Ухвала суду № 36272157, 02.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/56692/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника позивача Павлової А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012

у справі №2а-4178/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РТЦ «Ірпінь»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.10.2011 № 0002922302/43546, № 0002902302/43544, від 27.12.2011 № 0004012302/71262, від 19.03.2012 № 0000282220708 повністю, від 07.10.2011 № 0002932302/43545 в частині зменшення від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 354840,00 грн.

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: пунктів 1, 2, 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, пункту 150.1 Податкового кодексу України, статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2013 справа призначена до касаційного розгляду на 02.12.2013.

Відповідно до ст. 55 КАС України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив.

Від Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві 30.10.2013 надійшло клопотання про відкликання касаційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2012 № 0000282220/708 щодо зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 54258196,01 грн.

В судовому засіданні судом касаційної інстанції відмовлено в задоволенні клопотання з тих підстав, що ч. 2 ст. 218 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє особі, яка подала касаційну скаргу, відкликати таку скаргу до початку розгляду справи судом касаційної інстанції. Наслідком такого відкликання згідно з ч. 3 ст. 218 цього Кодексу є постановлення суддею-доповідачем ухвали про повернення касаційної скарги. На час подання клопотання про відкликання касаційної скарги справа була призначена до касаційного розгляду, який здійснюється колегією у складі не менше трьох суддів. Тому, до закінчення касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитись від неї відповідно до вимог ч. 4 ст. 218 Кодексу адміністративного судочинства України, а не відкликати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Дарницькому районі м.Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «РТЦ «Ірпінь» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 16.09.2011 № 5592/2302/34475254, на підставі якого складено оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 07.10.2011 № 0002922302/43546 від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 57914755 грн. за ІІ квартал 2011 року слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі Закону), пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Також на підставі акту перевірки від 16.09.2011 № 5592/2302/34475254 прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.03.2012 № 0000282220/708 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 54258196,01 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не мав права, застосовуючи положення вказаної норми Податкового кодексу, переносити частину від'ємного значення об'єкта оподаткування І кварталу 2011 року, що складається із від'ємного значення 2010 року, перенесеного у І квартал 2011 року, за правилами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у ІІ квартал 2011 року. Пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України дозволяє платникові податку на прибуток включити до витрат ІІ кварталу 2011 року показник від'ємного значення за підсумками І кварталу 2011 року, який пов'язується з діяльністю, проведеною виключно у такому І кварталі. Положення цієї норми не поширюються на від'ємне значення, що утворилося у 2010 році та було перенесено до І кварталу 2011 року згідно із вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому достовірність даних податкового обліку щодо розрахунку від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток податковим органом не заперечується.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правильно не погодилися з такими висновками податкового органу, з огляду на таке.

Розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 01.04.2011 норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Пунктом 6.1 статті 6 цього Закону було визначено: якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону.

Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01.01.2010. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 01.01.2010.

Водночас, як передбачено абзацом другим пункту 22.4 статті 22 Закону, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Таким чином, до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток: як ті, що утворилися станом на 01.01.2010, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року.

Враховуючи наведене, позивачем правомірно здійснено розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися протягом 2010 року.

З 01.04.2011, тобто починаючи з другого кварталу 2011 року, набув чинності розділ ІІІ Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», пунктом 150.1. ст. 50 якого визначено: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно із пунктом 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Отже, включення від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року, становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України.

Таким чином, до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2010, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

У подальшому розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

При цьому суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкового органу про те, що пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України дозволяє платникові податку на прибуток включити до витрат ІІ кварталу 2011 року лише той показник від'ємного значення за підсумками І кварталу 2011 року, який пов'язується з діяльністю, проведеною виключно у такому І кварталі.

Системний аналіз абзаців другого та третього пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України дозволяє дійти висновку, що наведене в цій нормі поняття «від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року» - це від'ємне значення, отримане як розрахунок значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року на підставі норм чинного на час проведення розрахунку законодавства. Відповідний розрахунок передбачав урахування у складі валових витрат першого кварталу 2011 року також і сум від'ємного значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди.

Зазначені норми законодавства відображені у формах податкової звітності з податку на прибуток, які підлягали використанню платниками цього податку в першому та другому календарному кварталах 2011 року.

Отже, Податковим кодексом України не передбачено обмежень щодо формування валових витрат другого кварталу 2011 року лише сумами від'ємного значення, які виникли як результат діяльності виключно першого кварталу 2011 року, без урахування непогашених наростаючим підсумком сум від'ємного значення попередніх податкових періодів.

Підставою для збільшення за податковим повідомленням-рішенням від 07.10.2011 № 0002902302/43544 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 266336 грн., в т.ч. 266335 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.2 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивач завищив від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, що призвело до заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Рішенням ДПА у м.Києві від 16.12.2011 № 12130/10/25-114 податкове повідомлення-рішення від 07.10.2011 № 0002902302/43544 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 266336 грн., в т.ч. 266335 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій, скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1,00 грн. та збільшено на 417665,00 грн. грошового зобов'язання з податку на прибуток.

На підставі рішення ДПА у м.Києві від 16.12.2011 № 12130/10/25-114: відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 № 0004012302/71262 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 417665 грн. основного платежу.

Збільшуючи податкове зобов'язання з податку на прибуток, податкові органи виходили з того, що відповідач неправильно розрахував суму об'єкта оподаткування при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 07.10.2011 № 0002902302/43544.

За висновками перевірки порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України полягало у тому, що позивач не включив до валових доходів поворотну фінансову допомогу, надану юридичною особою - нерезидентом і завищив валові витрати в результаті неправомірного віднесення до їх складу нарахованих відсотків з отриманої позики від нерезидента.

Податковий орган вважає, що отримані позивачем за вказаним вище договором кошти є поворотною фінансовою допомогою, на яку поширюються правила оподаткування, передбачені в п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Такі кошти не є фінансовим кредитом у розумінні п.п. 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 цього Закону, оскільки надані нерезидентом, який не є банківською чи фінансовою небанківською установою, тому положення п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 щодо звільнення від оподаткування коштів залучених у зв'язку з отриманням фінансового кредиту позивачем застосовуватись не могли. Позивач повинен був включити у 2008-2009 роках до складу валового доходу суму такої позики і не мав права нараховані відсотки відносити до складу валових витрат, оскільки докази цільового використання таких коштів у власній господарській діяльності відсутні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та компанією нерезидентом VALSTROM LIMITED (Республіка Кіпр) укладено договір процентної позики (зареєстрований головним управлінням Національного банку України у м.Києві та Київській області), відповідно до якого отримав в позику кошти в сумі 13040000,00 грн. доларів США для поповнення оборотних засобів та фінансування основних видів діяльності позивача.

Пунктом 2.2. договору за користування коштів передбачено сплату процентів від отриманої суми позики до дня її фактичного погашення.

Передбачені вказаним договором кошти залучені позивачем і використані для будівництва торгівельно-регіонального комплексу «Модуль» у м.Бучі Київської області, який введено в експлуатацію у 2 кварталі 2010 року.

Витрати, пов'язані з нарахуванням і виплатою процентів за борговим зобов'язанням, позивачем віднесені до складу валових витрат згідно із п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як такі, що понесені у зв'язку з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 1.11.1. п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі Закону) фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Таким чином, надання нерезидентом - VALSTROM LIMITED, який має статус небанківської фінансової установи, у позику юридичній особі - ТОВ «РТЦ «Ірпінь» коштів на визначений строк, для цільового використання та під процент, є фінансовим кредитом, на який поширюється режим оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, визначений у п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 7.9.1. п. 7.9 ст. 7 Закону з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про правомірне невключення позивачем до складу валового доходу коштів фінансового кредиту.

Відповідно до п. 5.1. ст.. 5 Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону 5 до суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, передбачені вказаним договором кошти залучені позивачем і використані для будівництва торгівельно-регіонального комплексу «Модуль» у м.Бучі Київської області, який введено в експлуатацію у 2 кварталі 2010 року.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильних висновків про те, що витрати, пов'язані з нарахуванням і виплатою процентів за борговим зобов'язанням, правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, як такі, що понесені у зв'язку з веденням господарської діяльності.

Підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 07.10.2011 № 0002932302/43545 від'ємного значення податку на додану вартість за червень 2011 року в сумі 384840,00 грн., що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту звітного періоду податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних у минулих звітних періодах, а також на підставі податкових накладних, виписаних особами, податкові зобов'язання яких не підтверджені.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів про правомірність формування позивачем податкового кредиту, з огляду на таке.

Виходячи з положень п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закону) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

За вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само по собі не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, допущені постачальником товару порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки для такого постачальника і не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун