Постанова № 36287939, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17123/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Горбань Н.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Горбань Н.І.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Алдановій К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіда-IVF» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 року у справі за його позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Ісіда-IVF» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 01.08.2012 № 0007202204 та № 0007212204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ТОВ «Ісіда-IVF» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції. В своїй апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення. Вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, які мають істотне значення для справи, а встановлені судом висновки не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з'явились в засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року, результати якої оформлено актом від 05.07.2012 року № 480/22-4/21642567, на підставі якого позивачу винесено податкові повідомлення-рішення від 01.08.2012 року:

- №0007202204, яким за порушення п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 405358 грн. основного платежу;

- №0007212204, яким за порушення пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 660119 грн.

01.09.2009 року позивачем укладено договір оренди нерухомого майна №01/09-09, згідно з яким позивачем взято в платне строкове користування нерухоме майно, а саме: відокремлені нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, пр. Панфілова, буд.21, корпус 4, для розміщення медичного закладу.

01.03.2010 року позивачем укладено договори №6-ОРЦ - №12ОРЦ оренди нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд.18, офіс №6 - №12 з метою використання його для розміщення медичного закладу.

Відповідно до умов вказаних договорів позивач набув права здійснювати ремонт, поліпшення, переобладнання, переоснащення.

25.05.2010 року між позивачем та ПАТ "Піреус Банк МКБ" було укладено кредитний договір № WCLoan/01506, згідно з яким банком відкрито позивачу не відновлювальну відкличну кредитну лінію з максимальним лімітом в сумі 4811000 грн. в дол. США. За умовами договору кредит в сумі 3000000 дол. США надавався в період з 25.05.2010 року по 24.05.2015 року з цільовим призначенням - для фінансування витрат по проектуванню, опорядженню та пристосуванню нежитлових приміщень, розташованих за адресою: пр. Панфілова, буд.21, м. Донецьк і вул. Маршала Говорова, буд.16, м. Одеса з метою подальшого здійснення Позичальником медичної практики.

Згідно з договором від 22.11.2010 року № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, сторони визначили , що кредит в сум 3000000 дол. США на строк з 25.05.2010 року по 24.05.2015 року надається позичальнику на інвестиційні потреби.

На підставі картки-рахунку № 502 "Кредит: №WCLoan/01506 25.05.2010 року" перевіркою встановлено і не заперечувалося позивачем, що в періоді, за який проводилася перевірка, позивачем отримано кредитних коштів на суму 11724044,79 грн. Вартість будівельно-монтажних робіт (м. Донецьк) за перевіряємий період складає 3431160,37 грн. Відповідно до картки-рахунку 6311 перераховано на ремонтні роботи по об'єкту вул. Маршала Говорова, буд.16, м.Одеса - 6815914 грн., фактично роботи не проводилися.

Позивачу нараховано відсотки за користування вказаним кредитом в сумі 3001958 грн., які відображені позивачем на рахунку 951.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, взяв за основу віднесення витрат на ремонтно-будівельні роботи до витрат по створенню кваліфікаційного активу.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не зауважити, що визначення термінів «капіталізація фінансових витрат» та «кваліфікаційний актив» у Податковому кодексі не наведено. Проте відповідно до пп. 14.1.84 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу інші терміни для цілей розділу III «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу використовуються у значеннях, визначених Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року за № 996-XIV та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" (далі - ПБО 31) капіталізація фінансових витрат - це включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу. У цьому самому пункті ПБО 31 визначено, що кваліфікаційний актив - це актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. У зв'язку з цим при застосуванні ПБО 31 суттєвим вважається час, який становить більше ніж 3 місяці (пп. 1.6 Методичних рекомендацій № 1300 лист №31-34000-10-5/11601).

Капіталізація фінансових витрат починається за наявності таких умов: визнання витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу; визнання фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу; виконання робіт зі створення кваліфікаційного активу, включаючи технічні та адміністративні заходи, що виконуються до початку створення такого активу.

При цьому згідно з пп. 2.3 Методичних рекомендацій № 1300 капіталізація фінансових витрат здійснюється тільки протягом періоду створення кваліфікаційного активу. До витрат на створення кваліфікаційного активу належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші витрати, які включаються до собівартості такого активу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

З огляду на те, що суд погоджується з тим, що роботи фактично не проводились, первинні документи не складалися, витрати не були визнані позивачем, то відповідно до законодавства відсутні умови, за наявності яких починається капіталізація фінансових витрат.

Окрім цього, відповідно до п. 11 ПБО № 31 капіталізація фінансових витрат зупиняється на період, у якому на суттєвий час зупинилось виконання робіт зі створення кваліфікаційного активу. На період зупинення виконання робіт фінансові витрати, пов'язані з утриманням частково завершених кваліфікаційних активів, визнаються фінансовими витратами того звітного періоду, за який їх нараховано. Як вбачається з обставин справи, навіть якщо й припустити можливість створення кваліфікаційного активу на базі нежитлових приміщень в м. Одеса за результатами проведення відповідних робіт, то судом не прийнято до уваги той факт, що договори оренди були припинені 06.09.2011 року, а тому жодного створення кваліфікаційного активу не могло відбуватись.

Відповідно до п. 15 ПБО 31 у примітках до фінансової звітності наводиться така інформація: випадки, причини і тривалість зупинення виконання робіт із створення кваліфікаційного активу та капіталізації фінансових витрат. Однак, ні Відповідачем під час проведення перевірки, ні судом першої інстанції не досліджувались питання облікової політики Позивача. Такі обставини суперечать процедурі дослідження доказів та встановлення обставин у справі та не відповідають наявній судовій практиці

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.10.2013 року у справі № К/800/29252/13.

Окрім зазначеного, суд першої інстанції залишив поза увагою, що Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" є підзаконним нормативно-правовим актом, який визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у фінансовій звітності (п. 1), однак не визначає порядку оподаткування прибутку підприємства і не має пріоритету над нормами Закону, яким визначається порядок такого оподаткування.

Починаючи з 01.04.2011 р. фінансові витрати підприємства включають до витрат за мінусом відсотків, які відносяться до собівартості кваліфікаційного активу, що створюється. Враховуючи, що нові правила податкового обліку діють з 01.04.2011 р., а «Перехідними положеннями» ПКУ не передбачено особливих умов відображення фінансових витрат (крім обмежень, встановлених п. 141.2 ПКУ), в такому випадку слід користуватись загальними правилами перехідних положень: розділ III ПКУ застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року. А до цього моменту податкові відносини регулювались відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Зокрема, особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями визначаються п. 5.5. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних відносин), а тому за наслідками господарської операції з погашення процентів за кредитними коштами підлягали застосуванню саме дані положення Закону.

Підпунктом 5.5.1. п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.07.99 р. N 977-ХІУ) визначено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.03.2013 року за № К-6206/09.

Крім того, згідно пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, податкове законодавство ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма Закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Закону, або якщо норми різних Законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь платника податків

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких мотивуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. ст. 198, 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіда-IVF»- задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2013 року - скасувати.

Постановити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби № 0007202204 та № 0007212204 від 01.08.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Н.І.Горбань

Судді: Г.В. Земляна

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 13.12.2013 року

Головуючий суддя Горбань Н.І.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.