Рішення № 362880, 24.10.2006, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року місяця жовтня дня 24 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді - Любобратцевої Н.І.

Суддів: Чистякової Т.І.

Даніла Н.М.

При секретарі Бахтагарєєвої М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ялтинський учбово-методичний центр екології» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, витребування свідоцтва про підвищення кваліфікації, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 липня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернулась до суду із позовом до ТОВ «Ялтинський учбово-методичний центр екології» про зміну формулювання причин звільнення, повернення свідоцтва про підвищення кваліфікації, стягнення розрахунку при звільненні в сумі 427 грн. 95 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 1240 грн., та моральної шкоди у сумі 2000 грн.. Свої вимоги мотивує тим, що з 02 листопаду 2005 року вона працювала у відповідача на посаді методиста за контрактом, яким передбачалось підвищення кваліфікації на курсах. Після проходження курсів підвищення кваліфікації керівництво центру надало їй план роботи по підготовці відділення по психофізіологічній експертизі, який вона виконувати відмовилася, оскільки ця робота не була передбачена ні контрактом, ні інструкцією методиста, та не входила до її посадових обов'язків. За . невиконання плану роботи її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а 17 березня 2006 року звільнено на підставі п.З ст.40 КЗпП України. Вважає, що відповідачем були змінені істотні умови праці, тому, формулювання причин її звільнення повинно бути змінено на п.6 ст.36 КЗпП України. Крім того, з нею вчасно не був зроблений розрахунок при звільненні, не була повернута трудова книжка, відповідач незаконно утримує у себе її свідоцтво про підвищення кваліфікації та вимагає від неї оплати курсів. Вказаними неправомірними діями відповідач спричинив їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 2000 грн.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 05 липня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені частково, ТОВ «Ялтинський учбово-методичний центр екології» зобов'язано повернути ОСОБА_1. свідоцтво про підвищення кваліфікації на факультеті перепідготовки й підвищення кваліфікації Української військово - медичної академії серії

Справа № 22- ц- 6415/2006р. Головуючий

в першій інстанції Романенко В.В. Доповідач Даніла Н.М..

НОМЕР_1, реєстраційний НОМЕР_2, в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування, з направленням справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповно з'ясованими обставинами, які мають значення для розгляду справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом не були розглянуті її позовні вимоги щодо визнання недійсним частини контракту, якою передбачено відшкодування відповідачу витрат, пов'язаних з проходженням курсів підвищення кваліфікації, не з'ясував умови її праці та інші обставини справи. Крім того, суд безпідставно відмовив їй у стягненні розрахунку при звільненні та не притягнув до участі у справі в якості третьої особи директора ТОВ «Ялтинський учбово-методичний центр екології».

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явились, обговоривши підстави апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне задовольнити її частково.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1. в частині повернення свідоцтва про підвищення кваліфікації на факультеті перепідготовки, суд першої інстанції виходив з незаконності утримання належного позивачці свідоцтва та необхідності його повернення.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Відмовляючи ОСОБА_1. в решті позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право позивачки не порушено і захисту на підставі норм КЗпП України не підлягає.

Проте такі висновки суду в частині позову про стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за затримку рахунку, моральної шкоди не узгоджуються з матеріалами справи та суперечать дію чому законодавству.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. з 2 листопаду 2005 року працювала ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ „Ялтинський учбово - методичний центр екології" (далі Ялтинський УМЦЕ) з укладенням контракту, згідно з умовами якого (п.5.6) позивачка направляється у м. Київ Головний учбово - методичний центр Держнадзорохоронпраці на курси підвищення кваліфікації - „Тематичне вдосконалення фахівця із психофізіології" (а.с.7).

ОСОБА_1. пройшла курси підвищення кваліфікації з 7 листопада 2005 року по 2 грудня 2005 року, одержала відповідне свідоцтво (а.с. 79) та приступила до роботи.

13 березня 2006 року наказом ТОВ „Ялтинський УМЦЕ" НОМЕР_5 ОСОБА_1. за невиконання плану роботи від 27 лютого 2006 року оголошена догана.

16 березня 2006 року наказом ТОВ „Ялтинський УМЦЕ" НОМЕР_3 ОСОБА_1. за невиконання плану роботи від 13 березня 2006 року також оголошена догана.

17 березня 2006 року наказом НОМЕР_4 ОСОБА_1, була звільнена із займаної посади з 17 березня 2006 року по ст.40 п.З КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин, покладених на неї обов'язків.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що підставою для звільнення позивачки було систематичне невиконання трудових обов'язків, покладених на неї контрактом і посадовою інструкцією методиста, без поважних причин, що відповідає обставинам і вимогам закону п.З ч.1 ст.40 КЗпП України, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів". При цьому суд врахував, що притягнення до дисциплінарної відповідальності позивачкою не оспорювалося.

Доводи апелянта про те, що відповідач зобов'язав її виконувати роботу, не передбачену контрактом, судова колегія не приймає, оскільки вони не відповідають обставинам справи.

Факт зміни істотних умов праці матеріалами справи не підтверджено, тому вимоги позивачки про зміну формулювання звільнення з п.З ч.1 ст.40 КЗпП України на п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України не обґрунтовані.

Разом з тим, доводи апелянта про незаконність дій ТОВ „Ялтинський УМЦЕ" по зарахуванню в рахунок погашення збитку підприємству коштів, які належало видати їй при остаточному розрахунку при звільненні, засновані на законі.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок. Про нарахування суми, що належить працівникові при звільненні, власник зобов'язаний письмово повідомити працівника перед виплатою суми.

Ст. 129 КЗпП України забороняється відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

ТОВ „ЯУМЦЕ" визнав факт того, що розрахунок з позивачкою не призведено, але не виконання вимог закону обґрунтував необхідністю відшкодування витрат на підвищення кваліфікації позивачки, яка відмовилась від виконання роботи згідно отриманої кваліфікації.

Такі обгрунтування не є законними, тому з відповідача слід стягнути суму остаточного розрахунку у сумі 427, 95 грн., не виплачену позивачці при звільненні.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у випадку невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належної звільненому працівнику суми у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, при відсутності суперечки про їхній розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного звільнення При наявності суперечки про розміри належної звільненому працівникові суми власник повинен виплатити зазначене відшкодування в тому випадку, якщо суперечка вирішена на користь працівника.

Оскільки суперечки про розмір суми нарахованої при звільненні не було, спір виник відносно відшкодування витрат на проходження курсів підвищення кваліфікації, судова колегія вважає, що на користь позивачки належить стягнути з відповідача середньомісячну заробітну плату за весь час затримки виплати розрахунку, а саме з 18 квітня 2006 року по день ухвалення рішення у сумі 3165,68 грн., виходячи із середньої заробітної плати за останні два календарних місяця, що передували звільненню, згідно з довідки, наданої відповідачем (а.с.44), відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки порушені не були, тому вона не має права й на компенсацію моральної шкоди.

Але з таким обґрунтуванням судом першої інстанції відмови в позові судова колегія не погоджується.

Судова колегія вважає за необхідне застосувати норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), а також рішення Європейського Суду з прав людини у справі „Тома проти Люксембурга" (2002), яке більш змістовно розкриває поняття справедливості сатисфакції ( ст. 41 Конвенції).

У вищезазначеному рішенні при визначені розміру моральної (немайнової) шкоди Європейський Суд використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

За таких обставин, оскільки визнається факт порушення прав позивачки та стягується на її користь розрахунок та середній заробіток за затримку розрахунку, колегія суддів вважає за необхідним скасувати рішення про відмову в позові про відшкодування моральної шкоди по підставам відсутності порушення прав позивачки та постановити нове рішення про відмову у відшкодування моральної шкоди по мотивам справедливої сатисфакції.

Доводи апелянта про те, що судом не розглянуті її позовні вимоги в частині визнання контракту щодо відшкодування вартості курсів підвищеної кваліфікації, судова колегія не приймає, оскільки позов повинно бути заявлений з дотриманням вимог ст. ст. 119, 120 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Виходячи з наведеного, оскільки рішення суду в частині позову про стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за затримку рахунку, моральної шкоди постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України воно підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 309 п.З, п.4 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати з цивільних справ, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 липня 2006 року задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 липня 2006 року в частині відмови ОСОБА_1. в позові про стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, скасувати та постановити в цій частині позову нове рішення.

Стягнути з ТОВ „Ялтинський учбово -методичний центр екології"" на користь ОСОБА_1 - розрахунок при звільненні у сумі 427. 29 грн., за затримку виплати розрахунку - 3165, 68 грн..

В частині стягнення моральної шкоди відмовити. Це ж рішення суду в решті залишити без змін.

Стягнути з ТОВ „Ялтинський учбово - методичний центр екології" судовий сбір ( держмито) на рахунок держави у сумі 51 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі ЗО грн. на розрахунковий рахунок 37313011000322 в УДК АРК МФО 824026 ОКПО 05383075, отримувач - Апеляційний суд АР Крим.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.