страхування в частині невиконання взятих на себе зобов'язань по виплаті страхового відшкодування.

Відповідач стверджує, що позивач не виконав зобов'язання, передбачені договором страхування, а саме несвоєчасно повідомив відповідача про прострочення позичальником сплати чергового платежу та про настання страхового випадку.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується виплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 6.1 договору страхування передбачено, що страховим випадком є невиконання або часткове невиконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретній кредитній угоді, внаслідок смерті або неплатоспроможності позичальника.

Під неплатоспроможністю позичальника сторони розуміють наявність факту прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань, по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом на протязі більш ніж 30 календарних днів з моменту настання обов'язку щодо сплати відповідно до умов кредитної угоди.

Відповідач зазначає, що у позовній заяві не зазначені дати настання неплатоспроможності позичальників, не визначені суми які несплачені позичальниками та відповідні дати.

Умовами договору страхування № 17/0003464021 від 17.08.2006 р. конкретний момент настання страхового випадку чітко не визначений, а зазначена в п. 6.1. договору фраза «протягом більш ніж 30 календарних днів» не є чітким визначенням терміну в 30 днів, оскільки порушенням протягом більше ніж 30 календарних днів будуть усі дні, починаючи з 31-го дня порушення.

Отже, конкретний момент настання страхового випадку сторонами у договорі страхування не визначений, проте визначено, що при настанні події, яка є страховим випадком, у відповідача виникає обов'язок сплатити позивачу страхове відшкодування.

Згідно п.11.1.3 договору страхування, для виплати страхового відшкодування страхувальник надає страховику заяву про настання страхового випадку з одночасною передачею всіх документів, які свідчать про настання страхового випадку і про розмір збитку: копію реєстру; копію конкретної кредитної угоди; копії документів, що підтверджують листування між страхувальником та позичальником, яке має відношення до цього страхового випадку; копію довідки про обсяг надходжень на зарплатну платіжну картку позичальника за 6 останніх місяців до дати надання кредиту; у разі відсутності зарплатної платіжної картки - копію довідки роботодавця позичальника про заробітну плату позичальника за 6 останніх місяців до дати надання кредиту; інформацію (письмово) про рух коштів на позичковому рахунку (рахунку простроченої заборгованості) та розрахунок нарахованих відсотків (в тому числі прострочених); копію паспорта та ідентифікаційного коду позичальника; усі інші документи, які дають змогу встановити розмір страхового відшкодування та необхідність надання яких письмово обґрунтовується страховиком.

Відповідно до п. 11.1.1 договору страхування, після настання страхового випадку, позивач зобов'язаний негайно, але в будь-якому разі, не пізніше ніж через 5 робочих днів, письмово повідомити про це відповідача.

Згідно приписів ст. 988 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Позивачем підписані і надіслані на адресу відповідача реєстри кредитних угод за липень 2007 року від 31.07.2007 р., та сплачений страховий внесок відповідно до порядку та в строки згідно п. 7.2. договору страхування.

Посилання відповідача, на те, що збитки позивача за другий та третій рік дії кредитних угод не підлягають страховому відшкодуванню, враховуючи, що позивачем не були сплачені щорічні страхові платежі за другий та третій рік дії кредитних угод відповідно до умов договору страхування, є необґрунтованими оскільки колегією суддів встановлено, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування лише за перший рік дії кредитних угод (2007 рік), за який позивачем були сплачені щорічні страхові платежі.

Відповідно до п. 8.1 договору страхування, він діє до 31.12.2006 р. У разі якщо, жодна із сторін не виявить бажання припинити дію договору за 30 днів до його закінчення, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на таких же умовах.

Доказів припинення чи розірвання договору страхування сторонами суду не надано.

Частинами 1, 2 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Проте докази того, що страхувальником страхові платежі не внесено, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем таких доказів не надано.

Слід також зазначити, що предметом даного спору є стягнення страхового відшкодування за договором страхування від 17.08.2006 р., а не страхових платежів за вказаним договором.

Згідно п. 10.6.2 договору страхування, страховик несе фінансову відповідальність по договору в межах обумовленої в ньому страхової суми (згідно Реєстрів).

Позивачем на адресу відповідача було направлено заяви про здійснення страхового відшкодування.

Враховуючи п.п. 11.1.3, 11.1.4 договору страхування, відповідно до заяв банку про повідомлення про страховий випадок та виплату страхового відшкодування вбачається, що до заяви були додані копії договору страхування кредитної угоди, договору застави, виписки з рахунків позичальників, довідки про заробітну плату позичальників, копії паспорта та ідентифікаційного номера позичальників, листування між банком та позичальниками.

Однак, як вбачається, з листів відповідача (від 25.12.2007 р., 08.05.2008 р., 11.07.2008 р.) у виплаті страхового відшкодування було відмовлено з підстав невчасного повідомлення про страховий випадок, а не за відсутністю будь-яких документів, які дають змогу встановити розмір страхового відшкодування. Додаткових документів відповідач у позивача не вимагав.

Щодо п.п. е п. 11.1.5 договору страхування, який передбачає, що страхувальник у разі настання страхового відшкодування зобов'язаний в разі прострочення погашення заборгованості другий раз поспіль, вжити заходів щодо дострокового розірвання кредитної угоди, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи зміст вказаного пункту договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснення чи не здійснення таких заходів з боку банку не залежить обов'язок щодо сплати страхового відшкодування. До того ж, як було вже зазначено вище, відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування саме за невчасне повідомлення про страховий випадок, а не за невжиття заходів щодо розірвання кредитних угод.

Відповідно до п. 11.1.6 договору страхування, після отримання заяви страхувальника про страховий випадок страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування протягом десяти робочих днів від дня отримання всіх документів, передбачених у п.п. 11.1.3-11.1.4 договору.

Разом із заявами про виплату страхового відшкодування позивач також надіслав відповідачу додаткові документи відповідно до умов договору страхування.

Отже, за заявами №3210 від 05.12.2007 р., № 949 від 27.02.2008 р., № 1027 від 04.03.2008 р., № 3248 від 07.12.2007 р., № 1028 від 04.03.2008 р., №953 від 27.02.2008 р., № 1934 від 08.05.2008 р., відповідач повинен був сплатити страхове відшкодування протягом 10-ти робочих днів.

Згідно п. 10.6.1. договору страхування, в разі невиконання вимоги про надання страхувальником інформації про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику та подальшого інформування страховика про будь-яку зміну страхового ризику, страховик може повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо не буде доведено, що страховику своєчасно стало відомо про настання страхового випадку або що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язки сплатити страхове відшкодування.

Відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на п.п. 10.4.4, 11.1.1, 11.1.2 договору страхування, а саме у зв'язку з несвоєчасним повідомленням про настання страхового випадку (копії листів № 01-7/871 від 25.12.2007 р., № 01-8/1930 від 08.05.2008 р., № 01-8/1931 від 08.05.2008 р., № 01-8/8174 від 11.07.2008 р., № 01-7/855 від 25.12.2007 р., №01-8/1942 від 08.05.2008 р., №01-8/1937 від 08.05.2008 р., №01-7/846 від 25.12.2007 р., №01-8/8146 від 18.07.2008 р., №01-8/3567 від 01.08.2008 р.).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 898 ЦК України встановлено, що страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування».

Так, відповідно до ст. 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

-навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

-вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

-подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

-одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

-несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

-наявності інших підстав, встановлених законом.

За змістом ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування» визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Таким чином, з урахування вищезазначеного, у разі виникнення страхового випадку, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком.

Відповідно до п.п. 10.4.4, 11.1.2 договору страхування, страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування у відповідності з чинним законодавством України, при порушенні страхувальником умов цього договору і взятих на себе зобов'язань, зокрема при несвоєчасному повідомленні страхувальником страховика про настання страхового випадку, але за умови, якщо не буде доведено, що страховику своєчасно стало відомо про настання страхового випадку або що відсутність у страховика відомостей про це не могла вплинути на його обов'язки сплатити страхове відшкодування.

Як вбачається з умов договору страхування, право відмови у виплаті страхового відшкодування у разі несвоєчасного повідомлення про настання страхового випадку виникає у страховика за наявності певних умов: у разі, якщо не буде доведено, що по-перше, страховику своєчасно стало відомо про настання страхового випадку або, по-друге, що відсутність у страховика відомостей про це не могла вплинути на його обов'язки сплатити страхове відшкодування.

Несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування.

При цьому відмова у виплаті страхового відшкодування при несвоєчасному повідомленні страховика про настання страхового випадку може мати місце лише в тому випадку, коли це позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про настання страхового випадку могло вплинути на здійснення ним обов'язку щодо сплати страхового відшкодування.

Відповідачем, в обґрунтування відмови від виплати позивачу страхового відшкодування, не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, яким чином несвоєчасне повідомлення позивачем про настання страхового випадку за кредитним договором, вплинуло на його обов'язок сплатити страхове відшкодування.

Таким чином, повідомлення страхувальника про страховий випадок за кредитними договорами від 15.01.2007 р., від 13.02.2007 р., від 12.04.2007 р., надіслані починаючи з 05.12.2007 р. (що за твердженням відповідача, є несвоєчасним повідомленням), ніяким чином не плинуло на обов'язки відповідача сплатити страхове відшкодування, оскільки, по-перше, за умовами договору страхування страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування після настання страхового випадку та отримання заяви про страхове відшкодування, по-друге, момент настання страхового випадку чітко не визначений умовами договору страхування, по-третє, порушення позичальником умов кредитного договору, а отже, і настання страхових випадків, пов'язаних з їх невиконанням, фактично фіксується тільки документально, та наведені відомості надавались відповідачу (додаткові документи відповідачем не витребовувались), а отже могли бути ним належно вивчені та опрацьовані.

Слід також зазначити, що страховик у разі настання страхового випадку відповідно до положень чинного законодавства та умов договору страхування зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач не мав можливості переконатись, чи є страховим випадком подія по кредитних договорах від 15.01.2007 р., від 13.02.2007 р., від 12.04.2007 р., зазначена позивачем в листах, направлених в період з 05.12.2007 р. по 08.05.2008 р.

Отже, враховуючи що при укладенні договору страхування № 17/0003464021 від 17.08.2006 р. (п. 6.1) сторони дійшли згоди яка саме подія є страховим випадком, несвоєчасне повідомлення позивачем відповідача про її настання не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, тому заперечення відповідача в цій частині є необгрунтованими.

Відповідно до п. 5.1 договору страхування, страхова сума визначається в розмірі суми кредиту та відсотків за користування кредитом на підставі конкретних угод згідно реєстру кредитних угод наведеному в додатку до договору (франшиза 0%).

Відповідно до додатків до договору страхування (реєстри), страхова сума по кредитному договору №KRCK/0300/149/07 від 12.04.2007 р. (позичальник Гільченко П.В.) визначена у розмірі 21340,00 грн., за кредитним договором № KRCK/0300/8/07 від 15.01.2007 р. (позичальник Баглаєнко М.Л.) - 21340,00 грн., за кредитним договором №KRCK/0300/68/07 від 13.02.2007 р. (позичальник Рябченко Р.М.) - 19206,00 грн.

Відповідно до п. 10.6.2 договору страхування, страховик несе фінансову відповідальність по договору в межах обумовленої в ньому страхової суми (згідно реєстрів).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що сума страхового відшкодування, яка підлягає задоволенню з урахуванням п.10.6.2 договору страхування, становить 61886,00 грн.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Слід зазначити, що в мотивувальній частині рішення, судом першої інстанції вірно зазначені суми страхового відшкодування за договором №17/0003464021, проте в загальному підсумку вказаного страхового відшкодування помилково зазначена інша сума.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 61886,00 грн. за договором № 17/0003464021 від 17.08.2006 р., на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, наявність та розмір заборгованості відповідачем не спростовано, апеляційний господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягає задоволенню на суму 61886,00 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р. у даній справі підлягає зміні в частині задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р. у справі №910/16602/13 змінити, виклавши резолютивну частині рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65, код 30115243) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» (69037, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 39-Д, код 13857564) 61886 (шістдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят шість) грн. 00 коп. страхового відшкодування та 1631 (одну тисячу шістсот тридцять одну) грн. 50 коп. судового збору за подання позову.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/16602/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун