Ухвала суду № 36334352, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ К/9991/82014/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року

у справі № 2а-6442/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Аура-Флекс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Аура-Флекс» (позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001152300/11961 від 12 травня 2011 року та № 0002582300/22393 від 06 вересня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «ТК «Аура-Флекс» 6,80 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТК «Аура-Флекс» з питань взаєморозрахунків з Приватним підприємством «Тумор», Приватним підприємством «Креаре», Товариством з обмеженою відповідальністю «Суперпак» за 2010 рік, за результатами якої складено акт № 767/23-121/35501489 від 27 квітня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001152300/11961 від 12 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 068 470,25 грн. (2 454 776,00 грн. - основний платіж, 613 694,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

В подальшому контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ТК «Аура-Флекс» з питань взаєморозрахунків з ПП «Тумор», ПП «Креаре», ТОВ «Суперпак» за 2010 рік, за результатами якої складено акт № 2080/242/23-118/35501489 від 23 серпня 2011 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002582300/22393 від 06 вересня 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 835 587,50 грн. (3 068 470,00 грн. - основний платіж, 767 117,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевірками встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат сум, сформованих при здійсненні господарських операцій з придбання фарби поліграфічної у ПП «Тумор», ПП «Креаре», ТОВ «Суперпак», з підстав нікчемності укладених між вказаними суб'єктами господарювання та ТОВ «ТК «Аура-Флекс» правочинів.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України, які, на думку відповідача, свідчать про проведення між позивачем та його контрагентами транзитних фінансових потоків, спрямованих на надання податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.

Крім того, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС посилалась на відсутність у постачальників позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також ненадання ТОВ «ТК «Аура-Флекс» під час проведення перевірки документів на підтвердження транспортування придбаної у контрагентів продукції.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей (фарби поліграфічної) у ПП «Тумор», ПП «Креаре», ТОВ «Суперпак» підтверджується належним чином складеними видатковими накладними та банківськими виписками.

До складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів матеріалів для поліграфії, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Більш того, судовими інстанціями встановлено, що придбану у контрагентів продукцію ТОВ «ТК «Аура-Флекс» використано у власній господарській діяльності, а саме - реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю «Юніфлекс», Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія СОФІ», Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова компанія «Еврика», Приватному підприємству «Дизайн Полідрук», що засвідчується долученими позивачем до матеріалів справи первинними та платіжними документами.

Отже, з огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт реального здійснення спірних господарських операцій, висновок судів про задоволення позову є правильним.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним даних податкового обліку.

Разом з тим, як встановлено судовими інстанціями, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП «Тумор», ПП «Креаре», ТОВ «Суперпак» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Що ж стосується доводів відповідача про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, то колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийняли їх до уваги, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваній ситуації, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.