Ухвала суду № 36334609, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/13997/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року

у справі № 2а-27038/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «VIP Бетон»

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

про визнання дій неправомірними, скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «VIP Бетон» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька (відповідач), в якому просило визнати дії відповідача неправомірними, а також скасувати податкове повідомлення-рішення № 0046381542/1/34798371 від 09 вересня 2010 року та рішення № 40318/10/25-013-3 від 07 вересня 2010 року про результати розгляду первинної скарги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0046381542/1/34798371 від 09 вересня 2010 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «VIP Бетон» витрати із сплати судового збору в розмірі 1,33 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Калінінському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «VIP Бетон» щодо правових відносин з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Макоптторг» за період липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень 2010 року, за результатами якої складено акт № 5926/23-3/34798371 від 21 липня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0046381542/0 від 06 серпня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 835 292,00 грн. (556 861,00 грн. - основний платіж, 278 431,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0046381542/1/34798371 від 09 вересня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Макоптторг», з підстав нікчемності договору поставки № 29/06-09 від 29 вересня 2009 року, укладеного між ТОВ «VIP Бетон» та вказаним контрагентом.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагента позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також ненадання ТОВ «VIP Бетон» документів на підтвердження транспортування придбаної у ТОВ «Макоптторг» продукції.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання господарських операцій з придбання позивачем пластифікатора та поліпласта у ТОВ «Макоптторг» підтверджується належним чином складеними видатковими накладними та платіжними дорученнями.

До складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагента товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що факт придбання ТОВ «VIP Бетон» товару з метою використання у власній господарській діяльності засвідчується долученими підприємством до матеріалів справи довідками № 125 від 10 грудня 2010 року та № 126 від 10 грудня 2010 року, відповідно до яких матеріали, що поставлялись контрагентом, є додатковими добавками, які надають бетону певні фізико-механічні властивості. Фактичне списання матеріалів здійснювалось на підставі щоденного виробничого звіту бетонозмішувального устаткування.

Отже, з огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт реального здійснення спірних господарських операцій, висновок судів про задоволення позову є правильним.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування даних податкового обліку.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Макоптторг» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Що стосується доводів відповідача про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли їх до уваги, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що в розглядуваній ситуації позивачем не понесено витрат на транспортування придбаної продукції, оскільки поставка товару здійснювалась транспортом ТОВ «Макоптторг» на умовах FCA (правила Інкотермс 2000) на склад ТОВ «VIP Бетон» (м. Красноармійськ), а приймання-передача товарно-матеріальних цінностей відбувалась відповідно до накладних.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.