Постанова № 36272737, 17.12.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/6665/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Шулик Н.І.,

представників позивача - Фещенка І.О., Рудницької Л.М.,

представника відповідача - Прокопчука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2013 року Публічне акціонерне товариство «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» (далі - позивач, ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 липня 2013 року №0004962202/144, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 44 333,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірні господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна» (далі - ТОВ «Наяда Україна») підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, а висновки податкового органу про порушення положень Податкового кодексу України є необґрунтованими. На час здійснення господарських операцій з контрагентом підприємство було зареєстроване в установленому порядку, у тому числі як платник податку на додану вартість.

Представники позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримали, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також представник відповідача посилався на нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» зареєстроване Кременчуцькою міською радою народних депутатів як юридична особа 20.04.1998, з 14.05.1998 перебуває на обліку платника податків та з 02.03.2011 є платником ПДВ.

Видом діяльності ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» є виробництво какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів, оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, роздрібна торгівля хлібом, хлібобулочними та кондитерськими виробами, функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту.

Пунктом 20.1. статті 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень пункту 75.1. статті 75 та пункту 77.1. статті 77 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 78.1.1. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

На підставі положень вищевказаних норм Податкового кодексу України державними податковими ревізорами-інспекторами у період з 04.07.2013 по 10.07.2013 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 у зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ №15228/10/22.1-14 від 05.06.2013.

У ході перевірки встановлено завищення ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 44333,00 грн за травень 2012 року та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 44333,00 грн за червень 2012 року, чим порушено вимоги пункту 44.1. статті 44, пунктів 198.3, 198.4., 198.6. статті 198, пунктів 201.1, 201.10. статті 201 Податкового кодексу України /арк. с. 31/.

Крім того, перевіркою встановлено порушення частини п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недотримання вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» з ТОВ «Наяда Україна» при придбанні та продажу товарів (послуг) /арк. с. 28/.

За результатами перевірки складено акт №1369/15.2/33910242 (далі - акт перевірки) /арк. с. 17-25/.

31 липня 2013 року на підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0004962202/144, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 44 333,00 грн /арк. с. 7/.

Позивач не погодився із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 31 липня 2013 року №0004962202/144, судом встановлено наступне.

Відповідно до положень статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно акту перевірки підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 44333,00 грн стали господарські операції позивача з ТОВ «Наяда Україна».

Як свідчать матеріали справи, 10 травня 2012 року між позивачем та ТОВ «Наяда Україна» укладено договір №10-0512БВ (далі - Догорів) за умовами якого останній зобов'язувся ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» здійснити поставку та монтаж туалетних і душових перегородок (далі - товар) на об'єктах позивача /арк. с. 56-59/.

Відповідно до пункту 2.1. Договору, в вартість товару Договору включено вартість товару, його доставка та монтаж.

Згідно з пунктом 3.2. Договору поставку та монтаж товару здійснює ТОВ «Наяда Україна».

ТОВ «Наяда Україна» зареєстрована у якості суб'єкта господарювання Печерською районною у місті Києві державної адміністрації 06.11.2008. Видами господарської діяльності ТОВ «Наяда Україна» є виробництво будівельних металевих конструкцій, монтаж та встановлення збірних конструкцій, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, діяльності у сфері інжинірингу, інші види оптової торгівлі /арк. с. 98, 99/.

30.07.2012 між позивачем та ТОВ «Наяда Україна» укладено додаткову угоду №1 про збільшення об'єму робіт та вартості товару.

На підтвердження факту реальності господарських операцій з вищевказаним контрагентом позивач надав договір, специфікацію, прибуткову накладну, акт здачі-прийняття робіт, рахунок, податкову накладну, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, картку по рахункам 63.1, 68.1, 36.1, 37.1, картку субконто, журнал ордерів і відомість по рахунку 63.1. розрахунки з вітчизняними постачальниками, витяг з Єдиного державного реєстру податкових накладних, витяг з журналу видачі тимчасових перепусток /арк. с. 35-49, 56-65/.

На підставі господарських операцій з ТОВ «Наяда Україна» позивачем сформовано податковий кредит на суму 44333,00 грн.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що фактично ТОВ «Наяда Україна» виконало Договір на суму 44333,00 грн. Відповідно до листа ТОВ «Наяда Україна» №640 від 26.09.2012, товариство звернулось до позивача з проханням розірвати Договір №10-0512БВ від 10.05.2012 та прийняти фактично виконані роботи і провести взаєморозрахунки у зв'язку з проведенням реорганізації ТОВ «Наяда Україна» з 01.10.2012 /арк. с. 66/. У зв'язку із зазначеними обставинами зобов'язання за додатковою угодою №1 від 30.07.2012 ТОВ «Наяда Україна» не виконувались, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.09.2012 між позивачем та ТОВ «Наяда Україна» складено на суму 221 667, 67 грн (ПДВ 44333, 33 грн).

Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних щодо поставки товару спростовуються листом ТОВ «Наяда Україна» № 603 від 27.07.2012, згідно якого технологічний процес монтажу товару складається з поетапного завозу обладнання для монтажу, комплектуючих, які транспортуються для встановлення товару та передаються в межах балансу ТОВ «Наяд Україна» його відповідним співробітника за місцем монтажу (внутрішнє переміщення), а отже сама поставка товару не може оформлюватися товарно-транспортними накладними, а товар передається за звичайною видатковою накладною з супутнім актом на роботи /арк. с. 34/.

Також, суд не бере до уваги посилання органу податкової служби на відсутність сертифікатів з огляду на те, що відповідно до наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №28 від 01.02.2005 «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні» даний товар за Договором не підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій з ТОВ «Наяда Україна».

Щодо висновку податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Наяда Україна», суд зазначає наступне.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Цивільним законодавством визначено презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статті 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Наяда Україна» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 Цивільного кодексу України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини першу та п'яту статті 203, частини першу та другу статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій, суд вважає висновок Кременчуцької ОДПІ про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Наяда Україна», а також про завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 44333,00 грн за травень 2012 року та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 44333,00 грн за червень 2012 року неправомірним, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013 №0004962202/144 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позовні вимоги ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" закріплено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Згідно частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру дорівнює 1720,50 грн.

Відповідно до положень пункту 21 частини першої статті 5 Закон України «Про судовий збір» органи доходів і зборів звільняються від сплати судового збору.

Беручи до уваги те, що позовні вимоги задоволено, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 172,05 грн.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 31 липня 2013 №0004962202/144.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний номер 38742715) на користь Публічного акціонерного товариства «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» (ідентифікаційний код 00382191) витрати зі сплати судового збору в розмірі 172,05 грн (сто сімдесят дві гривні п'ять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2013 року.

Суддя А.О. Чеснокова